Імуноглобуліни для внутрішньовенного введення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Імуноглобуліни для внутрішньовенного введення
Систематизована назва за IUPAC
Класифікація
ATC-код J06BA
PubChem
CAS 9007-83-4
DrugBank
Хімічна структура
Формула
Мол. маса
Синоніми Імуноглобулін людини нормальний для внутрішньовенного введення (ІГЛНВВ)
Фармакокінетика
Біодоступність
Метаболізм
Період напіввиведення
Екскреція
Реєстрація лікарського засобу в Україні

Імуноглобуліни для внутрішньовенного введення – це суміш антитіл ( нормального імуноглобуліну людини), які використовують для лікування різних захворювань[1][2], таких, як первинний імунодефіцит, імунна тромбоцитопенічна пурпура, хронічна запальна демієлінізуюча поліневропатія, хвороба Кавасакі, певні випадки ВІЛ/СНІДу та кору, синдром Гієна-Барре та деякі інші інфекції, коли більш специфічний імуноглобулін недоступний.[1] Ефект триває кілька тижнів[2].

Частими побічними ефектами є біль у місці ін’єкції, м’язовий біль та алергічні реакції.[1] Інші важкі побічні ефекти — ниркова недостатність, анафілаксія, тромбоз і гемоліз.[1] Не рекомендується використовувати людям з деякими типами дефіциту IgA.[1] Використання під час вагітності є відносно безпечним.[1] Імуноглобулін людини виготовляється з плазми крові людини.[1] Він містить антитіла проти багатьох вірусів.[2] Людські імуноглобуліни вперше були використані в 1930-х роках, а склад суміші для внутрішньовенного введення був схвалений для медичного використання в Сполучених Штатах у 1981 році[3] Він входить до орієнтованого переліку основних лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я.[4][5] Також може використовуватися низка препаратів на основі специфічних імуноглобулінів, у тому числі проти гепатиту В, сказу, правця, вітряної віспи та резус-позитивної крові.[2]

Медичне використання[ред. | ред. код]

Терапія з використанням імуноглобулінів для внутрішньовенного введення використовується при різних захворюваннях, багато з яких супроводжуються зниженням або припиненням вироблення антитіл. Це може бути як і повна відсутність багатьох типів антитіл, так і дефіцит імуноглобулінів класу G (зазвичай IgG2 або IgG3), та інші стани, при яких антитіла в нормальній кількості, але недостатньо ефективні — вони не можуть нормально реагувати на антигени, — що призводить до частіших та важчих інфекцій. У цих ситуаціях інфузії імуноглобулінів надають пацієнтам пасивний опір до інфекції шляхом збільшення кількості/якості IgG. Терапія з використанням імуноглобулінів для внутрішньовенного введення також використовується для низки інших станів, у тому числі при багатьох аутоімунних розладах, таких як дерматоміозит, для зменшення тяжкості симптомів. Імуноглобулінова терапія також використовується в лікуванні вторинних імунодефіцитів, таких як вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), деяких аутоімунних розладів (таких як імунна тромбоцитопенія (Хвороба Верльгофа)) та хвороба Кавасакі), деяких неврологічних захворювань ( мультифокальна моторна нейропатія, синдром м'язової скутості, розсіяний склероз і міастенія гравіс) деякі гострі інфекції та ускладнення трансплантації органів.[6]

Терапія з використанням імуноглобулінів для внутрішньовенного введення особливо корисна в деяких випадках гострої інфекції, наприклад ВІЛ-інфекції у дітей, а також вважається стандартом лікування деяких аутоімунних розладів, таких як синдром Гієна–Барре.[7][8] Високий попит у поєднанні з труднощами виробництва імуноглобуліну у великих кількостях призвів до збільшення глобального дефіциту, обмежень у використанні та нормування імуноглобуліну.[9]

Побічні ефекти[ред. | ред. код]

Хоча імуноглобулін часто використовується протягом тривалого періоду часу і в цілому вважається безпечним, терапія імуноглобуліном може мати серйозні місцеві і загальні побічні ефекти. Підшкірне введення імуноглобуліну менш ризиковане порівняно з внутрішньовенним введенням (підшкірне введення з гіалуронідазою більше ризиковане, ніж класична підшкірна ін'єкція, але все ще безпечніше, ніж в/в ін'єкція). Пацієнтам, яким вводять імуноглобулін рекомендують приймати ацетамінофен і дифенгідрамін перед інфузією, щоб зменшити частоту побічних ефектів. У деяких випадках може знадобитися додаткова премедикація (особливо під час першого звикання до нової дози), преднізон або інший пероральний стероїдний препарат. 

Найчастіші місцеві побічні ефекти інфузій імуноглобуліну: гіперемія шкіри навколо місця ін'єкції, свербіж, висипання та кропив’янка. Загальні побічні ефекти інфузій імуноглобуліну: тахікардія, гіпер або гіпотензія, підвищення температури тіла, діарею, нудоту, біль у животі, блювання, артралгію або міалгію, запаморочення, головний біль, втома, лихоманку.[10]

Серйозні побічні ефекти інфузій імуноглобуліну включають: дискомфорт або біль у грудях, інфаркт міокарда, тахікардію, гіпонатріємію, гемоліз, гемолітичну анемію, тромбоз, гепатит, анафілаксію, біль у спині, асептичний менінгіт, гостре ураження нирок, гіпокаліємічну нефропатію, емболією легеневої артерії та гостре посттрансфузійне пошкодження легень (TRALI). Існує також невелика ймовірність того, що навіть з огляду на запобіжні заходи, вжиті під час приготування імуноглобулінових препаратів, інфузія імуноглобуліну може містити віруси. Деякі розчини імуноглобулінів також містять ізогемаглютиніни, які у рідкісних випадках можуть викликати гемоліз ізогемаглютинінами, що запускають процес фагоцитозу.[11]

Якщо були помічені легкі побічні ефекти, можна зменшити швидкість інфузії до тих пір, поки побічні ефекти не стануть прийнятними, у той час як у разі виникнення більш серйозних побічних ефектів, потрібна екстрена медична допомога [12]

Імуноглобулінова терапія також перешкоджає здатності організму виробляти нормальну імунну відповідь на ослаблену живу вірусну вакцину протягом року, може призвести до хибно підвищеного рівня глюкози в крові і може спотворювати результати аналізів на інфекції, якщо аналізи використовують IgG пацієнта.[13]

Механізм дії[ред. | ред. код]

Механізм протизапального ефекту ймовірно багатофакторний.[14] Наприклад, відомо, що терапія імуноглобулінами може блокувати апоптоз клітин, опосередковану геном Fas.[15]

Більш поширена теорія полягає в тому, що імуносупресивні ефекти даної терапії опосередковані глікозилюванням фрагменту, здатного до кристалізації (Fc) IgG. Зв’язуючись із рецепторами на антигенпрезентуючих клітинах, імуноглобуліни для внутрішньовенного введення можуть збільшити експресію інгібуючого рецептора Fc (FcgRIIB), і скоротити період напіввиведення аутоантитіл.[16][17] Здатність імуноглобулінотерапії пригнічувати патогенні імунні відповіді за допомогою цього механізму залежить від присутності сіалільованого глікану в позиції CH2-84.4 IgG. Зокрема, десіалільовані препарати імуноглобуліну втрачають свою терапевтичну активність.

Механізм, в основі якого лежить сіалілюваний фрагмент, здатний до кристалізації (Fc), не був відтворений в інших експериментальних моделях, що свідчить про те, що цей механізм функціонує при певному захворюванні або в експериментальних умовах.[18][19][20][21] Також відомо про інші механізми дії імуноглобулінової терапії. Зокрема, F(ab')2-залежна дія імуноглобуліну на пригнічення активації дендритних клітин людини,[22] індукція аутофагії,[23] індукція ЦОГ-2-залежного простогландину E2 (PGE2) у дендритних клітинах людини, що призводить до зростання регуляторних Т-клітин,[24] інгібування патогенної імунної відповіді Th17 [25] та індукція активації базофілів людини та індукції IL-4 за допомогою аутоантитіл до IgE.[26][27] Також вважають, що терапія імуноглобуліном може працювати за допомогою багатоетапної моделі, коли введений імуноглобулін спочатку формує певний тип комплекс антиген-антитіло у пацієнта.[28] Коли ці імунні комплекси утворюються, вони можуть взаємодіяти з Fc-рецепторами на дендритних клітинах [29], які дають протизапальний ефект, допомагаючи полегшити перебіг аутоімунного захворювання або запального стану.

Інші ймовірні механізми дії імуноглобулінової терапії:

  • безпосереднє зв'язування донорськими антитілами з аномальними антитілами господаря, стимулюючи їх видалення;
  • IgG стимулює систему комплементу господаря, що призводить до посиленого видалення всіх антитіл, включаючи шкідливі;
  • здатність імуноглобуліну блокувати рецептори антитіл на макрофагах, що призводить до зменшення пошкодження, що спричиняється цими клітинами або до регуляції фагоцитозу макрофагів.
  • імуноглобулін може зв’язуватися з низкою мембранних рецепторів Т-клітин, В-клітин і моноцитів, які мають відношення до аутореактивності та індукції толерантності до себе.[30]

У нещодавньому звіті зазначено, що застосування імуноглобуліну до активованих Т-клітин спричиняє зниження їх здатності задіювати мікроглію. В результаті обробки Т-клітин імуноглобуліном результати показали зниження рівня фактора некрозу пухлини-альфа та інтерлейкіну-10 у спільній культурі Т-клітин і мікроглії. Результати доповнюють розуміння того, як імуноглобулін може впливати на запалення центральної нервової системи при аутоімунних запальних захворюваннях.[31]

Гіперімунний глобулін[ред. | ред. код]

Гіперімунні глобуліни — це клас імуноглобулінів, отриманих подібно до нормального людського імуноглобуліну, за винятком того, що донор має високі титри антитіл проти певного організму або антигену в плазмі. Деякі інфекції, проти яких є гіперімунні глобуліни: гепатит B, сказ, правцевий токсин, вітряну віспу тощо. Введення гіперімунного глобуліну забезпечує «пасивний» імунітет пацієнта проти збудника, на відміну від вакцин, які забезпечують «активний» імунітет. Для досягнення ефективного імунітету вакцинам потрібно набагато більше часу, ніж гіперімунним глобулінам, які забезпечують миттєвий «пасивний» короткочасний імунітет. Гіперімунний глобулін може мати серйозні побічні ефекти. 

Гіперімунна сироватка - це плазма крові, що містить велику кількість антитіл. Існує гіпотеза, що гіперімунна сироватка може бути ефективною терапією для людей, інфікованих вірусом Ебола.[32]

Дослідження[ред. | ред. код]

Експериментальні результати невеликого клінічного випробування на людях свідчать про ефективність імуноглобулінів для в/в введення від прогресування хвороби Альцгеймера, але такої користі не було виявлено в наступних клінічних дослідженнях III фази.[33][34][35] У травні 2020 року США схвалили третю фазу клінічних випробувань ефективності та безпеки внутрішньовенної терапії висококонцентрованим імуноглобуліном при важкій формі COVID-19.[36]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж Immune Globulin. The American Society of Health-System Pharmacists. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 8 січня 2017.
  2. ↑ а б в г British national formulary : BNF 69 (вид. 69). British Medical Association. 2015. с. 867–71. ISBN 9780857111562.
  3. ↑ Etzioni, Amos; Ochs, Hans D. (2014). Primary Immunodeficiency Disorders: A Historic and Scientific Perspective (англ.). Academic Press. с. 283—84. ISBN 9780124115545. Архів оригіналу за 9 січня 2017.
  4. ↑ World Health Organization model list of essential medicines: 21st list 2019. Geneva: World Health Organization. 2019. WHO/MVP/EMP/IAU/2019.06. License: CC BY-NC-SA 3.0 IGO.
  5. ↑ World Health Organization model list of essential medicines: 22nd list (2021). Geneva: World Health Organization. 2021. WHO/MHP/HPS/EML/2021.02.
  6. ↑ Orange JS, Hossny EM, Weiler CR, Ballow M, Berger M, Bonilla FA, Buckley R, Chinen J, El-Gamal Y, Mazer BD, Nelson RP, Patel DD, Secord E, Sorensen RU, Wasserman RL, Cunningham-Rundles C (April 2006). Use of intravenous immunoglobulin in human disease: a review of evidence by members of the Primary Immunodeficiency Committee of the American Academy of Allergy, Asthma and Immunology. The Journal of Allergy and Clinical Immunology (Review). 117 (4 Suppl): S525—S553. doi:10.1016/j.jaci.2006.01.015. PMID 16580469.
  7. ↑ van Doorn PA, Kuitwaard K, Walgaard C, van Koningsveld R, Ruts L, Jacobs BC (May 2010). IVIG treatment and prognosis in Guillain-Barré syndrome. Journal of Clinical Immunology. 30 (S1): S74—S78. doi:10.1007/s10875-010-9407-4. PMC 2883091. PMID 20396937.
  8. ↑ Hughes RA, Wijdicks EF, Barohn R, Benson E, Cornblath DR, Hahn AF, Meythaler JM, Miller RG, Sladky JT, Stevens JC (September 2003). Practice parameter: immunotherapy for Guillain-Barré syndrome: report of the Quality Standards Subcommittee of the American Academy of Neurology. Neurology. 61 (6): 736—740. doi:10.1212/WNL.61.6.736. PMID 14504313.
  9. ↑ Pondrom S (October 2014). The IVIg dilemma. The AJT Report. American Journal of Transplantation. 14 (10): 2195—2196. doi:10.1111/ajt.12995. PMID 25231064.
  10. ↑ Immune Globulin. Dynamed. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 23 листопада 2015.Шаблон:Subscription or libraries
  11. ↑ Daw Z, Padmore R, Neurath D, Cober N, Tokessy M, Desjardins D, Olberg B, Tinmouth A, Giulivi A (August 2008). Hemolytic transfusion reactions after administration of intravenous immune (gamma) globulin: a case series analysis. Transfusion. 48 (8): 1598—1601. doi:10.1111/j.1537-2995.2008.01721.x. PMID 18466176.
  12. ↑ Hyqvia (immune globulin 10 percent- human with recombinant human hyaluronidase) kit. DailyMed. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 1 травня 2020.
  13. ↑ Lichtiger, Lichtiger. Laboratory Serologic Problems Associated with Administration of Intravenous IgG. The University of Texas M. D. Anderson Cancer Center. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2015.
  14. ↑ Lee Martin N, Butani Lavjay (2005). Intravenous Immunoglobulin (IVIG) in Rheumatologic Diseases: A Review of its Mechanism of Action. Current Rheumatology Reviews. 1 (3): 289—93. doi:10.2174/157339705774612355.
  15. ↑ Viard I, Wehrli P, Bullani R, Schneider P, Holler N, Salomon D, Hunziker T, Saurat JH, Tschopp J, French LE (October 1998). Inhibition of toxic epidermal necrolysis by blockade of CD95 with human intravenous immunoglobulin. Science. 282 (5388): 490—493. Bibcode:1998Sci...282..490V. doi:10.1126/science.282.5388.490. PMID 9774279.
  16. ↑ Gern JE (August 2002). Antiinflammatory Activity of IVIG Mediated through the Inhibitory FC Receptor. Pediatrics. 110 (2): 467—68. doi:10.1542/peds.110.S2.467a. Архів оригіналу за 11 червня 2008.
  17. ↑ Nimmerjahn, F; Ravetch, JV (January 2007). The antiinflammatory activity of IgG: the intravenous IgG paradox. The Journal of Experimental Medicine. 204 (1): 11—15. doi:10.1084/jem.20061788. PMC 2118416. PMID 17227911.
  18. ↑ Galeotti C, Kaveri SV, Bayry J (December 2017). IVIG-mediated effector functions in autoimmune and inflammatory diseases. International Immunology. 29 (11): 491—498. doi:10.1093/intimm/dxx039. PMID 28666326.
  19. ↑ Maddur MS, Kaveri SV, Bayry J (November 2017). Circulating Normal IgG as Stimulator of Regulatory T Cells: Lessons from Intravenous Immunoglobulin (PDF). Trends in Immunology. 38 (11): 789—792. doi:10.1016/j.it.2017.08.008. PMID 28916232. Архів (PDF) оригіналу за 1 лютого 2022. Процитовано 12 січня 2022.
  20. ↑ Othy S, Topçu S, Saha C, Kothapalli P, Lacroix-Desmazes S, Käsermann F, Miescher S, Bayry J, Kaveri SV (July 2014). Sialylation may be dispensable for reciprocal modulation of helper T cells by intravenous immunoglobulin. European Journal of Immunology. 44 (7): 2059—2063. doi:10.1002/eji.201444440. PMID 24700174.
  21. ↑ Campbell IK, Miescher S, Branch DR, Mott PJ, Lazarus AH, Han D, Maraskovsky E, Zuercher AW, Neschadim A, Leontyev D, McKenzie BS, Käsermann F (June 2014). Therapeutic effect of IVIG on inflammatory arthritis in mice is dependent on the Fc portion and independent of sialylation or basophils. Journal of Immunology. 192 (11): 5031—5038. doi:10.4049/jimmunol.1301611. PMC 4025610. PMID 24760152.
  22. ↑ Bayry J, Lacroix-Desmazes S, Carbonneil C, Misra N, Donkova V, Pashov A, Chevailler A, Mouthon L, Weill B, Bruneval P, Kazatchkine MD, Kaveri SV (January 2003). Inhibition of maturation and function of dendritic cells by intravenous immunoglobulin. Blood. 101 (2): 758—765. doi:10.1182/blood-2002-05-1447. PMID 12393386.
  23. ↑ Das M, Karnam A, Stephen-Victor E, Gilardin L, Bhatt B, Kumar Sharma V, Rambabu N, Patil V, Lecerf M, Käsermann F, Bruneval P, Narayanaswamy Balaji K, Benveniste O, Kaveri SV, Bayry J (January 2020). Intravenous immunoglobulin mediates anti-inflammatory effects in peripheral blood mononuclear cells by inducing autophagy. Cell Death & Disease. 11 (1): 50. doi:10.1038/s41419-020-2249-y. PMC 6978335. PMID 31974400.
  24. ↑ Trinath J, Hegde P, Sharma M, Maddur MS, Rabin M, Vallat JM, Magy L, Balaji KN, Kaveri SV, Bayry J (August 2013). Intravenous immunoglobulin expands regulatory T cells via induction of cyclooxygenase-2-dependent prostaglandin E2 in human dendritic cells. Blood. 122 (8): 1419—1427. doi:10.1182/blood-2012-11-468264. PMID 23847198.
  25. ↑ Maddur MS, Vani J, Hegde P, Lacroix-Desmazes S, Kaveri SV, Bayry J (March 2011). Inhibition of differentiation, amplification, and function of human TH17 cells by intravenous immunoglobulin. The Journal of Allergy and Clinical Immunology. 127 (3): 823–30.e1–7. doi:10.1016/j.jaci.2010.12.1102. PMID 21281961.
  26. ↑ Galeotti C, Stephen-Victor E, Karnam A, Das M, Gilardin L, Maddur MS, Wymann S, Vonarburg C, Chevailler A, Dimitrov JD, Benveniste O, Bruhns P, Kaveri SV, Bayry J (August 2019). Intravenous immunoglobulin induces IL-4 in human basophils by signaling through surface-bound IgE (PDF). The Journal of Allergy and Clinical Immunology. 144 (2): 524—535.e8. doi:10.1016/j.jaci.2018.10.064. PMID 30529242. Архів (PDF) оригіналу за 7 березня 2020. Процитовано 8 липня 2022.
  27. ↑ Galeotti C, Karnam A, Dimitrov JD, Chevailler A, Kaveri SV, Bayry J (April 2020). Anti-IgE IgG autoantibodies isolated from therapeutic normal IgG intravenous immunoglobulin induce basophil activation. Cellular & Molecular Immunology. 17 (4): 426—429. doi:10.1038/s41423-019-0334-x. PMC 7109030. PMID 31797906.
  28. ↑ Clynes R (January 2005). Immune complexes as therapy for autoimmunity. The Journal of Clinical Investigation. 115 (1): 25—27. doi:10.1172/JCI23994. PMC 539209. PMID 15630438.
  29. ↑ Siragam V, Crow AR, Brinc D, Song S, Freedman J, Lazarus AH (June 2006). Intravenous immunoglobulin ameliorates ITP via activating Fc gamma receptors on dendritic cells. Nature Medicine. 12 (6): 688—692. doi:10.1038/nm1416. PMID 16715090.
  30. ↑ Bayry J, Thirion M, Misra N, Thorenoor N, Delignat S, Lacroix-Desmazes S, Bellon B, Kaveri S, Kazatchkine MD (October 2003). Mechanisms of action of intravenous immunoglobulin in autoimmune and inflammatory diseases. Neurological Sciences. 24 (Suppl 4): S217—S221. doi:10.1007/s10072-003-0081-7. PMID 14598046.
  31. ↑ Janke AD, Yong VW (April 2006). Impact of IVIg on the interaction between activated T cells and microglia. Neurological Research. 28 (3): 270—274. doi:10.1179/016164106X98143. PMID 16687052.
  32. ↑ Kudoyarova-Zubavichene NM, Sergeyev NN, Chepurnov AA, Netesov SV (February 1999). Preparation and use of hyperimmune serum for prophylaxis and therapy of Ebola virus infections. The Journal of Infectious Diseases. 179 (Suppl 1): S218—S223. doi:10.1086/514294. PMID 9988187.
  33. ↑ Andrew Pollack (17 липня 2012). Small Trial Hints Drug Can Slow Alzheimer's. New York Times. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  34. ↑ Experimental Alzheimer's drug Gammagard may stall memory decline, small study suggests. CBS News. 17 липня 2012. Архів оригіналу за 19 липня 2012. Процитовано 19 липня 2012.
  35. ↑ Another Alzheimer's Drug Fails Phase III Trial. Архів оригіналу за 7 червня 2013.
  36. ↑ FDA Approves Octapharma USA Investigational New Drug Application for Severe COVID-19 Patients. www.businesswire.com (англ.). 20 травня 2020. Архів оригіналу за 21 червня 2020. Процитовано 28 травня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]


Таблетки Це незавершена стаття з фармакології.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Імуноглобуліни_для_внутрішньовенного_введення&oldid=41955624