Карпати. Коротка історія мандрів

«Карпати. Коротка історія мандрів»
Автор	Ірина Пустиннікова
Дизайн обкладинки	Анастасії Старко
Країна	Україна
Мова	Українська
Видавництво	Локальна історія
Видано	2024
Сторінок	360
ISBN	ISBN: 978-617-95382-1-6

Карпати. Коротка історія мандрів — книга-путівник української журналістки Ірини Пустиннікової, що стала першим продуктом видавництва Локальна історія у 2024 році.

Ця книжка – історичний провідник Карпатами в усі пори року, який знадобиться і сучасним мандрівникам.

Головний редактор – Віталій Ляска. Координаторка видання – Аліна Брода. Науковий редактор – Юрій Пуківський. Адаптація тексту – Дениса Мандзюка. Літературна редакторка – Анна-Марія Волосацька. Дизайн обкладинки – Анастасії Старко.

Зміст[ред. | ред. код]

Вступ
Трускавець. Насолода не для місцевих
Сколе. Постале на попелищі
Демня на околиці Сколього. Полювання для аристократів
Гребенів. Гори за дві години від Львова
Славсько. Лижна столиця бойків
Свалявщина. Кваси для імператорів
Воловець. На лижі через тунель і кордон
Рахівщина. Говіркі французи та «сумного характеру поляки»
Осмолода й Підлюте. Подарунок митрополита
Делятин. Комфортно, ніби вдома
Дора. Екзотика для мас
Яремче. Краса та рейвах
Микуличин. Відпочивати й дивуватись
Ворохта. До гуцулів за всі гроші
Заросляк. Відпочинок перед Говерлою
Піп Іван. «Білий слон» серед карпатських вершин
Дземброня. Село-загадка на тлі Чорногори
Жаб’є. Гуцульська столиця
Косів. Лічниця доктора Тарнавського
Криворівня. Українські Атени
Від Вижниці до Чернівців. Край поганих доріг і солодкого винограду

Анотація[ред. | ред. код]

Запрошуємо Вас у подорож Карпатами сторічної давнини! Маршрут такий: у Трускавці п’ємо Нафтуся, відтак потягом “Нарти-дансинґ-бридж” прямуємо до Славська, оминаючи єгерів баронів Ґредлів десь в околицях Сколього, набуваємось з гуцулами в Жабйому, підіймаємося на Говерлу, перед тим підживившись наїдками на полонині Заросляк. Десь поміж тим можемо пограти в теніс у Микуличині чи потаборувати із пластунами поблизу Осмолоди. Хто забажає підлікувати нерви, то гріх оминути лічницю Тарнавського в Косові. Якщо пощастить, то перетнемося з Іваном Франком чи Михайлом Коцюбинським у Криворівні. Повертаючись додому, неодмінно прихопимо зі собою ементалю із полонини Квасівський Менчул.

Про авторку[ред. | ред. код]

Ірина Пустиннікова – журналістка, краєзнавиця, мандрівниця. Закінчила філологічний факультет Кам’янець-Подільського університету. Пише про історію та мандри. Досліджує карнавально-переберійну культуру Європи та українські зимові ритуали в ній. Співпрацює з журналами Фокус (журнал, Україна), “Кореспондент”, “Країна”, “Локальна історія” та іншими. Авторка найдавнішого краєзнавчого українського сайту “Замки і храми України”, сайту “Буковинські маланки” та понад десяти путівників регіонами України. Живе в Кам’янці-Подільському, виховує сина Григорія.

Уривок[ред. | ред. код]

“Газети писали про Трускавець як про один із найкращих бадів Європи. Тут з’явилися лікарські кабінети та інгаляторії – приміщення, де люди вдихали повітря, насичене парами соли або екстрактом хвої. У сезон – від травня до серпня – працювала аптека. Доктори Міндес та Пельчар добиралися сюди із Дрогобича, доктор Пращіл – аж зі Львова. Були й місцеві: пани Герус, Рудорфер і стоматолог Фрідландер.

Курорт використовував воду з восьми мінеральних джерел. Чотири були призначені для купання, ще з чотирьох лише пили. Чудодійну воду за допомогою парових машин транспортували до трьох великих резервуарів у центрі Трускавця. Священник Олекса Пристай писав у мемуарах: “Джерельна вода “Нафтусі” є на вигляд чиста, в питті зимна, в смаку приємна і зі запахом гнилих яєць. Хто раз напився “Нафтусі”, той готов і шампана покинути, щоби лише гликнути! Наші селяни пили дуже радо “Нафтусю”, хоч вона їм, як казали, “смерділа””.

Не менш популярним було джерело “Марія”, яке селяни називали “Марусею”, римуючи з “Нафтусею”. Вважали, що ця вода помічна при хворобах очей. Тож вже о шостій ранку біля бювета починала грати музика. Невдовзі з’являлися пацієнти з власними склянками. Вони могли проводити тут по кілька годин, походжаючи навколишніми стежинами, а в дощовицю топчучись на закритій веранді. Паралізованих привозили на інвалідних візках, які можна було випозичити в пансіонатах, а зовсім немічних несли на спеціальних ношах. Але був нюанс... Отець Пристай стверджував: ““Маруся”, помимо своєї вроди й гарного імени, мала деякі погані прикмети. Передовсім вона була трохи солодкава у смаку, до якого дуже тяжко призвичаїтися. Притому хто випив її одну, а найбільше дві шклянки, вона за кілька хвилин спричинювала таку революцію у жолудку пацієнта (а навіть у здорового чоловіка), що хоч-не-хоч, а треба було оглядатися за криївкою”. Керівництво курорту дбало, щоб поряд із джерелом паслася корова ґаздині Марії Пристай – примхлива вода краще засвоювалася з молоком”.

Видання[ред. | ред. код]

Пустиннікова І. Карпати.Коротка історія мандрів. Львів : Локальна історія, 2024. 360 с.

Відгуки[ред. | ред. код]

Віталій Ляска стверджує: “Ця праця – напрочуд гармонійне поєднання легкості і ґрунтовності, до того ж оздоблене двома сотнями архівних світлин. Це той історичний нонфікшн, якого ми більше хочемо бачити на українському ринку”.

Джерела, посилання[ред. | ред. код]

Пустиннікова І. Карпати.Коротка історія мандрів. Львів : Локальна історія, 2024. 360 с
Книга на сайті видавництва
Ірина Пустиннікова. “Карпати. Коротка історія мандрів”. Уривок
“Локальна історія” заснувала видавництво: перша книга – про Карпати