Барон Лайл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Герб баронів Лайл Вуттон з острова Вайт.
Монумент Джону Лайлу (пом. 1408) – V барону Лайл. Церква Трукстон, Гемпшир.
Герб баронів Лайл Ругемонт.
Герб баронів Лайл Кінгстон.
Герб лордів Берклі – баронів Лайл.
Герб Талботів – баронів і віконтів Лайл.
Герб лордів Грей – баронів і віконтів Лайл.

Барони Лайл (англ. - Baron Lisle) – титул ірландських та англійських аристократів, пери Ірландії. Цей титул п’ять разів створювався в Англії і один раз в Ірландії.

Історія баронів Лайл[ред. | ред. код]

Перше створення титулу 1299 року[ред. | ред. код]

Вперше титул баронів Лайл було створено в 1299 році для Джона де Л’Айл Вуттона з острова Вайт, що потім мав володіння в Саутгемптоні (нині це графство Гемпшир). Прізвище його було французьке – де л’Іль (фр. - de l'Isle), латинізований варіант прізвища де Інсула (лат. - de Insula) – обидва варіанти означають «з острова». Ці феодали були також відомі під іменем де Боско (в перекладі «з лісу» - від германського bosk та французького bois). Це ім’я походить від лісистої місцевості в Вудетоні (Водінгтоні), що нині називається Вутон. Вважається, що ці феодали прибули на острів Вайт як васали норманського магната Річарда де Реверса (пом. 1107), що був лордом острова Вайт та бароном Плімптона, що в Девоні. Річард де Реверс був батьком Болдуїна де Реверса – І графа Девон. Потім після Реверсів лордами острова Вайт стали де Лайли. Джон де Лайл – ІІ барон Лайл (1281 – 1331) одружився з Розою де Корміл – дочкою та спадкоємицею сера Джона де Корміла з Трукстона (графство Гемпшир). Після цього шлюбу цей маєток став основною резиденцією баронів Лайл. Бартоломео де Лайл – ІІІ барон Лайл (1308 – 1345) одружився з Елізабет де Куртен – дочкою Х’ю де Куртена (1276 – 1340) – І (ІХ) графа Девон. Острів Вайт був проданий королю Англії Едуарду І. Острів продала Ізабель де Фрц – донька та спадкоємиця останнього графа Реверс. Гербом баронів Лайл з Вуттона були три золоті леви на блакитному фоні. Цей герб зберігся в церкві Трукстон – герб Джона де Лайл – V барона Лайл (1366 – 1408). Там зображені ще герби де Лайл, що були, можливо, свідченням шлюбів баронів де Лайл. Джона де Лайл – V барона Лайл двічі був депутатом парламенту – в 1401 та в 1404 роках. Останнім в роду баронів де Лайл був Джон де Лайл – ІХ барон Лайл (пом. 1523), його гробівець зберігся в церкві Трукстона, що в Гемпширі.

Друге створення титулу 1311 року[ред. | ред. код]

Вдруге титул баронів Лайл було створено для лорда де Лайла Ругемонта – для лорда з іншої родини, не пов’язаної з попередніми баронами Лайл. Ця родина походить з острова Елі, що Кембридширі, Східна Англія. Там вони були орендарями земель, що належали єпископу Елі. Резиденцією цих баронів Лайл став замок Ругемонт, що в парафії Вітон, Північний Йоркшир.

Третє творіння титулу 1357 року[ред. | ред. код]

Втретє титул баронів Лайл створили в 1357 році для лорда Лайл Кінгстона з парафії Спаршолт, що в Беркширі (нині це Оксфордшир). Ця родина була молодшою гілкою баронів Лайл Ругемонт. Роберт де Лайл Ругемонт одружився з Алісою Фіцджеральд – онукою Генрі Фіцджеральда (пом. у 1173 чи 1174 році), спадкоємицею володінь Кінгстон, що в Спаршолті. У 1269 році Аліса подарувала маєток Кінгстон своєму молодшому синові Джеральду І де Лайл. Родина його прийняла герб Фіцджеральдів – лев у короні. Онуком Джеральда був Джеральд ІІ де Лайл (1305 – 1360), якого і нагородини титулом барона Лайл у 1357 році.

Шосте творіння 1758 року[ред. | ред. код]

Останнє творення титулу відбулося в Ірландії в 1758 році, коли Джон Лісет, що з Маунтнорта (графство Корк) був нагороджений титулом барона Лайл. Він був депутатом парламенту Ірландії, Палати Громад від Чарльвіля (графство Корк). На сьогодні титулом барона Лайл володіє його нащадок – ІХ барон Лайл, що успадкував титул від свого батька в 2003 році.

Династії баронів Лайл[ред. | ред. код]

Барони Лайл, перше творення титулу 1299 року[ред. | ред. код]

  • Джон Лайл (пом. 1304) – І барон Лайл
  • Джон Лайл (1281 – 1337) – ІІ барон Лайл

Барони Лайл, друге творення титулу 1311 року[ред. | ред. код]

  • Роберт Лайл (1288 – 1344) – І барон Лайл Ругемонт
  • Джон Лайл (бл. 1318 – 1355) – ІІ барон Лайл Ругемонт
  • Роберт Лайл (1334 – 1399) – ІІІ барон Лайл Ругемонт
  • Вільям де Лайл (пом. 1428) – IV барон Лайл Ругемонт

Барони Лайл, третє творення титулу 1357 року[ред. | ред. код]

  • Джерард Лайл (1305 – 1360) – I барон Лайл
  • Варін Лайл (1333 – 1382) – II барон Лайл
  • Маргарет Лайл (1360 – 1392) – III баронеса Лайл
  • Елізабет Берклі (бл. 1386 – 1422) – IV баронеса Лайл

Барони Лайл, четверте творення титулу 1444 року[ред. | ред. код]

  • Джон Талбот (1426 – 1453) – І барон Лайл, І віконт Лайл (нагороджений титулом віконт Лайл у 1451)
  • Томас Талбот (1443 – 1470) – ІІ барон Лайл, ІІ віконт Лайл
  • Елізабет Талбот (пом. 1487) – ІІІ баронеса Лайл
  • Едвард Грей (пом. 1492) – І віконт Лайл
  • Джон Грей (1480 – 1504) – IV барон Лайл
  • Елізабет Грей (1505 – 1519) – V баронеса Лайл
  • Елізабет Грей (бл. 1483 – бл. 1525) – VI баронеса Лайл

Барони Лайл, п’яте творення титулу 1561 року[ред. | ред. код]

  • Амвросій Дадлі (1528 – 1590) – І барон Лайл, ІІІ граф Ворвік

Барони Лайл, шосте творення титулу 1758 року[ред. | ред. код]

  • Джон Лісет (1702 – 1781) – І барон Лайл
  • Джон Лісет (1729 – 1798) – ІІ барон Лайл
  • Джон Лісет (1781 – 1834) – ІІІ барон Лайл
  • Джордж Лісет (1783 – 1868) – IV барон Лайл
  • Джон Артур Лісет (1811 – 1898) – V барон Лайл
  • Джордж Вільям Джеймс Лісет (1840 – 1919) – VI барон Лайл
  • Джон Ніколас Горас Лісет (1903 – 1997) – VII барон Лайл
  • Патрік Джеймс Лісет (1931 – 2003) – VIII барон Лайл
  • Ніколас Джеффрі Лісет (нар. 1960) – IX барон Лайл

Спадкоємцем є брат теперішнього власника титулу Девід Джеймс Лісет (нар. 1963). Наступним спадкоємцем є його син Джордж Габріель Ебботт Лісет (нар. 1997).

Джерела[ред. | ред. код]

  • Whitehead, J L, Genealogical and Other Notes Relating to the De Insula, otherwise De L'Isle, De Lisle, or Lisle Family, published in Proceedings of the Hampshire Field Club & Archaeological Society, Volume 6, Part 1, 1907, pp.111-139.
  • Debrett's Peerage, 1968, p.1015, E. of Shrewsbury & Waterford
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, p.39
  • Whitehead, p.115
  • Larousse, Dictionnaire de la langue francaise, "Lexis", Paris, 1979, p.203
  • Whitehead, p.115
  • Whitehead, p.112
  • Sanders, I.J., English Baronies, Oxford, 1960, p.137, Plympton
  • Whitehead, p.111
  • Whitehead, pp.116,130;
  • However, VCH states: "Precisely when the Cormeilles family parted with the manor (of Thruxton) and how the Lisles acquired it has not been discovered, but Sir John de Lisle, who died in 1407, desired to be buried in the church" ('Parishes: Thruxton', in A History of the County of Hampshire: Volume 4, ed. William Page (London, 1911), pp. 387-391)
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, pp.41-2
  • Vivian, Lt.Col. J.L., (Ed.) The Visitations of the County of Devon: Comprising the Heralds' Visitations of 1531, 1564 & 1620, Exeter, 1895, p.244
  • Burke's General Armory, 1884, p.611
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, pp.43-4; see imageFile:MonumentalBrass JohnDeLisle 5thBaronLisle (1366-1408) ThruxtonChurch Hampshire.xcf
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, pp.43-4, note r
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, p.43
  • History of Parliament biography[2]
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, p.46
  • G. E. Cokayne, The Complete Peerage, n.s., Vol.VIII, p.69, note d
  • Victoria County History, Berkshire: Volume 4, 1924, pp 311–319, Parishes: Sparsholt (Kingston Lisle) [3]. Arms of Lisle of Kingston Lisle Gules, a lion statant guardant argent crowned or, per Byrne, Muriel St Clare, (ed.), The Lisle Letters, London & Chicago, 1981, p.178
  • Cokayne 1932, pp. 49, 78.
  • Cokayne, George Edward (1932). The Complete Peerage, edited by Vicary Gibbs. VIII. London: St. Catherine Press.
  • Kidd, Charles, Williamson, David (editors). Debrett's Peerage and Baronetage london and New York: St Martin's Press, 1990.
  • Charles Mosley (ed.), Burke's Peerage and Baronetage (106th edition, 1999), vol.1, p. 1732