Буджацькі татари
| Буджацькі татари Tătarii din România | |
|---|---|
 Прапор буджацьких татар | |
| Кількість | 50 000 - 70 000 |
| Ареал |
 Молдова:1000−2000 |
| Походження | татари |
| Близькі до: | кримські татари, ногайці |
| Входить до | тюрки |
| Мова | румунська, кримськотатарська мови |
| Релігія | іслам суннітського толку |
Буджацькі татари (також буджак-татари) — нині малочисельний тюркський народ, що сформувався на території Буджака (Південній Бессарабії) в результаті змішання декількох кочових тюркських племен, головними з яких були ногайці, які були витіснені з Передкавказзя калмиками та заселили в 16-18 століттях (1484–1728) степи Південно-східної Бессарабії. Ймовірно, до них там вже проживали залишки попередніх хвиль тюркських кочівників, таких як половці, кумани, печеніги. У Буджак періодично навідувалися кримські татари і османи, які купували в місцевих татар численних бранців. В 1569 році степову рівнину між гирлами Дністра і Дунаю офіційно уступив ногайцям султан Османської імперії Сулейман ІІ. Назву свою буджацькі татари отримали в Україні на Поділлі, на яке здійснювали набіги з метою грабунку та захоплення полонених в рабство.
Організація[ред. | ред. код]
Буджацькі татари деякий час вели досить незалежний спосіб життя. Так їх описує Гійом Левассер де Боплан у своєму нарисі про подорож степами України:[1]
|
Це свого роду незалежні татари, вони не підкоряються ні Хану, ні Турку, і проживають в Буджаку, який являє собою рівнину, розташовану, як ми згадували, між гирлом Дністра і Дунаю. У мій час тут знаходилося не менше 20 тисяч утікачів і вигнанців. Ці татари хоробріші за тих, які мешкають у Криму, оскільки краще привчені до війни завдяки обставинам. Вони також кращі, ніж інші, наїзники. Рівнини, що лежать між Буджак та Україною, наповнені звичайно 8-10 тисячами татар, розподілених в загони по тисячі чоловік і у пошуках успіху віддалених один від одного на 10-12 льє. | 
|
Буджацькі татари створили аморфне квазідержавне утворення, відоме як Буджацька орда. Але повна консолідація буджацьких татар в єдиний народ довгий час була ускладнена кочовим способом життя, який вели різні тюркомовні племінні групи регіону. У XVII — початку XVIII століття, коли на Буджак починають чинити все більший тиск зміцнілі держави: Річ Посполита та Російська імперія, — буджацькі татари, мусульмани за віросповіданням, починають все тісніше співпрацювати з кримськими татарами і османською владою в Стамбулі. Але коли буджацькотатарська спільнота почала утворюватися, її доля була вирішена наперед. В 1728 році Єдисанська орда відкочувала до Очакова, а Єдичкульська — до Перекопу. В кінці XVIII століття під тиском нової російської влади ногайці були виселені назад на Північний Кавказ, де вони і нині проживають на півночі Республіки Дагестан та прикордонних регіонах. Чимала частина з них стала мухаджирами, відкочовувавши все далі на південь разом з рухом кордонів Османської імперії, переселилася за Дунай в область Добруджа, в якій влада османів протрималася до 1878 року. У сучасній Добруджі, що у Румунії, їхніх нащадків, званих дунайськими татарами, можна знайти в невеликій кількості (близько 25 тисяч) і зараз. Там вони часто проживають разом з румунськими османами (також близько 25 тисяч), і складають основу мусульманського населення країни. З приєднанням у 1791 році Буджака до Росії набіги буджацьких татар на північ припинилися.[2] З XVIII столітті землі буджацьких татар зайняли в основному колоністи з Півдня України. На території сучасного Буджака, що є частиною Одеської області України, і в південній частині Бессарабії буджацькі татари залишилися, але вони вкрай нечисленні. Перепис населення Молдови 2004 року, тим не менш, виявив невелику групу буджацьких татар, які сповідують іслам.[3]
Підгрупи[ред. | ред. код]
Кримські татари[ред. | ред. код]
Кримські татари були привезені до Добруджі османами після посилення влади росіян у регіоні та анексії Кримського ханства в 1783 році. Однак після здобуття Румунією незалежності в 1877-1878 роках від 80 000 до 100 000 кримських татар переїхали до Анатолії, а міграція, яка тривала й надалі. Таким чином, кількість татар у Північній Добруджі зменшилася з 21% у 1880 році до 5,6% у 1912 році. У 2002 році вони становили 2,4% населення.
В Румунії проживають близько 25-30 тисяч кримських татар[4]. День кримських татар – 13 грудня. Свято відзначається кримськотатарською діаспорою Румунії на державному рівні щорічно з 2006 року.[5]
Ногайці[ред. | ред. код]
Ногайська складова татарського населення в румунських переписах окремо не перераховується. Більшість емігрувало до Туреччини, але, за оцінками, кілька тисяч ногайців все ще живуть у Добруджі, зокрема в комунах Міхаїл-Когелнічану і селах Луміна, місті Меджидія та Кобадін.
Галерея[ред. | ред. код]
-
Мечеть Кароля I у місті Констанца -
Всередині мечеті -
Мечеть Есмахана Султана у місті Мангалія
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Гийом Левассер де Боплан, Описание Украины нескольких провинций Королевства Польского, простирающихся от пределов Московии до границ Трансильвании, а также их обычаев, образа жизни и ведения войны, 1660 [Архівовано 20 липня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Буджакские татары — стаття з Великої радянської енциклопедії (3-е видання)
- ↑ Некоторые итоги переписи 2004 года в Молдавии [Архівовано 20 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ 5 самых крупных диаспор крымских татар (укр.), процитовано 4 травня 2024
- ↑ 13 декабря – День крымских татар Румынии (укр.), процитовано 4 травня 2024