Ochotona thibetana
| Ochotona thibetana | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| Ochotona thibetana (Milne-Edwards, 1871)[2] | ||||||||||||||||||||||
 Мапа поширення виду | ||||||||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||||
|
Ochotona thibetana або пискуха тибетська — вид зайцеподібних гризунів родини Пискухові (Ochotonidae). Виділяють низку підвидів. Це численний вид гризунів, що мешкає в горах Китаю на схід від Тибетського плато в провінціях Ганьсу, Цінхай, Юньнань і Сичуань, а також окремими популяціями в Бутані, на півночі М'янми і в індійському штаті Сіккім.
Таксономія[ред. | ред. код]
Тибетська пискуха вперше була описана в 1871 році французьким теріологом і орнітологом Альфонсом Мілн-Едвардсом. За Mammal Species of the World, виділяють п'ять підвидів:
- O. t. nangquenica Zheng et al., 1980
- O. t. osgoodi Anthony, 1922
- O. t. sacraria Thomas, 1923
- O. t. sikimaria Thomas, 1922
- O. t. thibetana Milne-Edwards, 1871
Пискуха ганьсуйська (Ochotona cansus) і пискуха Форреста (Ochotona forresti) раніше також вважалися підвидами тибетської пискухи, однак були виділені як окремі види.[3] Загалом класифікація пискух досить складна ще й тому, що часто декілька видів пискух співіснують на одній і тій самій території.
Опис[ред. | ред. код]
Це порівняно невелика піскуха[3], з довжиною тіла від 14 до 18 см і вагою від 72 до 136 г. Колір хутра різниться в залежності від підвиду. Вуха довжиною від 17 до 23 мм, довжина задніх лап від 24 до 32 мм, підошви покриті хутром.
Поширення[ред. | ред. код]
Ареал виду включає китайські гори на схід від Тибетського плато в провінціях Ганьсу, Цінхай, Юньнань і Сичуань, а також окремі популяції в Бутані, на півночі М'янми і в індійському штаті Сіккім.[4][5] Може мешкати і в прилеглих районах Непалу і Бутану, однак поки не був там зафіксований.
Підвид O. t. thibetana мешкає на півдні провінції Цінхай, на заході Сичуаню, в південно-західному Тибеті і північно-західному Юньнані. O. t. nangquenica мешкає в Тибеті. O. t. sacraria мешкає на заході провінції Сичуань. O. t. osgoodi мешкає на північному заході М'янми. O. t. sikimaria мешкає в Сіккімі.
Екологія[ред. | ред. код]
Тибетська пискуха мешкає в скелястих районах, порослих рододендроновими і бамбуковими заростями на низькій висоті і в субальпійських луках на великій висоті. Хоча вид був зафіксований і на висоті всього 1800 м над рівнем моря, загалом він віддає перевагу висотам від 2400 до 4100 м.
Робить прості нори. Можуть вести як денний так і нічний спосіб життя. Як і інші види піскух, роблять "стіжки" з сіна. Розмножуються з квітня по липень. Народжують кілька разів на рук, по 1-5 дитинчат. Не утвроюють тривалих пар.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП вважає тибетську пискуху видом, що не потребує особлиного нагляду. Це численний вид і немає підстав вважати, що його чисельність скорочується. Однак виду загрожує знищення середовища існування через вирубку бамбукових і рододендронових лісів, а підвид, що мешкає окремою популяцією в Сіккімі може опинитися на межі зникнення.[6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Smith, A.T.; Liu, S. (2016). Ochotona thibetana. Т. 2016. с. e.T41271A45185018. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T41271A45185018.en.
{{cite web}}: Пропущений або порожній|url=(довідка) - ↑ David, A. (1871). Rapport adressé a mm. les professeurs-administrateurs du Muséum d'histoire naturelle. Nouvelles archives du Muséum d'histoire naturelle de Paris (Bulletin) 7: 93. The full text [Архівовано 24 травня 2021 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Chapman та Flux, 1990, с. 52.
- ↑ Smith, Andrew T.; Xie, Yan; Hoffmann, Robert S.; Lunde, Darrin; MacKinnon, John; Wilson, Don E.; Wozencraft, W. Chris (2010). A Guide to the Mammals of China (англ.). Princeton University Press. с. 286. ISBN 978-1400834112. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
- ↑ MacDonald, David (10 вересня 2009). The Encyclopedia of Mammals. Oxford: Oxford University Press. с. 267.
- ↑ Boudet, C.H. (April 2010). Moupin Pika, Forest Pika. Mammals' Planet. Архів оригіналу за 12 жовтня 2017. Процитовано 11 жовтня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
- Alves, Paulo C.; Ferrand, Nuno; Hackländer, Klaus, ред. (2007). Lagomorph Biology: Evolution, Ecology, and Conservation. Berlin New York: Springer Science & Business Media. с. 99. ISBN 978-3-540-72446-9.
- Chapman, Joseph A.; Flux, John E.C., ред. (1990). Rabbits, Hares and Pikas: Status Survey and Conservation Action Plan (англ.). Gland, Switzerland: World Conservation Union IUCN. с. 19, 52. ISBN 9782831700199. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 9 вересня 2017.
- Wrobel, Murray, ред. (2007). Elsevier's Dictionary of Mammals: in Latin, English, German, French and Italian. Amsterdam Boston, MA: Elsevier. с. 355. ISBN 9780080488820. Архів оригіналу за 24 травня 2021. Процитовано 24 травня 2021.
Джерела[ред. | ред. код]
- 黄文几，陈延熹，温业新, 中国啮齿类,上海:复旦大学出版社, 1995. (in Chinese)
- Orr, Robert Thomas (1977). The Little-known Pika (вид. illustrated). New York: Macmillan. ISBN 0025939602.
- Moupin pika — Ochotona thibetana. Encyclopedia of Life. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 24 травня 2021.
| ||||||||