Адміністративний поділ Новгородської республіки
Адміністративний поділ Новгородської республіки — середньовічної слов'янської держави на північному заході сучасної Росії не є достеменно відомим.
Адміністративно територіальними одиницями Новогородської республіки були тисячі й волості. Місто Новгород з його околицями, а також кілька інших міст не входили до жодного з них. Псков домігся автономії від Новгорода в 13 сторіччі; його незалежність була підтверджена Болотовською угодою 1348 року.
Після падіння Новгородської республіки, Новгородська земля, в складі Московського царства, складалася з 5 п'ятин (що значило одну п'яту частину), що були додатково розділені на повіти і погости. Цей поділ було замінено лише 1708 року, коли московський цар Петро І запровадив губернії.
Новгородська республіка[ред. | ред. код]
Ядро[ред. | ред. код]
Ядром держави були землі над Ільменьським озером, річкою Волхов, Ладозьким озером та Фінською затокою, що в літописах часто називають Новгородською волостю. Припущення про внутрішню структуру Новгородської республіки переважно базуються на списку будівельників Великого мосту через Волхов (1260-ті роки) та договорі 1471 року. Між Новгородською республікою та польським королем Казимиром IV. Список будівничих перераховує 10 частин самого Новгорода та 9 інших утворень, які за Буровим, називалися тисячами й разом з Новгородом склали тьму (10 тисяч), згадану в договорі 1471 року. Нижче наводиться список тисяч та їх приблизне розташування:
- Ржевська тисяча, на південний захід Новгорода, поблизу сучасного Новоржева;
- Бежицька тисяча, на схід від Новгорода, з містечком Бежецьк,
- Вочська тисяча; земля фінської Воді, в Інгрії;
- Обоніська тисяча, південно-західне узбережжя Ладозького озера та поблизу Онезького озера (що дало назву тисячі), населена карелами і поморами;
- Луська тисяча, на захід від Новгорода, на захід від річки Луга (що дала назву тисячі);
- Лопська тисяча, південне узбережжя Ладозького озера та, ймовірно, землі на північ і захід від озера (Карельський перешийок, населений Іжорянами);
- Поволховська тисяча, в нижній течії річки Волхов, навколо міста Стара Ладога;
- Яжолвицька тисяча, на південний схід від Новгорода;
- Княжа тисяча, на південь від Новгорода, з центром у Старій Русі — 2-му за значенням містом країни.
Новгород з його околицями, що розташовано на верхньому Волхові та поблизу озера Ільмень, належав до окремої територіальної одиниці.
Іншими важливими містами були Порхов, Копор'є, Яма, Орешек та Корела. Більшість міст були у більш економічно розвиненій західній частині країни, в інших частинах існували лише рядки (невеликі містечкові поселення) або взагалі не було міських поселень.[1]
Кілька міст також не були частиною жодної тисячі (а також тьми), оскільки ними спільно володіли Новгородська держава та одна з сусідніх держав:
- Великі Луки були спільною власністю Новгородського та Смоленського князівств, а згодом Новгородської республіки та Великого князівства Литовського;
- Волоколамськ і Торжок були у власності Новгородського та Великого князівства Володимирського, що згодом увійшло до складу Великого князівства Московського.
Волості[ред. | ред. код]
Великі землі на сході, що були колонізовані Новгородською державою або лише платили їй данину, були поділені на волості. Деякі з цих волостей були:
- Заволочья, у сточизі Північної Двіни та Онеги. Її назва означає «поза межами волок», що означає волоки між річковими системами Волги та цими північними річками. Тут мешкали переважно різні фінно-угорські народи, хоча багато слов'ян також мігрували туди в 13 сторіччі, рятуючись від монгольських навал;
- Перм, в басейнах Вичегда і верхньої Ками (дивіться Велика Перм);
- Печора, в басейні однойменної річки, на захід від Уральських гір;
- Югра, на схід від Уральських гір;
- Тре, на Кольському півострові;
- Коло, на Кольському півострові;[2]
- Варзузька волость, на Кольському півострові;
- Умбська волость, на Кольському півострові.
Псков[ред. | ред. код]
Після розпаду Руської держави у XII сторіччі місто Псков з прилеглими територіями вздовж річки Велика, Чудсько-Псковського озера та річки Нарва увійшло до складу Новгородської республіки. Псков зберігав свої особливі автономні права, включаючи право на самостійне будівництво передмість (Ізборськ є найдавнішим серед них). Через провідну роль Пскова в боротьбі проти Лівонського ордену його вплив значно поширився. Довге правління Довмонта (1266–99) і особливо його перемога в Раковорській битві (1268) спричинили період фактичної незалежності Пскова. Новгородські бояри формально визнали незалежність Пскова в Болотовському договорі (1348 рік), відмовившись від права на призначення псковських посадників. Місто Псков залишалося залежним від Новгорода лише у церковних питаннях до 1589 року, коли було створено окреме Псковське єпископство та Новгородські архієпископи змінили титул «Новгородські й псковські» на «Великоновгородські й Великолузькі».
П'ятини[ред. | ред. код]
Після завоювання Великим князівством Московським Новгородська земля поділена на 5 пятин:[3]
- Шелонська п'ятина, розташовувалася від річки Шелон, між річками Ловать та Луга на захід та південний захід Новгорода;
- Водська п'ятина (або Воцька п'ятина) розташовувалася між річками Луга та Волхов, на північ від Новгорода та на узбережжі Ладозького озера;
- Обонезька п'ятина, від Онезького озера, була найбільшою п'ятиною з усіх; розташовувалася на північний схід від Новгорода на берегах Білого моря, Ладозького та Онезького озер;
- Бежицька п'ятина, на схід від Новгорода;
- Деревська п'ятина, між річками Мста та Ловать, на південний схід від Новгорода.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Бернадський, Віктор Миколайович (1961). Новгород и новгородская земля в XV веке (Російська) . Ленінград (Санкт-Петербург): АН СРСР. с. 112, 145.
- ↑ Архивный отдел Администрации Мурманской области. Государственный Архив Мурманской области. (1995). Административно-территориальное деление Мурманской области (1920–1993 гг.). Справочник. Мурманськ: Мурманское издательско-полиграфическое предприятие "Север". с. 16.
- ↑ Неволин, К. А. (1854). О пятинах и погостах новгородских в XVI веке, с приложением карты (російська) . Санкт-Петербург: Імператорська Академія наук. Архів оригіналу за 26 грудня 2007. Процитовано 13 березня 2020.