Імператриця Марія (лінійний корабель, 1853)
«Лінійний корабель «Імператриця Марія» під вітрилами», картина О. В. Ганзена, 1916
| |
Історія | |
---|---|
Російська імперія | |
Назва: | рос. дореф. «Императрица Марiя» |
Власник: | Чорноморський флот Російської імперії |
Будівник: | Миколаївське адміралтейство |
Закладений: | 23 квітня 1849 |
Спуск на воду: | 9 травня 1853 |
Потоплений: | 28 серпня 1855 |
Піднятий: | 1861 |
Доля: | затоплений біля входу на Севастопольський рейд під час залишення міста гарнізоном у 1855 році |
Статус: | потонув |
Основні характеристики | |
Клас і тип: | лінійний корабель |
Тип: | «Хоробрий» |
Водотоннажність: | 4160 т |
Довжина: | 60,96 м |
Ширина: | 17,27 м |
Осадка: | 7,3 м |
Палуби: | 2 палуби |
Екіпаж: | 770 осіб |
Озброєння: | 84—90 гармат |
«Імператриця Марія» (рос. дореф. «Императрица Марiя») — 84-гарматний вітрильний лінійний корабель типу «Хоробрий» Чорноморського флоту Російської імперії. Флагманський корабель ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова під час Сінопської битви 18 листопада 1853 року.
Опис[ред. | ред. код]
Один із двох вітрильних 84-гарматних лінійних кораблів типу «Хоробрий», що будувалися в Миколаєві протягом 1841—1853 років. Кораблі цього типу були найбільшими кораблями 84-гарматного рангу за всю історію російського флоту. Водотоннажність корабля становила 4160 тонн, довжина між перпендикулярами — 60,96 метра, довжина по гондеку — 62,8 метра, ширина — 17,27 метра, осадка — 7,3 метра[1][2].
Озброєння корабля в різні роки становило різну кількість гармат. Так, спочатку озброєння «Імператриці Марії» складалося з двадцяти чотирьох 36-фунтових довгоствольних і восьми 68-фунтових бомбичних гармат на нижній палубі. На верхній палубі розміщувалися тридцять чотири 36-фунтові короткоствольні гармати. Ще двадцять 24-фунтових гармат, дві 24-фунтові, дві 12-фунтових і дві 8-фунтові карронади знаходилися на баці і чвертьпалубі.
У 1853 році склад батареї дещо змінився. Батарея складалася з двадцяти восьми 36-фунтових довгоствольних і чотирьох 68-фунтових бомбичних гармат на нижній палубі, двадцяти восьми 36-фунтових короткоствольних і чотирьох 68-фунтових бомбичних гармат на верхній палубі, а також двадцяти 24-фунтових карронад на баці і чвертьпалубі[3]. Екіпаж корабля складав 770 осіб[4][5].
Корабель названо на честь дружини імператора Павла I, імператриці Марії Федорівни. Він був одним із двох вітрильних лінійних кораблів російського флоту, що носили це ім'я[5][6].
Історія[ред. | ред. код]
Закладений у Миколаєві на стапелі Миколаївського адміралтейства 23 квітня 1849 року, головний будівник — підполковник корпусу корабельних інженерів І. С. Дмитрієв[7][8]. Після спуску на воду 9 травня 1853 року перейшов до Севастополя і увійшов до складу Чорноморського флоту Російської імперії[9].
Під час військової кампанії Російської імперії 1853 року 10 і 11 серпня корабель виходив на випробування в море, а під час навчальної атаки флоту на Севастопольський рейд 12 серпня перебував у складі сторони, що обороняється. У кампанію того ж року з 17 вересня до 2 жовтня у складі ескадри віцеадмірала П. С. Нахімова брав участь у перевезенні військ із Севастополя до Сухум-Кале. Так, на кораблі було перевезено 939 солдатів і офіцерів Білостоцького полку 13-ї дивізії[4].
Під час Кримської війни[ред. | ред. код]
Брав участь у Кримській війні. 11 жовтня 1853 року вийшов із Севастополя до анатолійського берега для пошуку турецьких суден на чолі ескадри під загальним командуванням віцеадмірала П. С. Нахімова[10]. Через два роки, після загибелі Нахімова, його тіло в труні буде вкрито прапором «Імператриці Марії»[11].
З 8 по 10 листопада ескадра витримала сильний шторм, через який кілька кораблів отримали серйозні ушкодження. Нахімов був вимушений відправити на ремонт до Севастополя кораблі «Хоробрий» і «Святослав», і фрегат «Кулевчі». З ними пішов паровий фрегат «Бессарабія» з донесеннями. З рештою трьома кораблями, «Імператриця Марія», «Чесма» і «Ростислав» і бригом віцеадмірал вирушив до Сінопа, щоб знищити турецький загін, який стояв там. Цього ж дня фрегат «Кагул» доставив відомості про турецьку ескадру Ф. М. Новосильському, який крейсував біля Севастополя, але той замість допомоги Нахімову повернувся на головну базу, а «Кагул» попрямував назад на свій пост[12].
11 листопада, наблизившись до Сінопа на 2 милі, Нахімов виявив там значно більші сили. Нахімов ухвалив рішення блокувати порт до прибуття підкріплення. На наступний день за наказом О. С. Меншикова Новосильський вийшов із Севастополя на допомогу Нахімову з п'ятьма кораблями, але дорогою на кораблях «Селафиїл» і «Уриїл» почалося затікання води, що змусило їх покинути ескадру і повернутися до Севастополя. 16 листопада ескадра Новосильського з кораблів «Три Святителі», «Великий князь Костянтин» і «Париж» приєдналася до ескадри Нахімова коло мису Пахіос, посиливши її вдвічі[13][12].
17 листопада 1853 року до ескадри приєднався фрегат «Кулевчі»[13], що доставив Нахімову припис О. С. Меншикова за можливості щадити місто Сіноп, щоб не дати європейським країнам приводу до війни. Нахімов, побоюючись підходу до противника підкріплень, вирішив наступного дня розпочати бій. О десятій годині ранку на флагманському кораблі «Імператриця Марія» зібралися командири кораблів, яким вручили диспозицію і наказ на бій[12].
Сінопська битва[ред. | ред. код]
Переночувавши за 10,5 миль на північний схід від Сінопського перешийка, російська ескадра вишикувалася у дві колони: праву повів Нахімов на флагманському кораблі «Імператриця Марія», за яким слідували «Великий князь Костянтин», «Чесма» і фрегат «Кагул». Ліву колону вів Ф. М. Новосильський[14].
У перші ж хвилини «Імператриця Марія» під командуванням П. І. Барановського зазнала обстрілу турецького флагманського корабля, 44-гарматного фрегата «Ауні-Аллах», втративши більшу частину рангоута і стоячого такелажу. Рухаючись вперед за інерцією, корабель вів батальний вогонь по суднах, які проходив[13]. Ставши на шпринг навпроти «Ауні-Аллаха», корабель зосередив вогонь на ньому[14]. Через півгодини «Ауні-Аллах» розклепав ланцюг і вийшов із бою, дрейфуючи до берегової батареї. При цьому він потрапив під вогонь сусіднього російського корабля «Париж», а згодом викинувся на берег. Згодом «Імператриця Марія» зосередила вогонь на 44-гарматному фрегаті «Фазлі-Аллах». Отримавши значні ушкодження, на турецькому судні виникла пожежа, а згодом фрегат сів на мілину[13].
За чотири години Сінопської битви корабель зробив 2128 пострілів[4]. Втрати екіпажу під час бою становили 16 осіб убитими, 39 — пораненими, зокрема командир корабля капітан 2-го рангу П. І. Барановський був поранений в обидві ноги і контужений у правий бік. Сам корабель отримав 60 пробоїн, а також пошкодження всього такелажу, корми, гальюну і галереї[15].
За відмінність у битві командир корабля 18 грудня 1853 року був проведений у капітани 1-го рангу зі старшинством і нагороджений річним окладом платні[15]. Окрім нього, за відзнаку в бою мічмана І. М. Манто було нагороджено орденом Святої Анни IV ступеня з написом «За хоробрість», а старшого ад'ютанта штабу 5-ї флотської дивізії Ф. Х. Острено за хоробрість нагороджено орденом Святого Володимира IV ступеня з бантом і проведено в капітан-лейтенанти[16].
Подальша доля[ред. | ред. код]
Після бою через отримані ушкодження в супроводі фрегатів «Кагул» і «Кулевчі» був узятий на буксир паровим фрегатом «Крим»[13]. Потім хвилювання на морі змусило відмовитися від буксирів, і всі кораблі ескадри пішли під вітрилами.
22 листопада ескадра прибула до Севастополя, де «Імператриця Марія» стала на ремонт. За наказом О. С. Меншикова екіпажи ескадри, що прибула з Туреччини, де в цей час спалахнула епідемія холери, провели три дні в карантині[12]. Після закінчення ремонту 2 лютого 1854 року корабель був виведений на рейд[10].
28 серпня 1855 року лінійний корабель «Імператриця Марія» був затоплений на Севастопольському рейді при залишенні міста гарнізоном[10][2]. Після війни під час розчищення Севастопольської бухти в 1861 році був піднятий по частинах[4].
Командири[ред. | ред. код]
- П. І. Барановський (1853);
- Л. І. Будищев (1854 — 15 червня 1855).
В культурі[ред. | ред. код]
Флагманський корабель ескадри П. С. Нахімова під час Сінопської битви неодноразово зображувався відомими художниками. «Імператриця Марія» зображена на картинах «Сінопський бій» І. К. Айвазовського (1853), де «Імператрицю Марію» зображено в центрі, носом до глядача, «Палуба лінійного корабля «Імператриця Марія» під час бою при Сінопі» О. Д. Ківшенко (1880), «Корабель «Імператриця Марія» під час шторму» І. К. Айвазовського (1892) і «Лінійний корабель «Імператриця Марія» під вітрилами» О. В. Ганзена (1916)[4].
-
«Лінійний корабель «Імператриця Марія» під вітрилами», картина О. В. Ганзена, 1916
-
«Корабель «Імператриця Марія» під час шторму», картина І. К. Айвазовського, 1892
-
«Палуба лінійного корабля «Імператриця Марія» під час бою при Сінопі», картина О. Д. Ківшенко, 1880
-
«Сінопський бій», картина І. К. Айвазовського, 1853
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бугаенко, Б. А.; Галь, А. Ф. (2005). История судостроения от древнейших времен до конца парусной эпох (рос.). Т. 1. Николаев: Национальный университет кораблестроения имени адмирала Макарова. с. 168. ISBN 966-321-038-9.
- ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (1872). Список русских военных судов с 1668 по 1860 год (рос.). Санкт-Петербург: Типография морского министерства. с. 464—465.
- ↑ Tredrea, John; Sozaev, Eduard (2010). Russian Warships in the Age of Sail 1696—1860: Design, Construction, Careers and Fates (англ.). Barnsley: Seaforth. с. 585. ISBN 978-1-84832-058-1.
- ↑ а б в г д Окороков, А. В. (2016). Свод объектов подводного культурного наследия (рос.). Москва: Институт наследия. с. 84—85. ISBN 978-5-86443-211-2.
- ↑ а б Чернышев, А. А. (1997). Российский парусный флот (рос.). Т. 1. Москва: Воениздат. с. 142, 147. ISBN 5-203-01788-3.
- ↑ Дыгало, В. А. (2000). Откуда и что на флоте пошло (рос.). Москва: Издательство «Крафт+». с. 104. ISBN 5-93675-013-2.
- ↑ Христенко, В. Н. Николаевский хронограф: июнь (рос.). Литературный Николаев. Процитовано 24 березня 2024.
- ↑ Крючков, Ю. С. (2018). Парусное судостроение в Николаеве (1790—1865) (рос.). Николаев: Наваль. с. 286. ISBN 978-617-7007-04-2.
- ↑ Шинкаренко, Андрей (27 вересня 2012). Николаевское Адмиралтейство (рос.). Николаевский базар. Процитовано 4 березня 2024.
- ↑ а б в Широкорад, А. Б. (2007). 200 лет парусного флота России (рос.). Москва: Вече. с. 307—308. ISBN 978-5-9533-1517-3.
- ↑ Чернышев, А. А. (2002). Российский парусный флот (рос.). Т. 2. Москва: Воениздат. с. 70. ISBN 5-203-01789-1.
- ↑ а б в г Синопское сражение (рос.). Энциклопедия «Вокруг света». Архів оригіналу за 6 червня 2013. Процитовано 6 червня 2013.
- ↑ а б в г д Зайончковский, А. М. (2002). Восточная война 1853—1856 годов (рос.). Т. 2. Санкт-Петербург: Издательство «Полигон». с. 262, 281—284. ISBN 5-89173-157-6.
- ↑ а б Зверев, В. И. (1954). Синопская победа (рос.). Симферополь: Крымиздат.
- ↑ а б Веселаго, Ф. Ф. (2013). Царствование императора Николая I. А — Г. Общий морской список от основания флота до 1917 года (рос.). Т. 9. Санкт-Петербург: Издательство «Атлант». с. 152. ISBN 978-5-906200-13-6.
- ↑ Муратиди, Ф. И. (2007). Греки — адмиралы и генералы военно-морского флота России: биографический справочник (рос.). Санкт-Петербург: Издательство «Алетейя». с. 83, 87. ISBN 978-5-903354-11-5.
Література[ред. | ред. код]
- Веселаго Ф. Ф. Список русских военных судов с 1668 по 1860 год. — СПб.: Типография морского министерства, 1872. — 798 с. (рос.)
- Чернышёв А. А. Российский парусный флот. Справочник. — М.: Воениздат, 1997. — Т. 1. — 312 с. — (Корабли и суда Российского флота). — 10 000 экз. — ISBN 5-203-01788-3. (рос.)
- Широкорад А. Б. 200 лет парусного флота России / Под ред. А. Б. Васильева. — 2-е изд. — М.: «Вече», 2007. — 448 с. — ISBN 978-5-9533-1517-3. (рос.)