Темні століття (Стародавня Греція)
| Темні століття | |
| Попередник | Мікенська цивілізація |
|---|---|
| Наступник | Архаїчна Греція |
| Час/дата початку | 11 століття до н. е. |
| Час/дата закінчення | 9 століття до н. е. |
Темні століття, також Гомерівський період, Передполісний період — період в історії Греції, що охоплює 1200 — 800 роки до н. е. і який почався із занепадом мікенської палацової цивілізації, а закінчився із початком доби розквіту давньогрецьких полісів. Також ця доба називається Гомерівською Грецією, оскільки чи не єдиним джерелом історичних відомостей про неї є поеми «Іліада» та «Одіссея», приписувані авторству Гомера.
Історичне тло[ред. | ред. код]
Наприкінці XII століття до н. е. у Грецію вторглись племена дорійців. Пройшовши Середню Грецію, вони осіли у Мегариді і в південно-східній частині Пелопоннеса — Коринфі, Арголіді, Лаконії і Мессенії. Дорійці також оволоділи низкою островів у південній частині Кікладських і Спорадського архіпелагів (Мілос, Фера, Кос, Родос), рівнинною частиною Криту, витіснивши залишки мінойсько-ахейського населення у гірські райони, а також південно-західним узбережжям Малої Азії, утворивши тут, так звану, Дориду Малоазійську.
Зрештою дорійське завоювання, як і ахейське на початку другого тисячоліття до н. е., призвело Грецію до нового регресу: різке скорочення чисельності населення, падіння життєвого рівня, припинення монументального і взагалі кам'яного будівництва, занепад ремесел (погіршення технічної та художньої якості виробів, скорочення їх асортименту і кількості), ослаблення торговельних контактів, втрата писемності. Знову основною формою поселення стали невеликі збіднілі родові селища.
XII—IX століття до н. е. в історії Греції — доба натурального господарства. Із усіх досягнень мікенців дорійці запозичили тільки гончарний круг, техніку обробки металу та прийоми кораблебудування, культуру та традиції вирощування винограду і оливкових дерев. Втім дорійці принесли з собою мистецтво виплавки і обробки заліза, практику використання його не тільки як прикраси (як у мікенську епоху), але у виробництві та військовій справі. Настання залізної доби мало величезне значення — метал став дешевим та доступним, що сприяло поступовому зростанню господарської самостійності окремої родини та ослаблення її залежності від родової організації. Наприкінці гомерівського періоду вже були сформовані унікальні дополісні суспільні структури.
Мистецтво[ред. | ред. код]
Міфологія[ред. | ред. код]
Саме в добу Гомерівської Греції формуються основи давньогрецької міфології та епосу. Греки були язичниками. Вони поклонялися багатьом богам, на чолі яких стояв Зевс, і наділяли їх рисами, властивими людській натурі. В міфах греки висловили своє уявлення про устрій світу, у міфи вони вклали своє поетичне образне сприйняття світу.
Архітектура та скульптура[ред. | ред. код]
Зароджена в гомерівський період монументальна архітектура храмів, є переробкою типу мікенського мегарона. Проте в цілому витончений динамічний образ мистецтва Егейського світу був чужим свідомості давніх греків.
Відомо про існування примітивної культової скульптури, так званих ксоанів — грубо оброблених з дерева або каменю ідолів (вони ставилися до храмів чи призначалися для могил. Найчастіше це були виконані з обпаленої глини фігурки з лише схематично наміченими рисами обличчя та кінцівками). Здебільшого геометричні статуетки призначаються для споглядання у профіль і здаються площинними, подібними до зображень на вазах. Величезне значення в них має силует). Знайдені численні статуетки з глини, бронзи або кістки, мало розчленовані, але різноманітні за формами, барвисті. Серед них «Орач» (теракота з Беотії, VIII століття до н. е., Париж, Лувр), «Кінь» (бронза з Олімпії, VIII століття до н. е., Нью-Йорк, Музей мистецтва Метрополітен).
У скульптурі гомерівського періоду не менше своєрідності, ніж в архітектурі. Дрібна пластика прикрашала кераміку, у той час як виготовлені з глини чи бронзи фігурки тварин кріпилися на кришках посудин виконували роль ручок. Елементи пластичного розуміння світу художником лише намічаються.
У скульптурі геометричного стилю ще рідкісні такі твори сюжетного характеру, як зображення кентавра і людини (бронзове), що зберігається в Метрополітен-музеї Нью-Йорка. Однак вже тут чітко можна спостерігати те, що проявиться пізніше в грецькій архаїці, - оголеність чоловічої фігури, підкреслена мускулатура стегон, плечей.
У другій половині VIII ст. до н. е. у геометричному стилі з'являються риси, що свідчать про відмову від його суворих правил. Спостерігається бажання показати фігуру людини, тварини, різні предмети не схематично, а конкретніше, ясніше, жвавіше. Це знаменує початок відходу від умовності розписів і скульптур. Вже на заході геометричного стилю намітилися перші ознаки того процесу, який від умовності форм ранньої античності в геометричному стилі призведе до конкретності відтворення світу в пам'ятках пізньої античності. З виникненням більш зрілих уявлень людини про світ з'являється потреба не схематичного, але детального зображення, що веде до кризи геометричного стилю та появи нових форм у пам'ятках архаїчного періоду VII-VI століть до н. е.
Кераміка[ред. | ред. код]
Серед прикладних мистецтв найбільшого розвитку набула кераміка. Посудини були різноманітними за формою та призначенням: амфори — для зберігання вина і олії, кратери — для змішування вина з водою, піксиди з кришками у вигляді фігурок тварин або птахів — для пахощів, глечики з фігурним віночком — ойнохоя — для розливання вина під час симпосіїв тощо. Найяскравіше уявлення про найбільш ранні твори декоративного мистецтва Греції дають вази, прикрашені геометричним орнаментом. Зазвичай розташований поясами, орнамент наносився темно-коричневим лаком по жовтому тлу глиняної посудини, покриваючи його верхню частину, а іноді заповнюючи всю поверхню.
Орнаменти представляли собою найпростіші геометричні фігури: кола, трикутники, квадрати, ромби. З часом візерунки на кераміці ускладнювалися, різноманітнішими ставали їхні форми. Наприкінці IX - на початку VIII століття до н. е. з'явилися вази із суцільним заповненням поверхні орнаментами.
До VIII століття належить дипілонська амфора, яка служила надгробною пам'яткою на цвинтарі Афін. Поряд з лаконізмом розписів Х-VIII століть формувалися якості, що розвинулися пізніше в пластично соковитих формах грецького мистецтва. Ця епоха була школою для грецьких художників: на зміну суворій чіткості малюнків геометричного стилю прийшли стримані гармонійні образи архаїки та класики.
У геометричному стилі виявлялися естетичні почуття народу, що починав шлях до вершини цивілізації, згодом створив пам'ятники, що затьмарили славу єгипетських пірамід і палаців Вавилону. Рішучість і внутрішня зібраність еллінів у той час знаходили відгук у розписах, втілюючись у невблаганній точності, чіткості та різкості ліній. Умовний характер зображень, спрощеність форм - результат не витончення, але прагнення висловити графічним знаком загальне поняття будь-якого цілком певного предмета реального світу. Обмеженість такого принципу зображення - без конкретних, індивідуальних рис образу. Цінність його в тому, що людина на ранньому щаблі розвитку починає вносити у світ те, що здається ще незрозумілим та хаотичним, окремі елементи системи, позбавлені упорядкованості. Схематичні образи геометрики будуть насичуватися надалі ще більшою конкретністю, але грецькі художники не втратять досягнутого у цьому мистецтві принципу узагальнення. У цьому плані розписи гомерівського періоду - перші кроки у розвитку античного художнього мислення.
-
Ксоан кікладської доби. 1900—1800 рр. до н. е., Музей Кікладського мистецтва, Афіни -
Скульптурка з розкопок в Олімпії, бронза. VIII ст. до н. е. -
Дипілонська амфора — взірець геометричної кераміки, VIII ст. до н. е.
Посилання[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
