Лесів Ярослав Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ярослав Лесів)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лесів.
Ярослав Лесів
Ім'я при народженні Ярослав Васильович Лесів
Народився 3 січня 1943(1943-01-03)
Лужки, Долинський район, Івано-Франківська область
Помер 9 жовтня 1991(1991-10-09) (48 років)
с. Павлівка
·автомобільна аварія
Країна  СРСР
Національність українець
Діяльність поет, правозахисник, священик, громадський діяч
Галузь політична діяльність[1], захист прав людиниd[1], творче та професійне письмоd[1] і церковне служінняd[1]
Відомий завдяки член Української Гельсінкської групи, Українського Національного фронту
Знання мов українська[1]
Нагороди
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» І ступеня
Другий зліва-направо о. Ярослав Лесів. 1990 рік

Яросла́в Васи́льович Ле́сів (3 січня 1943, Лужки, Долинський район, Івано-Франківська область — 9 жовтня 1991, Павлівка, Івано-Франківська область) — член Української Гельсінкської групи (УГГ), активний учасник національно-патріотичного і релігійного руху. Батько Ярослава Лесіва брав участь в УПА.

Життєпис[ред. | ред. код]

Батько і брат Ярослава Лесіва були засуджені за участь в ОУН і УПА.[2]

У 1965 році закінчив Івано-Франківський технікум фізичної культури. Після закінчення технікуму працював учителем на Кіровоградщині.[2]

Діяльність в УНФ[ред. | ред. код]

Приєднався до Українського національного фронту у цьому ж 1965 році, після знайомства із Дмитром Квецком. Поширював нелегальну літературу УНФ у транспорті та за місцем праці в смт. Завалля Кіровогорадської області.

У другій половині листопада 1967 року виїзною сесією Верховного Суду УРСР був засуджений за ст. 56 ч. 1 (зрада Батьківщини) та ст. 64 ч. 1 (створення організації) КК УРСР до 6 років позбавлення волі. Разом з ним засудили його друзів Зеновія Красівського, Дмитра Квецька, Михайла Дяка.[2]

Після звільнення у 1973 році працював столяром на лісокомбінаті у місті Болехові, де й одружився, а наступного року народився син Тарас.

Діяльність в УГС[ред. | ред. код]

Став членом Української Гельсінської спілки. У 1979 році знову засуджений, за членство в УГС, цього разу на 2 роки. Покарання відбув у таборі загального режиму у м. Сарни на Рівненщині.

У травні 1981 року, перебуваючи в ув'язненні, отримав нові звинувачення і поновлення слідства. Протягом півроку протестував, оголосивши голодування.

15 листопада 1981 року, у день закінчення 2-річного терміну, в таборі відбувся суд, який присудив ще 5 років таборів суворого режиму. Відбував ув'язнення у Краснодоні на Луганщині.

Священник УГКЦ[ред. | ред. код]

Після звільнення став одним із активних ініціаторів відродження Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ). 1988 року розпочав навчання у підпільній семінарії, під керівництвом єпископа Василика. 17 липня 1988 року у с. Зарваниця на Тернопільщині відбулася літургія, в якій взяли участь близько 15 тисяч вірних УГКЦ. За організацію цієї літургії влада оштрафувала його на 50 рублів.[2]

У 1989 році прийняв сан священика УГКЦ. У самвидаві вийшла книжка проповідей Ярослава Лесіва. 2 серпня 1989 року їздив до Москви із групою вірян, щоб продовжити естафетну голодівку з вимогою легалізувати УГКЦ. Після повернення додому був заарештований КДБ, але наступного дня звільнений через протести прихожан церкви.

Провів десятки недозволених молебнів УГКЦ. Брав участь у перепохованні в Києві 19 листопада 1989 року Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина.[2]

Загибель[ред. | ред. код]

9 жовтня 1991 року повертаючись з Києва із зустрічі з Леонідом Кравчуком і народними депутатами, де обговорювалася легалізація УГКЦ, загинув у ДТП в селі Павлівка (поряд із Івано-Франківськом) за нез'ясованих обставин. За різними спогадами людей, його автомобіль дорогою на певний час затримали працівники ДАІ на одному з постів, а невдовзі на івано-франківській трасі сталась ДТП. Водій вижив, а отець Лесів загинув на місці трагедії.Болехівська та Івано-Франківська прокуратура швидко закрили справу. Але син Тарас не вірить, що трагедія була випадковістю: «До загибелі батька хотіли викинути з потяга, була гонитва ще раніше на машинах, коли його автомобіль затискали з обох боків. Це був не перший замах на життя батька. Я гадаю, що спецслужби КДБ це і спланували. Спершу слідство проводили одні слідчі, потім інші, є багато нез'ясованих обставин».[2] Громадськість і рідні вимагали від Генпрокуратури повторно розслідувати справу загибелі священика, чого не було зроблено. Священик, дисидент, поет Ярослав Лесів загинув у віці 46 років. Похований на церковному подвір'ї біля храму Святої Параскевії у Болехові. Попрощатись із священиком прийшли і приїхали звідусіль тисячі людей, вони були переконані, що отця вбили. Поховали священика на церковному подвір’ї.[3]

Загибель отця Ярослава Лесіва відбулась за нез’ясованих до сьогодні обставин, каже також і дослідниця Анна Семенюк. Вона пригадує, що 13 вересня 1991 року священик на похороні свого друга Зеновія Красівського говорив про права людини, злочини комунізму і він часто наголошував, що кадебістів не можна допускати в політику і владу. «Вже тоді шеренгами провокативні групи КДБ йшли в політику і владу. Отець Ярослав Лесів дуже багато знав і мав інформації про них, їхню діяльність. Його неодноразово викликали у прокуратуру міста Долини Івано-Франківської області. На Гошівській горі стояли черги людей на сповідь до греко-католицьких священиків і нікого – до православних отців Московського патріархату. Після вбивства отця Ярослава Лесіва пішла низка вбивств, які не розкриті до сьогодні. Отець Ярослав Лесів був зайвий для системи, яка таких людей відстежувала, знищувала. Це була загроза для системи» – вважає Анна Семенюк.[3]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Табличка вулиці
Табличка вулиці
Меморіальна дошка

У рідному селі його іменем названа центральна вулиця. На стіні церкви Введення Пречистої Діви Марії встановлена меморіальна дошка.

Державні нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден «За мужність» I ст. (8 листопада 2006)[4] — за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод (посмертно).

Твори[ред. | ред. код]

Библиотека Александра М. Кобринского > Поезії — з збірки Я. Лесіва «ТТ (Тюремна тиша)»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Czech National Authority Database
  2. ↑ а б в г д е УІНП. 1943, народився дисидент Ярослав Лесів. УІНП (укр.). Процитовано 5 квітня 2024.
  3. ↑ а б Терещук, Галина (9 жовтня 2018). 192 дні голодування не зламали священика УГКЦ Ярослава Лесіва. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 3 червня 2024.
  4. ↑ Указ Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод». Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 26 грудня 2021.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Лесів Ярослав. ТТ (тюремна тишина). Поезії. — Івано-Франківськ: Перевал, 1992. 64 с. Передмова Опанаса Заливахи.
  2. Алексеева Л. История инакомыслия в СССР.— Вильнюс-Москва: Весть, 1992, С. 10, 31, 276.
  3. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980 років.— К.: Либідь, 1995.— С. 74, 168, 170, 173.
  4. Русначенко А. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги.— 1998.— С. 109, 113, 114, 117, 132, 134.
  5. Зайцев Ю. Ідея і чин Українського національного фронту.— Львів: Український часопис.— Воля і Батьківщина, 1997 № 2.— С. 26-34.
  6. Сверстюк Є. Блудні сини України. К.: Знання, 1993.— С. 220—226.
  7. Вісник репресій в Україні.— Нью-Йорк: Закордонне представництво Української Гельсінкської групи, 1980, 6-7; 1981, 7-12; 1982, 6-24.
  8. Хроника текущих событий.— Нью-Йорк: Хроника, 1980, вип. 55.— С. 18-19; вип. 56.— С. 66.
  9. ХТС.— Нью-Йорк: Хроника, 1983, вип. 63.— С. 167—168.
  10. Вести из СССР. Т. 2, 1982—1984.— Мюнхен: Права человека.— 1982, 3-3.

Посилання[ред. | ред. код]

[Архівовано 10 січня 2017 у Wayback Machine.]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Лесів_Ярослав_Васильович&oldid=42711345