Підорлик малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Aquila pomarina)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Підорлик малий
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Яструбоподібні (Accipitriformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Підорлик (Clanga)
Вид:
Підорлик малий (C. pomarina)
Біноміальна назва
Clanga pomarina
Brehm, 1831
Ареал малого підорлика      Гніздування      Зимування      Шляхи міграції
Синоніми

Aquila pomarina

Підорлик малий[1] (Clanga pomarina) — вид хижих птахів з роду Орел родини Яструбові (Accipitridae) ряду Соколоподібні (Falconiformes). Серед українців ця птаха має ще іншу назву — орел-скигляк малий[2][3]. Один з 9 видів роду, один з 5 видів у фауні України. В Україні гніздовий, перелітний птах.

Морфологічні ознаки

[ред. | ред. код]
Підорлик малий в польоті

Невеликий орел схожий на підорлика великого (Aquila clanga). Довжина тіла — 570–640 мм, маса тіла — 1200–1600 г, розмах крил — близько 1,5 м. У дорослого птаха оперення буре, верх голови і задня частина шиї світліші; на надхвісті нерідко буває світла смуга; махові пера темно-бурі, покривні пера крил бурі або світло бурі; цівка вкрита пір'ям; восковиця і пальці жовті; райдужна оболонка ока жовтувато-коричнева або жовта. Молодий птах темно-бурий, з чіткою вохристою плямою на потилиці. За цією ознакою молодий малий підорлик відрізняється від молодого підорлика великого. У молодого підорлика малого також на крилах зверху по одному ряду білих плям; на верхівці хвоста вузька білувата смуга.

Поширення

[ред. | ред. код]

Ареал виду складається з трьох частин, розташовуваних у Європі, Малій та Південній Азії. У недалекому минулому ареал став розширюватися у східному напрямку.

В Україні поширений на всій правобережній частині (окрім південних степів), у північній, та північно-східній та центральній частинах Лівобережжя.

Чисельність

[ред. | ред. код]

Європейську популяцію оцінено у 14-19 тис. пар, що становить понад 90% світової чисельності[4] . В Україні у 1989 р. чисельність оцінювали в 200–250 пар. Згідно з сучасними оцінками вона становить 500–1000 пар, можливо 1,2-1,5 тис. Значна різниця між оцінками чисельності у минулому та у наш час, пов'язана, головним чином, з проведенням масштабних досліджень у останні роки.

На стан виду негативно впливають меліорація, знищення старих ділянок лісу та місць, де птахи полюють.

Особливості біології

[ред. | ред. код]
Кладка з двох яєць

Перелітний птах. Віддає перевагу ділянкам волого старого листяного та мішаного лісу, що межує з відкритими просторами (луки, поля, болота). Навесні з'являється у третій декаді березня. Міграція триває до другої декади квітня. Моногам. Яйця відкладає в квітні. В повній кладці 2 яйця. Насиджування триває 38-43 доби. Пташенята з'являються наприкінці травня, залишають гніздо у серпні. Як правило, виживає лише одне пташеня, друге гине в результаті канібалізму. Восени починає відлітати на початку вересня. Статевої зрілості досягає на 3-4 році життя.

Живляться переважно дрібними ссавцями, а також птахами, рептиліями та амфібіями.

Охорона

[ред. | ред. код]

Вид включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій.

Для покращення охорони необхідні: збереження старих лісів, створення мікрозаказників радіусом 0,5 км навколо гнізд, влаштування штучних гніздівель, посилення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням природного середовища.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Наказ Міністерства екології та природних ресурсів України № 67 від 16.02.2005. Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 20 жовтня 2016.
  3. О. Мірошниченко. Головне для орла — свобода // "Лісовий і мисливський журнал", № 6 (89) (листопад – грудень) 2011. С. 31. Архів оригіналу за 21 жовтня 2016. Процитовано 20 жовтня 2016.
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).

Посилання

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Г. В. Фесенко, А. А. Бокотей, ілюстрації І. І. Землянських, С. Ю. Костіна, Ю. В. Костіна. Птахи фауни України: польовий визначник. – Київ, 2002. – 416 с.
  • Зубаровський В. М. Фауна України. Т. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К.: Наук. думка, 1977. — 322 с.
  • Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К.: Наук. думка, 1952.
  • Бокотей А. А., Соколов Н. Ю. Історія визначення скигляків Державного природознавчого музею НАН України у Львові // Беркут, 1994. – Т. 3. – Вип. 2. – С. 145-147.
  • Бокотей А. А. Про чисельність та проблеми охорони скигляка малого (Aquila pomarina C. L. Brehm) на Західній Україні // Пробл. охор. видів фауни i флори занесених до Червоної книги України. – Миколаїв, 1992. – С. 28.
  • Страутман Ф. И. Птицы западных областей УССР. — Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1963.

Див. також

[ред. | ред. код]