Іноземний агент

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іноземний агент (також закордонний представник та іноагент) — особа (фізична або юридична), яка, бувши резидентом однієї країни, діє в інтересах іншої[1], зазвичай за відсутності дипломатичного імунітету. Десятки країн накладають обмеження на діяльність іноземних агентів, як фізичних осіб, так і неприбуткових організацій[2].

Термін покриває дуже широке коло значень, однак через те, що іноземними агентами називають також і шпигунів, словосполучення «іноземний агент» у російській[3][4] та англійській[5] мовах має негативний відтінок. Такого відтінку немає у словосполучення «закордонний представник».

Росія[ред. | ред. код]

Докладніше: Закон про іноземних агентів (Росія) та Список іноземних агентів (Росія)

У 2012 році Державна дума Російської Федерації ухвалила поправки (ФЗ N 121-ФЗ від 20.07.2012) до закону «Про неприбуткові організації»[6][7]. Відповідно до закону, іноземні агенти повинні зареєструватися як такі в Міністерстві юстиції та вказувати свій статус у всіх публікаціях у ЗМІ та в Інтернеті.

25 листопада 2017 року було ухвалено закон № 327-ФЗ, що вводить поняття ЗМІ-іноагента[8]. Міністерство юстиції може визнати іноагентом будь-яке іноземне ЗМІ, яке отримує фінансування або майно від іноземних органів або громадян безпосередньо або через російські юрособи. Такі іноагенти прирівняні у своїх обов'язках до НПО-іноагентів. Реєстр ЗМІ-«іноземних агентів» ведеться Міністерством юстиції, станом на жовтень 2022 року до нього входить 183 ЗМІ[9], здебільшого додані після запровадження військової цензури під час вторгнення Росії в Україну у 2022 році.

У 2018 році Держдума ухвалила поправки, які передбачають визнання фізичної особи іноземним агентом у разі поширення нею матеріалів для необмеженого кола осіб та отримання іноземного фінансування. Поправки до другого читання давали змогу зарахувати до цієї категорії тих, хто поширює повідомлення і матеріали ЗМІ-іноземних агентів або бере участь у створенні цих матеріалів і при цьому отримує фінансування з-за кордону. Таким чином, фізособами-іноземними агентами могли визнати, наприклад, журналістів, які працюють у ЗМІ, вже визнаних у Росії такими[10].

Вибірково визначати людей, які увійдуть до списку «агентів», будуть Міністерство юстиції та Міністерство закордонних справ. Виходячи з тексту законопроєкту, фізичну особу можуть визнати не просто іноземним агентом, а «іноземним засобом масової інформації, що виконує функції іноземного агента», і протягом місяця ця фізична особа зобов'язана заснувати російську юридичну особу і повідомити про це владу. У зону ризику потрапляють журналісти, які працювали в ЗМІ-іноагентах, громадяни, які працюють у компаніях з іноземним фінансуванням, або вчені, які отримали закордонні гранти[10].

Російські закони також забороняють фінансування виборчих кампаній за допомогою:

  • іноземних держав і юридичних осіб;
  • російських юридичних осіб з іноземною участю понад 30 %;
  • міжнародних організацій і громадських рухів;
  • фізичних осіб-іноземців та осіб без громадянства, якщо вони не мають виборчих прав у Росії[11].

Низка представників російської та закордонної громадськості російський закон розцінила як атаку на структури громадянського суспільства з метою їхньої дискредитації та створення юридичних передумов для їхнього переслідування. У зв'язку з цим звертається особлива увага на вкрай широке визначення поняття «політична діяльність» у тексті закону. Закон розглядається в контексті загальної системи заходів, спрямованих на придушення протестної активності російського суспільства[12].

З критикою закону ще на стадії законопроєкту виступили три спеціальних доповідачі ООН (щодо права на мирні зібрання, щодо становища правозахисників і щодо захисту права на свободу вираження думок)[13], доповідачі ООН назвали закон «прямим викликом для тих, хто хоче вільно здійснити своє право на свободу асоціації», наголосивши, що «організації громадянського суспільства мають право отримувати фінансування з-за кордону, так само як і уряди мають право отримувати міжнародну допомогу», і обмеження такого права «несправедливі». На думку експертів ООН, нові норми дають змогу піддавати спеціальному контролю правозахисників незалежно від того, чи отримують вони підтримку з-за кордону, чи ні, що «перешкоджатиме їм у здійсненні своєї значущої діяльності». Вони вказали, що вкрай широке визначення «політичної діяльності» дасть змогу підвести під нього будь-яку пропагандистську діяльність НКО, що порушить «право правозахисників порушувати в суспільстві питання прав людини». Навішування ярлика «іноземного агента» виявляє, на їхню думку, «явний намір стигматизації будь-якої діяльності громадянського суспільства, яке отримує підтримку з-за кордону». Також наголошується, що встановлені законом штрафи непропорційні та перекладають тягар доказування на некомерційні організації, що займаються законною діяльністю у сфері прав людини[13]. З критикою закону про іноагентів виступив Лауреат Нобелівської премії миру Дмитро Муратов і закликав скасувати закони про іноземних агентів у всьому світі[14].

США[ред. | ред. код]

Акт про реєстрацію іноземних агентів[ред. | ред. код]

Першим законом, що регулює дії іноземних агентів у Сполучених Штатах Америки, став Закон про радіо 1912 року який заборонив іноземцям володіти американськими радіостанціями. Наступний Закон про радіо 1927 року обмежив участь іноземців в американських радіостанціях двадцятьма відсотками (нині межею, за якою Федеральна комісія зі зв'язку може відмовити в реєстрації, є 25 %)[15].

У 1938 році був ухвалений під назвою «Акт про реєстрацію іноземних агентів». Закон вимагає, щоб іноземні агенти, які представляють в американській політиці іноземні уряди, а також закордонні фізичні та юридичні особи, розкривали свої заняття та джерела фінансування. Іноземним агентом (станом на 2013 рік) вважають особу (фізичну або юридичну), яка діє «за наказом, на прохання, під керівництвом або під контролем іноземного принципала» і при цьому займається «політичною діяльністю в інтересах іноземного принципала»[16].

Закон запроваджувався насамперед з метою боротьби з пропагандистською діяльністю пронацистських організацій напередодні Другої світової війни. Низка післявоєнних поправок, особливо поправки 1966 року і наступні, змінила розуміння FARA. Після ухвалення Закону про лобізм 1995 року закон був звужений і стосується тепер лобістів, які відстоюють політичні інтереси іноземних урядів, тоді як економічні лобісти реєструються відповідно до закону про лобізм[17][18][19].

До розслідування Мюллера застосування закону було рідкісним[20]: з 1939 до 1992 року за порушення закону було порушено 85 справ[21]. Станом на 1998 рік[19], останні чотири порушені справи проти іноземних агентів характеризувалися мільйонами доларів, отриманих від спонсорів, і доказами наміру (справи Тонсуна Пака, демонстрації на підтримку шаха Ірану, справа МакҐоффа (лобіювання на користь Південної Африки), справа Закгема (лобіювання на користь Кувейту).

Порогом для порушення кримінальної справи за FARA є наявність підстав вважати, що порушення закону має масштабний характер і в обвинувачення є достатні докази цього. У процесах, порушених після 1966 року, фігурували мільйонні суми іноземних субсидій, а в єдиній на 1998 рік справі, яка увінчалася обвинувальним вироком, були доведено замішані іноземні спецслужби[19].

Інші закони проти іноземних агентів[ред. | ред. код]

На думку Міністерства юстиції США[19], діяльність іноземних агентів у США також обмежена такими законами і розпорядженнями президента:

  • 18 U.S.C. § 951. Цей закон криміналізує будь-яку (не лише політичну) активність у США без реєстрації, яка проводиться за дорученням іноземного уряду (а не будь-якого «принципала») під загрозою ув'язнення до 10 років. На відміну від шпигунства, така активність не включає спроб доступу до секретної інформації. Саме за цим законом Марія Бутіна була засуджена на півтора року ув'язнення у 2018 році;
  • Public Law 893, 50 U.S.C. §§ 851—857;
  • Акт Вургіза 18 U.S.C. § 2386;
  • заборона 1981 року на розміщення у Вашингтоні представництва Організації визволення Палестини;
  • E.O. 12947 (1995) забороняє збір грошей у США організаціями, що протидіють мирному процесу;
  • Розділ 401 закону про боротьбу з тероризмом та ефективну смертну кару 1996 року[en] забороняє збір грошей для терористичних організацій.

Деякі закони розширюють список винятків для іноземних агентів:

  • Taiwan Relations Act, 22 U.S.C. § 3301 і наступні параграфи;
  • розділ 105(f)(2) договору про вільну асоціацію;
  • 48 U.S.C. § 1681.

Ухвалений 17 жовтня 1940 року «Акт про реєстрацію підконтрольних іноземним державам організацій, що здійснюють політичну діяльність у США» або «Акт Вургіза» (§ 2386 Розділу 18 Кодексу законів США) регулює діяльність організацій, пов'язаних із міжнародними або іноземними політичними структурами, або, згідно з визначенням уряду США, «організацій, що є „суб'єктами іноземного впливу“».

Україна[ред. | ред. код]

Див. також: Диктаторські закони 16 січня

На початку 2014 року в Україні було ухвалено «диктаторські закони» 16 січня, які визначили іноземного агента як громадське об'єднання, що одержує фінансування від іноземних держав, закордонних і міжнародних неурядових організацій, а також фізичних осіб, які не є громадянами України, і бере участь у політичній діяльності на території України. Відповідно до закону, іноземні агенти повинні були зареєструватися, одержувані ними кошти повинні були оподатковуватися податками на прибуток. 2 лютого 2014 року відповідний закон втратив чинність[22].

Грузія[ред. | ред. код]

Див. також: Протести в Грузії (2023)

У 2023 році парламент Грузії під егідою «Грузинської мрії» ухвалив законопроєкт про іноземних агентів. Це стало причиною грузинських протестів, що почалися в березні 2023 року. Відповідно до законопроєкту, неурядові організації та незалежні ЗМІ, які отримують понад 20 % фінансування з-за кордону, повинні оголосити себе іноземними агентами[23][24][25].

Попри численні сутички та протести, парламент у квітні 2024 року ухвалив цей закон[26].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Political and Civic Leadership, A Reference Handbook: Political science[недоступне посилання]. Cram101 Textbook Reviews, 2016. С. 324.(англ.)
  2. ↑ China's war on groups that help the powerless [Архівовано 2018-07-15 у Wayback Machine.] // Вашингтон Пост, 1 травня 2016.(англ.) In recent years, dozens of nations have imposed onerous rules, drying up international funding, limiting freedom of association and branding groups as «foreign agents» or spies.
  3. ↑ Купина, 2012.
  4. ↑ Russian Law Would Place Tougher Restrictions on Nonprofits [Архівовано 2018-06-17 у Wayback Machine.]. Нью-Йорк Таймс, 13 липня 2012.
  5. ↑ The continued use of the statute [FARA] as a subversive control act means that the term «foregn agent» will continue to carry pejorative connotations. Harvard Law Review, T. 78, № 3. Январь 1965 года. С. 632.
  6. ↑ Процедура принятия закона. Дума (рос.). Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 16 березня 2013.
  7. ↑ Федеральный закон N 121-ФЗ от 20 июля 2012 г. «О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации в части регулирования деятельности некоммерческих организаций, выполняющих функции иностранного агента» [Архівовано 2013-02-09 у Wayback Machine.] (рос.) // «Российская газета» от 23 июля 2012 г.
  8. ↑ Федеральный закон от 25 ноября 2017 года № 327-ФЗ "О внесении изменений в статьи 10.4 и 15.3 Федерального закона "Об информации, информационных технологиях и о защите информации" и статью 6 Закона Российской Федерации "О средствах массовой информации". Российская газета (рос.). 27 ноября 2017. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 29 січня 2020.; [1] [Архівовано 2020-01-29 у Wayback Machine.] [2] [Архівовано 2020-01-29 у Wayback Machine.]
  9. ↑ Реестр иностранных агентов. Министерство юстиции (рос.). Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
  10. ↑ а б Путин подписал закон о людях-иноагентах. Объясняем его суть в 100 и 500 словах. Русская служба Би-би-си (рос.). 2 грудня 2019. Архів оригіналу за 12 серпня 2021. Процитовано 15 грудня 2019.
  11. ↑ Е. И. Колюшин.Финансирование выборов: право и практика [Архівовано 2014-07-19 у Wayback Machine.]. М., РЦОИТ, 2002. С. 68. (рос.)
  12. ↑ Fred Wei Russian NGOs face 'foreign agent' label[недоступне посилання з червня 2018] JewishWorldReview (рос.)
  13. ↑ а б «Российский законопроект о некоммерческих организациях приведет к негативным последствиям для гражданского общества», — считают эксперты ООН. Ohchr (рос.). Архів оригіналу за 24 липня 2014. Процитовано 15 квітня 2013.
  14. ↑ Нобелевский лауреат призвал страны мира отменить законы об "иностранных агентах". Радио Свобода (рос.). 9 грудня 2021. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 12 грудня 2021.
  15. ↑ Тичаут, 2009, с. 170.
  16. ↑ «Иностранные агенты» в России и США: мифы и реальность. Архів оригіналу за 6 червня 2013.
  17. ↑ CAIR Observatory. Cairun Masked (англ.). Архів оригіналу за 17 травня 2013. Процитовано 1 червня 2013.
  18. ↑ Legal definitions and legal terms dictionary of U.S. Legal Forms, Inc. Definitions US Legal (англ.). Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 1 червня 2013.
  19. ↑ а б в г Foreign Agents Registration Act Enforcement [Архівовано 2015-01-07 у Wayback Machine.].
  20. ↑ Jonathan Turley. Judge surprises Flynn at sentencing hearing [Архівовано 2018-12-19 у Wayback Machine.](англ.) // Фокс ньюс, 18 грудня 2018.
  21. ↑ Foreign Agents Registration Act—Cases and Material [Архівовано 2014-11-21 у Wayback Machine.]. Міністерство юстиції США.
  22. ↑ Верховна Рада скасувала «диктаторські закони» від 16 січня (ПЕРЕЛІК). Детектор Медіа. 28 січня 2014. Процитовано 9 березня 2023.
  23. ↑ Georgian police use tear gas on protests against 'foreign agents' law. Reuters (англ.). 7 березня 2023. Процитовано 9 березня 2023.
  24. ↑ The Associated Press (7 березня 2023). Georgians protest against draft law on media, nonprofits. ABC News (англ.). Процитовано 9 березня 2023.
  25. ↑ Demytrie, Rayhan (8 березня 2022). Thousands protest at Georgian 'foreign agent' bill. BBC News (англ.). Процитовано 8 березня 2022.
  26. ↑ У Грузії ухвалили у першому читанні скандальний закон про іноагентів, попри протести. РБК-Украина (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.

Література[ред. | ред. код]

  • Н. А. Купина. Идеологема «иностранный агент»: три дня в июле 2012 года // Политическая лингвистика. — 2012. — № 3. — С. 43—48. (рос.)
  • Lori F. Damrosch. Politics Across Borders: Nonintervention and Nonforcible Influence over Domestic Affairs. // American Journal of International Law. T. 83. #1, 21-28 (1989). С. 12. (англ.)
  • Toke S. Aidt, Uk Hwang. One Cheer for Foreign Lobbying. // Cambridge Working Papers in Economics, 2008. (англ.)
  • Powell, J.K. Prohibitions on campaign contributions from foreign sources: questioning their justification in a global interdependent economy. // University of Pennsylvania Journal of International Economic Law 17(3), 1996. С. 957—993. (англ.)
  • Savrin, D.S. Curtailing foreign financial participation in domestic elections: a proposal to reform the Federal Election Campaign Act. // Virginia Journal of International Law , 1988. С. 783, 794-95. (англ.)
  • Mike W. Peng. Controlling the Foreign Agent: How Governments Deal with Multinationals in a Transition Economy // MIR: Management International Review, Vol. 40, No. 2 (2000 2nd Quarter), pp. 141—165. (англ.)
  • Johnson, Oakley C. The Foreign Agent: Truth And Fiction. New York: Gus Hall-Benjamin J. Davis Defense Committee, 1964. (англ.)
  • Mark Baker. Updating the Foreign Agents Registration Act to Meet the Current Economic Threat to National Security // Texas International Law Journal (1990, 25) at 24. (англ.)
  • Zephyr Teachout. Extraterritorial Electioneering and the Globalization of American Elections (англ.) // Berkeley J. Int'l Law. — 2009. — Vol. 27. — P. 162—191.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іноземний_агент&oldid=42404356