Бетя Лішанська
| Бетя Лішанська | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
12 вересня 1899[1] Малин, Російська імперія |
| Померла |
19 квітня 1992 (92 роки) Тель-Авів-Яфо, Ізраїль[2] |
| Поховання | Nahalat Yitzhak Cemeteryd |
| Країна |
 Ізраїль |
| Діяльність | скульпторка |
| Галузь | скульптура |
| Брати, сестри | Рахель Янаіт Бен-Цві |
| Нагороди | |
Бетя (Батья) Лішанська (івр. בתיה לישנסקי; 12 вересня 1899 (1900), Малин — 19 квітня 1992, Тель-Авів, Ізраїль) — ізраїльська скульпторка-новаторка, яка народилася в Україні. Працюючи з каменем, деревом та бронзою, вона створила портрети та меморіали на згадку про людей та події перших років Держави Ізраїль. У її численних бюстах зображені діячі культури та політики, а також члени її сім'ї, а монументальні пам'ятники присвячені тим, хто загинув у війні за незалежність (1947—1949 рр.). Багато її робіт можна побачити на постійній виставці в музеї Шомера в Кфар-Гіладі[3][4][5].
Біографія[ред. | ред. код]
Бетя Лішанська, народилася в 1900 році в місті Малині, Житомирської області та була наймолодшою з чотирьох дочок Шошанни (1865—1944) та Меїр Йона Лішанського (1862—1942). Після емміграції до Палестини з матір'ю в 1910 році вона рік навчалася в Академії мистецтв і дизайну «Бецалель» у Бориса Шаца. Потім навчалась у Римській академії витончених мистецтв, але повернулася до Палестини в 1921 році, оселившись у кібуці Ейн Харод і виставляла свої ранні скульптури з дерева. У 1923 році вона поїхала до Берліна, де навчалась три роки, а потім провела ще три роки в Академії живопису та скульптури в Парижі. Лішанська повернулася до Палестини в 1929 р[3][6].
Бетя Лішанська померла у Тель-Авіві в 1992 році[3].
Художня кар'єра[ред. | ред. код]
На ранні роботи Беті Лішанської у стилі, що варіюється від виразності до реалізму, вплинули Огюст Роден та Каміла Клодель[6]. Серед сотень бюстів, які вона створила історичним діячам Ізраїлю, є прем'єр-міністри Давид Бен-Гуріон, Менахем Бегін та Голда Меїр. Однак вона відома насамперед своїми пам'ятниками-меморіалами, зокрема про пам'ять загиблих у війні за незалежність (1947—1949). Зображуючи героїзм і товариські стосунки, цю серію із трьох можна знайти в Кфар-Єхошуа, Бейт-Кешет та сільськогосподарському селі Кадурі. Її меморіал «Від Голокосту до Відродження» знаходиться в Нетцер Серені[3][5].
Нагороди та визнання[ред. | ред. код]
Лішанська отримала премію Дізенгофа (першого мера Тель-Авіва) за її внесок у скульптуру двічі: у 1944 та 1957 роках.
У 1986 році вона була удостоєна Ізраїльської премії за роботу в скульптурі[5].
Родина[ред. | ред. код]
Сестра: Рахель Янаїт Бен-Цві (при народженні — Ґолда Лішанська) — ізраїльська письменниця, лауреатка премії Ізраїлю (1978), дружина президента Ізраїлю Іцхак Бен-Цві у 1952—1963 рр.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://he.billiongraves.com/grave/בתיה-לישנסקי/19068381
- ↑ https://awarewomenartists.com/artiste/batia-lishansky/
- ↑ а б в г Brutin, Batya. Batia Lichansky. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 18 січня 2022.
- ↑ Lishansky, Batya. Encyclopedia.com: Encyclopaedia Judaica. Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 3 жовтня 2020.
- ↑ а б в Batia Lishansky. Information Center for Israeli Art. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 3 жовтня 2020.
- ↑ а б Markus, Ruth (27 лютого 2009). Artists: Yishuv and Israel: 1920-1970. Jewish Women's Archive. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 3 жовтня 2020.
|
