Александр фон Гурмузакі
Александр фон Гурмузакі | |
---|---|
нім. Alexander von Hormuzaki рум. Alexandru de Hurmuzaki | |
барон Александр фон Гурмузакі (1904) | |
Народився |
3 березня 1869[1] Чернівці, Герцогство Буковина, Долитавщина, Австро-Угорщина |
Помер |
1945[1] Женева, Швейцарія |
Підданство |
Австро-Угорщина Румунія |
Національність |
румун грецького походження |
Діяльність | громадсько-політичний діяч |
Відомий завдяки | посол до Райхсрату, Буковинського сейму, Маршалок крайового сейму ХІ скликання |
Alma mater |
Чернівецький університет Віденський університет |
Знання мов | німецька |
Титул | барон |
Посада | маршалок Буковинського крайового сейму |
Термін | 1911–1918 |
Попередник | Георгій Василько фон Серетський |
Наступник | посаду скасовано |
Конфесія | православ'я |
Батько | Ніколае Гурмузакі |
Брати, сестри | Костянтин Гормузакі |
Нагороди | |
герб роду Гурмузакі | |
Александр фон Гурмузакі (*3 жовтня 1869, Черновиці — †1945, Женева) — австрійський барон, доктор права, австро-угорський громадсько-політичний діяч грецько-румунського походження, посол до Райхсрату та Буковинського сейму, останній маршалок крайового сейму (1911—1918).
Родовід[ред. | ред. код]
Александр фон Гурмузакі народився в родині Ніколая Гурмузакі та Наталії Стирча.
Ніколай фон Гурмузакі (*19.03.1826 Черновиці — †19.09.1909) Черновиці), нащадок стародавнього фанаріотського роду Гурмузакі, представники якого переселилася в Молдавію наприкінці XVI ст. Разом з рідними братами — Алеку, Георге та Євдоксієм (як великі землевласники та посли Рейхсрату), отримали (1881) титул австрійських баронів.
Наталія фон Стирча (*02.12.1842, Красна Ільського — †09.03.1916, Відень) також походила з молдавського боярського роду Стирчів[ro], яким було даровано (1880) титул австрійських баронів.[2]
Рідний брат Александра — Костянтин Гормузакі — румунський ентомолог і ботанік, який працював головним чином на Буковині. Доктор права, почесний академік Румунської Академій наук (1919), почесний доктор (Doctor honoris causa) (1930) і професор (1931).
Александр Хурмузакі не був одружений і не мав нащадків.[3]
Біографія[ред. | ред. код]
Дитинство Александра пройшло в батьківському родовому маєтку у Чорнівці. Закінчивши (1888) Черновицьку вищу державну гімназію № 1 (нім. K. k. I Staatsgymnasium in Czernowitz), вивчав право у Черновицях та Відні, де здобув ступінь доктора.
Здобувши освіту, спочатку обіймав високі посади в Міністерстві внутрішніх справ Австро-Угорщини. Пізніше став активним адвокатом і політиком.
Політична діяльність[ред. | ред. код]
Александр, як і його батько, багато років (до 1911) був послом від виборчого округу Серет і Сучава у Рейхсраті. Спочатку долучився до «клубу Гогенварта». Згодом, разом з Георгієм Василько фон Серетським та Георгієм Поповічі[ro] заснували «Румунський парламентський клуб», якому, завдяки плідній співпраці з Міністр-президентами Австро-Угорщини, вдалося добитися певних преференцій для буковинських румунів, зокрема створення низки паралельних румунських класів у німецькій гімназії в Черновицях.
У 1898 р. Александр фон Гурмузакі став фундатором часопису «Gazeta Bucovinei». Того ж року, за видатні заслуги перед румунською нацією його було нагороджено орденом «Зірки Румунії», який вручив особисто Кароль I, відвідуючи Герцогство Буковина.[4]
27 травня 1911 року, після обрання Буковинського сейму ХІ скликання, та відмови Георгія Василько фон Серетського від головування в ньому, був призначений Францом Йосифом I маршалком крайового парламенту. На новій посаді Д-р Гурмузакі, окрім продовження розвитку доріг та електрифікації в країні, був рішуче відданий розвитку освіти та будівництву шкіл у провінції. Він також започаткував будівництво громадських будівель у столиці герцогства.
1 липня 1914 року, після трьох років головування в сеймі, Александр фон Гурмузакі був відзначений Цісарем Командорським хрестом із зіркою за визнанні досягнутих у реалізації плану розбудови країни.[5]
Розпад Австро-Угорщини[ред. | ред. код]
12 грудня 1918 р., після зайняття Герцогства Буковини румунською армією, крайовий сейм було розпущено. Не зважаючи на наполегливі прохання представників буковинських румунів—уніоністів, зокрема їх лідера Янку Флондора, відмовився очолити край у складі Румунського королівства.[6]
Останній президент Герцогства Буковина Йозеф фон Ездорф, котрий, після відставки (06.11.1918), разом з дружиною більше місяця мешкав у барона Гурмузакі, у своїх спогадах зазначав:[7]
...баронові Гормузакі запропонували посаду президента Національних зборів. Однак він вирішив за краще утриматися від прийняття такої пропозиції й віддав перевагу приватному життю, оскільки для його високого сумління була неприйнятною можливість через кілька днів після того, як він ще був головою краю, призначеним цісарем, стати президентом Національних зборі... |
До 1941 р. працював юристом в Черновицях, після чого виїхав до Швейцарії. Помер у 1945 році в Женеві.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #1019103736 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Erich Prokopowitsch: «Der Adel in der Bukowina», Editura «Der Südostdeutsche», München 1983, p. 124—128
- ↑ Erich Prokopowitsch, Der Adel in der Bukowina, Verlag «Der Südostdeutsche», München 1983, S. 125, S. 163
- ↑ Bukowinaer Post nr. 797, duminică, 29 ianuarie 1899, p. 4
- ↑ Czernowitzer Allgemeine Zeitung nr. 3489, marți, 7 iulie 1914, p. 4
- ↑ National and Other Identities in Bukovina in Late Austrian Times, Austrian History Yearbook 2004, Copyright © Center for Austrian Studies, University of Minnesota 2004
- ↑ Сторінки біографії Йозефа графа фон Ецдорфа. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 2 липня 2020.
- Народились 3 березня
- Народились 1869
- Уродженці Чернівців
- Померли 1945
- Померли в Женеві
- Кавалери ордена Зірки Румунії
- Кавалери командорського хреста із зіркою ордена Франца Йосифа
- Австрійські барони
- Випускники Чернівецького університету
- Випускники Віденського університету
- Посли Австрійського парламенту від Буковини
- Персоналії:Герцогство Буковина
- Посли Буковинського сейму
- Маршалки Буковинського сейму