Єрусалимський собор (1672)
| Єрусалимський собор 1672 року | |
|---|---|
| Статус: | Помісний собор |
| Визнають: | Православ'я |
| Дата: | 1672 |
| Місце: | Єрусалим (або Вифлеєм) |
| Головування: | Досифей ІІ |
| Причини проведення | Відмежування від кальвіністських елементів, котрі приписувались Православній церкві |
| Рішення | 6 глав соборних рішень та "Сповідання Православної віри" (або "Сповідання Досифея") |
Єрусалимський собор, також Вифлеємський собор — помісний собор Єрусалимської православної церкви, скликаний єрусалимським патріархом Досифеєм II у травні 1672 року. Головною метою проведення була потреба відмежуватись від «Визнання віри» константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, котре, вважалось написаним під впливом протестантського вчення Ж. Кальвіна.[1] Результатом собору стало особисте виправдання Лукаріса, раніше засудженого за кальвінізм, та схвалення «Православного сповідання віри» (гр. «῾Ομολοϒία ὀρθοδόξου πίστεως»), попередньо написаного єрусалимським патріархом, також відомим як «Сповідання Досифея».[2]
Передумови[ред. | ред. код]
Головною причиною скликання собору стала богословська полеміка навколо "Сповідання віри" ("Східне сповідання християнської віри") константинопольського патріарха Кирила Лукаріса 1629 року, в якому вбачали кальвіністські елементи. На соборах у Константинополі (1638) та Яссах (1643) деякі положення цього "Сповідання" були засуджені, однак простір для суперечливих інтерпретацій православного вчення, в тому числі і з приводу переєстествлення хліба і вина у Тіло і Кров Христові, залишались. Виникла потреба у більш повному і точному викладі Православної віри, де б чітко окреслювалась її відмінність як від протестантської так і латинської доктрин.
Місце та учасники[ред. | ред. код]
У визначеннях собору, місцем проведення названо «святе місто Єрусалим», однак у вступі зазначено, що учасники зібрались у храмі Різдва Христового у Вифлеємі, котрий якраз був відновлений та освячений. В зв'язку із цим, у першому виданні його матеріалів — у 1676 році, собор названий Вифлеємським.[3] Однак, вказівки на Єрусалим, як місце проведення собору, в його матеріалах, може свідчити про те, що він відбувався у Єрусалимі, а освячення вифлеємського храму, було одним із мотивів прибуття багатьох ієрархів, але безпосередньо не пов'язане із соборним засіданням.
Учасниками собору були: Єрусалимський патріарх Досифей, митрополити — Дорофей Петрський, Парфеній Назаретський, Йосафат Птолемаїдський і Сидонський, Неофіт Вифлеємський, архієпископи — Антоній Ліддійській, Христофор Наілузській, архімандрит Святого Гробу та ігумени монастирів, що знаходились в Єрусалимі та інших містах Палестини; представники інших Церков — Трапезундської, Грузинської, Молдавської, Македонської та ін., а також духовні особи з різних міст Палестини, всього близько 60 осіб.[4]
Рішення[ред. | ред. код]
Увага учасників собору була присвячена суперечностям пов'язаним із діяльністю константинопольського патріарха Кирила Лукаріса, та виданого ним «Сповіданням віри» 1629 року. Загалом, рішення Єрусалимського собору, виводять самого Лукаріса з-під звинувачень у кальвінізмі, а кальвіністські елементи «Сповідання» пов'язують із діяльністю його помічників. Виділено шість частин соборного рішення, в першій із яких, стверджується, що Східна Церква не визнавала «Сповідання» за твір Лукаріса. У другій говориться про те, що, якщо Кирило і був автором цих глав, то видав їх цілковито таємно, без відома інших східних патріархів та всієї повноти Православної церкви. У третій визнається, що «Сповідання» 1629 року не може виражати віри Східної Церкви за самими формальними умовами, якими мають супроводжуватись подібного роду документи. У четвертій говориться про те, що або східні християни не можуть визнати «Сповідання» Лукаріса за своє, або визнавши його — вони перестають бути християнами. У п'ятому, наводяться рішення двох соборів — у Константинополі (1638) та Яссах (1642), які також засудили цей документ. У шостому — наводиться вчення Східної церкви з тих питань, котрі зазнали кальвіністського впливу у «Сповіданні» Кирила Лукаріса.[5]
Значення[ред. | ред. код]
Особливе значення Єрусалимського собору 1672 року, пов'язане із схваленням власного «Сповідання віри», котра також отримало назву «Сповідання Досифея». В ньому у 18 пунктах викладено основні засади Православної віри, котрі дають її виразне розмежування як із протестантизмом так і з католицизмом.[6] "Сповідання Досифея" отримало загально-православне визнання і статус офіційного віровчительного документу Східної Церкви.[7]
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Siecienski A. (2010). The Filioque: History of a Doctrinal Controversy. Oxford University Press. — p. 183
- ↑ Ἡ Ὁμολογία ὀρθοδόζου πίστεως του Πατριάρχου Ἱεροσολύμον Δοσιθέου / Καρμίρης Ἰ. Ν. Ἀθηναι, 1949
- ↑ La Perpetuite de la foi de l'Eglise Catholique touchant de ÍEucharistie. Paris: l'Abbe Migne.1841. T.I. — p.208.
- ↑ Горский А. (1871) О соборѣ Иерусалимскомъ 1672 года; Прибавления у Творениям св. Отцов, Ч. 24. Кн.3. -С. 600—601 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 березня 2019. Процитовано 3 березня 2019.
- ↑ Горский А. -С. 602—605
- ↑ Bratcher D. (ed.) The Confession of Dositheus (Eastern Orthodox, 1672). Архів оригіналу за 19 вересня 2020. Процитовано 3 березня 2019.
- ↑ Jerusalem, Synod of [Архівовано 15 серпня 2017 у Wayback Machine.] in the 1911 Encyclopædia Britannica