Альтьєрі Ольга Олександрівна
| Альтьєрі Ольга Олександрівна | ||||
|---|---|---|---|---|
| фр. Olga Cantacuzène-Altieri | ||||
 | ||||
| Ім'я при народженні | фр. Olga Cantacuzene | |||
| Народилася |
13 (25) листопада 1843 [[|]] | |||
| Померла |
1929 Gattaiolad, Лукка, Тоскана, Італія[1] | |||
| Поховання | Італія | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[2] | |||
| Діяльність | Шаблон:Писатель/кат | |||
| Сфера роботи | література[3] | |||
| Мова творів | французька | |||
| Рід | Кантакузін | |||
| Батько | Aleksandr Kantakuzend | |||
| Мати | Mariya Kantakuzend | |||
|
| ||||
 Альтьєрі Ольга Олександрівна у Вікісховищі | ||||
Ольга Олександрівна Альтьєрі (уродж. Кантакузен; (13 (25) листопада 1843, Одеса, Херсонська губернія — 1929, Gattaiolad, Тоскана) — письменниця.
Життєпис[ред. | ред. код]
Донька відставного капітана Олександра Миколайовича Кантакузена народилася 13 (25) листопада 1843 року. Її мати — Марія Іванівна, уроджена баронеса Рено — донька почесного громадянина Одеси. Дід Ольги, генерал-майор Микола Родіонович Кантакузен, помер за два роки до народження онуки. Сім'я проживала в Одесі, у будинку Кантакузенів.
У 1857 році, коли Ользі виповнилося 14 років, помер батько і через рік мати вирушила подорожувати Європою. У Парижі вона близько зійшлася з власницею модного салону, принцесою Матильдою Бонапарт, донькою молодшого брата Наполеона, Жерома. Тут, у 1862 році, вона познайомилася з графом Ньєверкерком, який закохався в Ольгу. 1872 року граф придбав в Італії віллу XVI століття, де оселився сам, і запросив сюди всю сім'ю Кантакузенів.
Граф Ньєверкерке знайшов Ользі гідного нареченого і 1876 року вона вийшла заміж за представника стародавнього італійського роду князя Лоренцо Альтьєрі (1829—1899). Наприкінці 1870-х — на початку 1880-х років Ольга з чоловіком багато подорожували, бували в Європі, Азії, Австралії, Америці. Ольга Альтьєрі враження від побаченого стала заносити до щоденника.
З'ясувалося, що вона має літературні здібності. Одна за одною стали виходити книги з її оповіданнями: «Тьотя Агнія. На зорі мого життя» (1878), «Обман Сабіни» (1881), «Снігова квітка» (1885), «Ірина» (1886), «Вечірні казки» (1888), «Радна, або велика змова 1881 року» (1887), «Останні ілюзії» (1894), «Моє індійське літо» (1894), «Відповідальність» (1897) та інші. Чимало книг було перевидано.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://dcodriscoll.pbworks.com/w/page/9955412/Cantacuzene
- ↑ Agence bibliographique de l'enseignement supérieur (France) Système universitaire de documentation — Montpellier: ABES, 2001.
- ↑ Czech National Authority Database
Література[ред. | ред. код]
- Розовый сад русского дворянства / Юта Арбатская, Константин Вихляев. — Симферополь: Н. Оріанда, 2013. — 246, [1] с. — (Русский исторический розарий). — ISBN 978-966-1691-71-0.
- Bassett, Troy J. (5 серпня 2016). «Author: Olga Cantacuzene» [Архівовано 16 квітня 2022 у Wayback Machine.]. At the Circulating Library: A Database of Victorian Fiction, 1837—1901.
Посилання[ред. | ред. код]
- Арбатська Юта Роза 'Princesse Olga Altieri' [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.]
|
