Цей розділ не містить посилань на джерела. Ви можете допомогти поліпшити цей розділ, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено.(серпень 2021)
Місто було давньою королівською власністю. У 1759—1787 рр. мало міські права. До 1939 р. 90 % населення становили євреї. З півночі до Любичі Королівської прилягала сільська забудова, об'єднана у громаду Любича Камеральна (після Другої світової війни переважно знищена, частково приєднана до міста). Обидві громади належали до Равського повіту. На 01.01.1939 в Любичі Королівській проживало 740 мешканців, з них 20 українців-грекокатоликів, 90 поляків, 630 євреїв, а в Любичі Камеральній — 2320 мешканців, з них 2130 українців-грекокатоликів, 70 українців-римокатоликів, 80 поляків, 20 євреїв і 20 німців[2].
4 жовтня 1942 року німці без суду розстріляли в Любичі Королівській 46 селян, з яких 31 українця[1].
21 липня 1944 р. було захоплене радянськими військами.
1 січня 2016 р. Любичі-Королівській надано статус міста.
↑ абНадбужанщина: Сокальщина, Белзчина, Радехівщина, Камінеччина, Холмщина і Підляшшя / Ред. кол.: М. Мартинюк (гол. ред.), Н. Олійник (літ. ред.), А. Демусь, О. Заставний, І. Калиневич, І. Кравчук, Н. Кравчук, В. Макар, В. Оренчук, Є. Стефанишин. Наукове товариство ім. Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто : Об’єднання надбужанців, 1986. — Т. 1. — С. 100. — (Український Архів. – Т. XLI)