Абранін Едуард Петрович
| Едуард Петрович Абранін | |
|---|---|
 | |
| Народився |
21 листопада 1930 Лепель, Вітебська область, БРСР |
| Помер | 2008 |
| Місце проживання | Харків |
| Країна |
 Україна |
| Діяльність | науковець |
| Галузь | астрономія |
| Заклад | Радіоастрономічний інститут НАНУ |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Нагороди | Премія ім. М. П. Барабашова (1991) |
Едуард Петрович Абранін (1930—2008) — український радянський астроном, співробітник Радіоастрономічного інституту НАНУ, лауреат Премії НАНУ ім. М. П. Барабашова[1].
Біографія[ред. | ред. код]
Едуард Абранін народився 21 листопада 1930 року у місті Лепель у Вітебській області в теперішній Білорусі. У 1948 році закінчив 10 класів середньої школи та поступив до Харківського політехнічного інституту[2].
27 лютого 1953 року з п'ятого курсу був призваний в армію. На комісії він заявляв, що служити не бажає, а хоче залишитись офіцером запасу із завершеною вищою військовою підготовкою і працювати цивільним фахівцем. Однак він був зарахований слухачем на факультет реактивного озброєння Артилерійської інженерної академії імені Ф. Е. Дзержинського з присвоєнням військового звання технік-лейтенант. Влітку 1954 року з відзнакою закінчив академію, отримавши кваліфікацію фахівця з радіоапаратури та військове звання інженер-лейтенант. 3 червня 1954 року був призначений начальником відділення № 22 Ростовського військового училища. Працював добре, але продовжував мріяти про цивільну кар'єру. Лише після 7 років служби йому вдалося звільнитись в званні інженер-капітана[2].
Абранін завершив освіту у Харківському політехнічному інституті та почав роботу радіоінженером на Харківському заводі імені Т. Г. Шевченка, одному з провідних радянських заводів з виробництва апаратури для балістичних ракет[2].
Незабаром він перейшов на роботу до Радіоастрономічного інституту АН УРСР. З 16 квітня 1965 року працював там старшим інженером-керівником групи під керівництвом члена-кореспондента АН УРСР Семена Брауде. З часом став доктором технічних наук, підготував велику групу молодих вчених, став співавтором низки винаходів[2]. Отримав патенти «Фазована антенна решітка з круговою поляризацією поля»[3] та «Широкополосний підсилювач з лінійним зворотним зв'язком»[4].
Влітку 2002 року вийшов на пенсію, але залишився на посаді провідного конструктора. У квітні 2008 року був виключений зі списків Радіоастрономічного інституту у зв'язку зі смертю[2].
Відзнаки[ред. | ред. код]
- 1991 року здобув Премію НАНУ ім. М. П. Барабашова за цикл робіт «Радіоастрономічні дослідження Сонячної системи» у співавторстві з Борисом Рябовим і Лазаром Базеляном[1].
Сім'я[ред. | ред. код]
Був одружений. Родина мешкала в Харкові на вулиці Дарвіна[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Премія імені М. П. Барабашова. narod.ru. Процитовано 8 квітня 2023.
- ↑ а б в г д е Абранин Эдуард Петрович. narod.ru. Процитовано 8 квітня 2023.
- ↑ Фазированная антенная решетка с круговой поляризацией поля. findpatent.ru. Процитовано 8 квітня 2023.
- ↑ Широкополосний підсилювач з лінійним зворотнім зв'язком. База патентів України. Процитовано 8 квітня 2023.
Посилання[ред. | ред. код]
- Абранин Эдуард Петрович. narod.ru. Процитовано 8 квітня 2023.
- Edward P. Abranin в бібліографічній базі даних Scopus.
(необхідна підписка)
