Ася Лацис
| Ася Лацис | ||||
|---|---|---|---|---|
| латис. Anna Lāce | ||||
 | ||||
| Народилася |
19 жовтня 1891[3][2][4] Ķempji Parishd, Російська імперія або Ліґатне, Цесісський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія[3] | |||
| Померла |
21 листопада 1979[3][2][4] (88 років) Рига, Латвія | |||
| Поховання | Кладовище Райнісаd | |||
| Громадянство | Латвія | |||
| Діяльність | режисерка, театральна режисерка, акторка театру, театральна критикиня, директорка театру, акторка | |||
| Alma mater | Російський державний гуманітарний університет | |||
| У шлюбі з | Jūlijs Lācisd і Bernhard Reichd | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
 Ася Лацис у Вікісховищі | ||||
Анна «Ася» Лацис (уроджена Лієпіна; нім. Asja Lazis; 19 жовтня 1891 — 21 листопада 1979) — латвійська актриса і театральна режисерка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Більшовичка, яка у двадцяті роки прославилася своїми пролетарськими театральними трупами для дітей та агітпропу в Совітах (Росії та Латвії).
Лацис вважала, що дитячий театр може бути наріжним каменем для загальної освіти дітей, що було особливо важливо для бідних, пролетарських дітей, які часто мали незначні можливості для освіти або взагалі не мали інших можливостей.[5]
У 1922 переїхала до Німеччини, де познайомилася з Бертольтом Брехтом та Ервіном Піскатором, яких познайомила з ідеями Всеволода Мейєргольда та Володимира Маяковського.
У 1924 Ася Лацис познайомилася з німецьким філософом і критиком Вальтером Беньяміном на Капрі, і наступні кілька років у них були періодичні стосунки, коли він відвідував її в Москві та Ризі. Ася Лацис була чинником, який сприяв тому, що Беньямін прийняв марксизм.[6] У 1928 Беньямін присвятив їй збірку есе.[7]
У 1938 під час сталінської чистки була вислана до Сибіру. Лаціс повернулася до Латвії в 1948[7] і провела старість разом зі своїм чоловіком, німецьким театральним критиком Бернгардом Райхом. 1948–1957 була головною режисеркою Валміерського драматичного театру і використовувала техніку лівого авангарду у своїх постановках. Її донька Дагмара Кімеле змалювала Асю у своїх мемуарах у 1996 як егоїстичну і нелюблячу матір.
Онука Асі Лаціс — відома латвійська театральна режисерка Мара Кімеле.
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ Virtual International Authority File — [Dublin, Ohio]: OCLC, 2003.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118568582 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б FemBio database
- ↑ Signals from Another World: Proletarian Theater as a Site for Education Texts by Asja Lācis and Walter Benjamin, with an introduction by Andris Brinkmanis [Архівовано 15 травня 2021 у Wayback Machine.] South magazine
- ↑ Mark Lilla, «The Riddle of Walter Benjamin» in The New York Review of Books [Архівовано 8 січня 2022 у Wayback Machine.], May 25, 1995
- ↑ а б National Library to recount fabulous story of Latvian pioneer of the avant-garde [Архівовано 8 січня 2022 у Wayback Machine.]. Public Broadcasting of Latvia. January 17, 2018
Джерела[ред. | ред. код]
- Ingram, Susan (2002). The Writing of Asja Lacis. New German Critique. 86 (86): 159—177. doi:10.2307/3115205. JSTOR 3115205. (через JSTOR)
- Latsis, Anna (1984). Krasnaia gvozdika: Vospominaniia (рос.). Riga: Liesma. OCLC 13003307. (спогади)
- Кімеле, Дагмара і Страутмане, Гунта. Asja: režisores Annas Lāces dēkainā dzīve [Ася: Бурхливе життя режисерки Анни Лаце]. Рига: Likteņstāsti, 1996.
- Ася Ласціс, Revolutionär in Beruf: Berichte über proletarisches Theatre, über Meyerhold, Brecht, Benjamin und Piscator . Мюнхен: Рогнер і Бернхард, 1971.
|
