Історичний музей Джакарти
| Історичний музей Джакарти Museum Sejarah Jakarta  | |
|---|---|
 | |
| 6°08′06″ пд. ш. 106°48′47″ сх. д. / 6.135060000027777960° пд. ш. 106.81329000002777718° сх. д.Координати: 6°08′06″ пд. ш. 106°48′47″ сх. д. / 6.135060000027777960° пд. ш. 106.81329000002777718° сх. д. | |
| Тип | Музей |
| Країна |
 Індонезія[1][2] |
| Розташування |
Джакарта Індонезія |
| Засновано | 1974 рік |
| Відкрито | 30 березня 1974 |
| Відвідувачі | 75 067 (2007) |
| Сайт | Jakarta History Museum |
  Історичний музей Джакарти (Індонезія) | |
 | |
 Історичний музей Джакарти у Вікісховищі | |
Історичний музей Джакарти (індонез. Museum Sejarah Jakarta), відомий також як Музей Фатахилли, або Музей Батавія — історичний музей, що знаходиться у Старому місті (місцева назва: Кота Туа) у Джакарті (Індонезія).
Будівля була зведена у 1710 році як муніципалітет Батавії. Історичний музей м. Джакарта було відкрито у 1974 році, експозиція містить місцеві артефакти доісторичного періоду, об'єкти, що стосуються заснування Джакарти у 1527 році та періоду голландської колонізації (з 16 сторіччя до оголошення незалежності Індонезії у 1948 р.).
Музей розташований у північній частині площі Фатахилла-сквер (попередня назвав: міська площа Батавія) неподалік від Музею Вайанг і Музею образотворчого мистецтва і кераміки. Вважається, що прототипом для цього музею слугувала будівля Королівського музею в Амстердамі.
Історія[ред. | ред. код]
Історичний музей м. Джакарта знаходиться у колишній будівлі муніципалітету Батавії (яка раніше іменувалася: Штадхус)[3]. Певний час цей будинок був штаб-квартирою Голландської Іст-Індійської Компанії, потім — будівлею голландської колоніальної адміністрації. Існуюча будівля побудована муніципалітетом у 1707 р. замість старої ратуші, рік будівництва — 1627. Губернатор генерал Абрахам ван Рібек офіційно відкрив його у 1710 р. Оскільки місто забудовувалося у південному напрямку, будинок припинили використовувати як муніципалітет (нідерландською: гемеентехус) у 1913 р.[4]
Після оголошення незалежності Індонезії у 1945 р., приміщення використовувалися як адміністрація губернатора Західної Яви до 1961 року, коли Джакарту було оголошено незалежною автономією. Надалі будівля використовувалася адміністрацією губернатора особливого столичного округу Джакарта. У 1970 році площі Фатахилла-сквер надано статус культурної спадщини.[5] Муніципалітет особливого столичного округу доклав зусиль до розвитку історичної зони центру Джакарти. Урочисте відкриття Історичного музею міста Джакарта відбулося 30 березня 1974 року[6]. Його було відкрито як центр збирання, збереження та дослідження різноманітних об'єктів культурної спадщини, що стосуються історії центральної частини Джакарти. Будинок вражає масштабом, величезними дерев'яними кроквами і покриттям підлоги.
Опис будівлі[ред. | ред. код]
Будівля містить 37 залів. Під передньою галереєю знаходиться кілька камер, де утримували ув'язнених до 1846 р. Яванський борець за свободу Принц Діпонегоро, заарештований у підступний спосіб, перебував тут у 1830 р. до вигнання до Манадо (провінція Північна Сулавезі).
Будинок музею знаходиться на площі, яка колись називалася — Штадхусплейн (площа муніципалітету). Теперішня назва площі: площа Фатахилла-сквер. У центрі площі знаходиться фонтан, який був джерелом води у колоніальну епоху. Поруч розташована португальська гармата (гармата «Сі Джагур») з орнаментом ручної роботи у формі дулі, місцеві вірять, що він допомагає жінкам завагітніти. Раніше площа використовувалася як місце страти.
Експозиція[ред. | ред. код]
У запасниках Історичного музею м. Джакарта нараховується близько 23500 об'єктів, деякі були передані з Музею Оде Батавіаше (сучасна назва: Музей Вайанг). У колекції знаходяться експонати часів Голландської Іст-Індійської Компанії, історичні карти, картини, кераміка, меблі та археологічні об'єкти доісторичного періоду, такі як древні написи та меч. У музеї знаходиться також багата колекція меблів стилю Бетаві 17 — 19 сторічь. Експозиція розміщена у кількох залах: зал доісторичної Джакарти, зал Таруманегара, зал Джакарта, зал Фатахилла, зал Султану Анунга та зал Тамрин.
У музеї також знаходиться копія напису на каменію Тугу (оригінал — Національний музей) епохи Великого короля Пурнавармана, це свідчить про те, що центр Королівства Таруманегара розташовувався навколо морського порту Танджунг Пріок на узбережжі Джакарти. Тут є копія плану 16 сторіччя Монументу португальського, — історичне свідоцтво існування гавані Сунда Келапа.
Охорона пам'ятників старовини[ред. | ред. код]
У липні 2011 року музей було тимчасово закрито на реставрацію. Початок реставраційних робіт, які будуть проводитися за підтримки уряду Нідерландів, заплановано на 2012 рік.[7] Реставрація закінчилася у лютому 2015 р. Було обладнано під час реставраційних робіт новий зал «Зал реставраційних робіт», новий розділ експозиції демонструє перспективи та місію відродження Старого Міста Джакарти з погляду майбутнього «Старої Батавії».
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ GeoNames — 2005.
- ↑ Rusmiyati, Murwaningrum D., M. Amperawan Marpaung et al. Katalog Museum Indonesia — Kementerian Pendidikan, Kebudayaan, Riset, dan Teknologi, 2018. — ISBN 978-979-8250-66-8
- ↑ Історичний Музей Джакарти (Джакарта (о. Ява)) - ТурПравда. www.turpravda.ua. Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Stadhuis. Архів оригіналу за 27 листопада 2015.
- ↑ Jakarta History Museum. www.indonesia-tourism.com. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.
- ↑ Місця для перегляду Історичний музей Джакарти. placeandsee.com (укр.). Процитовано 27 лютого 2023.
- ↑ Fatahillah Museum closed until 2014. www.thejakartapost.com. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 26 листопада 2015.
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (грудень 2015) |