Алессандро Пертіні
Алессандро Пертіні Sandro Pertini | |
---|---|
італ. Sandro Pertini | |
7-й Президент Італійської республіки | |
9 липня 1978 — 29 червня 1985 | |
Попередник | Джованні Леоне |
Наступник | Франческо Коссіґа |
| |
Народився |
25 вересня 1896[1][2][…] San Giovannid, Стелла, Провінція Савона, Лігурія, Італія[4] |
Помер |
24 лютого 1990[2][5][…] (93 роки) Рим, Італія[7] |
Похований | San Giovannid |
Відомий як | політик, журналіст, партизани |
Місце роботи | Флорентійський університет |
Громадянство | Італія |
Національність | італієць |
Alma mater | Liceo Gabriello Chiabrera di Savonad (1914)[4], Університет Генуї[4], University of Modena and Reggio Emiliad (1923)[4] і Istituto Cesare Alfierid (1924)[4] |
Політична партія | Італійська соціалістична партія |
У шлюбі з | Carla Voltolinad |
Релігія | атеїзм |
Нагороди | |
fondazionepertini.it/asp/fondazione.asp?IdSez=1 | |
Роботи у Вікіджерелах | |
Висловлювання у Вікіцитатах | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
Алессандро Пертіні (італ. Sandro Pertini; 25 вересня 1896 — 24 лютого 1990) — італійський політик-соціаліст, президент Італії (1978—1985).
Життєпис[ред. | ред. код]
Ранні роки[ред. | ред. код]
Народився 25 вересня 1896 року в місті Стелла (провінція Савона). Навчався в коледжі салезіанців у Варацце, а потім — у ліцеї Кьябрера у Савоні. Диплом юриста Пертіні отримав в Університеті Генуї. До ідей соціалізму його долучив учитель філософії, який поділяв погляди соціалістів-реформістів.
1918 року Пертіні вступив до лав Спілки соціалістичних партій Італії, після чого переїхав до Флоренції, де захистив дисертацію з політології. Там же він познайомився з такими видатними італійськими соціалістами, як Гаетано Сальвеміні, братами Карлом і Неллі Росселлі й Ернесто Россі.
Після вбивства фашистами лідера Соціалістичної партії Італії Джакомо Маттеотті, Алессандро Пертіні став затятим прихильником боротьби з тоталітарним режимом. 1923 року його засудили до ув'язнення в концентраційному таборі, але йому вдалось утекти. Згодом він разом із Філіппо Карло Росселлі й Ферруччо Паррі організував втечу Філіппо Тураті, одного з найвідоміших лідерів соціалістів, до Франції, причому супроводжував останнього туди. Там він залишався до 1926 року, працюючи каменярем.
Після повернення до Італії 1926 року його було заарештовано в Пізі та засуджено до 10 років тюремного ув'язнення.
1935 року Пертіні інтернували на острів Санто-Стефано в Тірренському морі, де він залишався до 1943. Був звільнений за місяць після арешту Беніто Муссоліні та приєднався до італійського руху Опору проти німецьких окупантів, а також проти новоствореної Італійської соціальної республіки. Незабаром його заарештували німці й засудили його до смертної кари, але під час одного з антинацистських рейдів був звільнений партизанами. Після цього Пертіні вирушив на північ Італії, де став організатором партизанського руху. За роки війни Алессандро Пертіні дослужився до звання лейтенанта і був нагороджений кількома медалями за хоробрість.
Навесні 1945 Пертіні входив до Комітету національного визволення Північної Італії. Він був противником будь-яких переговорів з Муссоліні. За твердженням одного з керівників антифашистського повстання Лео Вальяні, рішення про розстріл Муссоліні приймали Пертіні, Серені, Лонго та Вальяні.
Президентство[ред. | ред. код]
1945 року Пертіні був обраний депутатом першого парламенту Італійської республіки. Після війни він став видним діячем Італійської соціалістичної партії. Він критикував усі форми колоніалізму, а також корупцію в італійській державі та навіть усередині соціалістичної партії. 1968 року його було призначено головою Палати депутатів італійського парламенту. 8 липня 1978 року за результатами 16-ти турів голосування Пертіні був обраний президентом Італійської Республіки. На посту глави держави зумів відновити довіру суспільства як до держави в цілому, так і до різних її інституцій. 29 червня 1985 року достроково пішов у відставку.
Від 29 червня 1985 року — довічний сенатор.
Останні роки[ред. | ред. код]
У грудні 1988 року в Берліні за видатні заслуги у становленні миру й міжнародного взаєморозуміння був нагороджений Медаллю миру імені Отто Гана.
Помер 24 лютого 1990 року в Римі у віці 93 років. Смерть Алессандро Пертіні розглядалася багатьма як національна трагедія, а про нього самого пізніше говорили як про найуспішнішого політика сучасної Італії.
Нагороди та звання[ред. | ред. код]
- Золота медаль «За військову доблесть» (6 серпня 1955)
- Медаль «За внесок у розвиток культури і мистецтва» (10 липня 1985)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Encyclopædia Universalis — Encyclopædia Britannica.
- ↑ а б в г д Silveri U. G. Dizionario Biografico degli Italiani — 2015. — Vol. 82.
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ OPAC SBN
Посилання[ред. | ред. код]
- Фонд Алессандро Пертіні [Архівовано 24 грудня 2010 у Wayback Machine.] (італ.)
- Народились 25 вересня
- Народились 1896
- Уродженці провінції Савона
- Померли 24 лютого
- Померли 1990
- Померли в Римі
- Науковці Флорентійського університету
- Кавалери ланцюга ордена Карлоса III
- Нагороджені золотою медаллю «За військову доблесть» (Італія)
- Нагороджені медаллю миру імені Отто Гана
- Почесні доктори Мадридського університету Комплутенсе
- Члени Італійської соціалістичної партії
- Президенти Італії
- Довічні сенатори Італії
- Рух Опору в Італії
- Антифашисти