Бурда Олександр Федорович

Бурда Олександр Федорович
Народження	12 квітня 1911(1911-04-12) або 1911 Ровеньки
Смерть	25 січня 1944(1944-01-25) або 1944 с. Лукашівка, Монастирищенський район, Вінницька область, Українська РСР
Країна	СРСР
Рід військ	Бронетанкові та механізовані війська
Освіта	Саратовське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ
Роки служби	1932—1944
Партія	КПРС
Звання	Підполковник
Командування	Q21634851?
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Відмінник РККА Знак поранення

Олександр Федорович Бурда (12 квітня 1911 — 25 січня 1944) — радянський офіцер, танковий ас, гвардії підполковник.

Біографія

Народився 12 квітня 1911 року у селищі Ровеньки (нині місто в Луганській області), у родині донецького шахтаря. Українець. Старший син у багатодітній сім'ї (9 дітей). Батько загинув у громадянській війні.

Закінчив 6 класів. Спочатку був пастухом, потім вивчився на електромонтера, пізніше працював слюсарем на шахті № 15 «Валентинівка» (нині закрита шахта «Ударник») у Ровеньках.

У 1932 році призваний в армію, проходив службу у 5-й важкій танковій бригаді. З цього року — член ВКП(б). Після закінчення полкової школи в 1934 Бурда отримав спеціальність кулеметника третьої вежі. Так розпочалася його кар'єра танкіста. Потім був призначений командиром центральної вежі. Пройшов спеціальні курси, якими керували інженери із заводу, що виготовляє танки Т-35.

1936 року закінчив у Харкові курси з підготовки середніх командирів. Пройшов шлях від механіка-водія танка до командира навчального радіозводу. Після закінчення курсів став командиром взводу та служив у навчальній танковій роті Б. А. Шалімова. Після закінчення терміну служби вирішив пов'язати свою долю з армією.

1939 року Бурда — слухач автобронетанкових курсів удосконалення командного складу у місті Саратов, які він закінчив напередодні війни, склавши всі предмети на «відмінно». У короткий термін досконало вивчив та освоїв танкову справу. Його майстерність та успіхи відзначені наказом командувача Приволзького військового округу. Нагороджений значком «Відмінник РСЧА».

Далі проходив службу в 14-й важкій танковій бригаді (до 1939 — 5-а важка танкова бригада), розташованій у місті Станіславів. Призначений командиром роти середніх танків Т-28. Улітку 1940 року на основі 14-ї бригади було створено 15-ту танкову дивізію. У її лавах О. Ф. Бурда служив разом зі своїм другом та суперником П. А. Заскальком та багатьма іншими танкістами, які потім воювали у лавах бригади Катукова.

У роки Німецько-радянської війни

Німецько-радянська війна застала О. Ф. Бурду біля західного кордону, у місті Станіславів у 15-й танковій дивізії. У перші дні війни отримав бойове хрещення — прикриваючи відхід 15-ї танкової дивізії, розгромив німецький танковий підрозділ у Вінницькій області. У цьому бою командиром гармати Т-28 був танкіст-ас — сержант Стороженко В. Я.

До 4-ї окремої танкової бригади Олександр Федорович прийшов командиром роти. На його бойовому рахунку вже значилося 8 знищених танків і 4 колісні машини супротивника. За час війни брав участь у боях під Орлом та Мценськом, на Волоколамському шосе, на Калінінському фронті та на Воронезькій землі.

У вільний від боїв час — веселун, танцюрист, пісняр.

Перше бойове завдання, успішно виконане підрозділом Бурди у складі 4-ї бригади, полягало у розвідці сил противника в Орлі. 4 жовтня 1941 разом із командиром 1-го танкового батальйону капітаном В. Гусєвим і десантом мотопіхоти його підрозділ Т-34 і КВ-1 із засідки знищило колону моторизованої піхоти противника. Бойовий рахунок групи Бурди становив 10 середніх і легких танків, 2 тягачі з протитанковими гарматами, 5 автомашин із піхотою, 2 ручні кулемети і до 90 солдатів і офіцерів противника. Документи та захоплені полонені допомогли встановити, що перед фронтом бригади перебував 24-й моторизований корпус Гудеріана у складі двох танкових (3-я та 4-та) та однієї моторизованої дивізій. Було встановлено, що «противник, спішно підтягуючи свої резерви, головними силами прагне розвинути успіх, діючи вздовж шосе Орел — Мценськ — Тула і з південного напрямку забезпечити вихід до Москви».

Зовнішні зображення
	Передовые немецкие танковые части на станции Матрёнино, 17 ноября 1941 года. Архів оригіналу за 27 червня 2012.
	На фото А. Ф. Бурда, Ф. Є. Столярчук, Є. А. Луппов, 1-а гвардійська танкова бригада, Західний фронт, зима 1941—1942 року.

Під час літніх боїв 1942 року Бурда був поранений, осколками триплексу й окалини було пошкоджено очне яблуко, після успішної операції зір вдалося зберегти. Ось як описував цей момент у своїх мемуарах маршал Катуков:

В разгар боя машина Бурды выскочила на задворки села и вдруг командир увидел замаскированную в огородах и садах батарею противотанковых орудий. Немецкие артиллеристы тоже заметили танк Бурды. Снаряды загрохотали по броне тридцатьчетвёрки. И тут случилось почти невероятное: вражеский снаряд влетел прямо в канал ствола танковой пушки и разорвался внутри машины.

У січні 1943 року командир полку Бурда мав здійснити глибокий пошук по тилах противника, щоб знайти і вивести з оточення велику групу кавалеристів. Вміло використовуючи місцевість та погодні умови, танки Бурди без перешкод перейшли лінію фронту. Під час пошуку танкісти розгромили німецьку автотанкову колону. Кавалеристи були знайдені, і на броні та санях переправлено через лінію фронту. І хоча противник вже знав, що в його тилу перебуває радянський танковий полк, і готувався відбити напад, танкісти Бурди спільно з 3-ї механізованою бригадою, що тримала оборону на лінії фронту, прорвали лінію фронту і майже дві доби прикривали вихід кавалерійського загону з оточення.

У наступальній операції під час введення армії у прорив у районі Грузька у бік Бердичів-Козятин-Вінниця О. Ф. Бурда вже командував 64-ю гвардійською танковою бригадою (49-ю танковою бригадою). Із 23 грудня 1943 року по 25 січня 1944 року бригада пройшла 200 кілометрів, звільнила низку населених пунктів, знищила німецьких солдатів і офіцерів — 2060, танків — 43, із них 14 «Тигрів», гармат різного калібру — більше 126, самохідних гармат «Фердинанд» — 9, складів із боєприпасами та іншим майном — 5.

У боях на Курській дузі танкова бригада Бурди перебувала у смузі удару німецьких військ. За спогадами генерала М. Катукова: «За повідомленням командира 49-ї танкової бригади О. Ф. Бурди, з їхньої ділянці противник атакував безупинно. По п'ятдесят-сто танків йшло. Б'єш по них, а снаряди рикошетом відлітають. Втрати жахливі, шістдесят відсотків бригади» .

25 січня 1944 року під час прориву корсунь-шевченківського мішка противник 12 танками «Тигр» вийшов на командний пункт бригади в районі села Цибулів (нині селище Монастирищенського району Черкаської області в Україні). Створилася загроза знищення штабу бригади та захоплення цінних документів. У розпорядженні Олександра Федоровича був лише один танк, і Бурда вступив у єдиноборство з 12 танками супротивника. Вогнем свого танка Олександр Федорович вивів з ладу дві ворожі машини. За час бою штаб бригади встиг вийти з-під вогню та цінні документи було врятовано. У танк Бурди прямим попаданням влетіло кілька болванок. Осколком, що відлетів від броні всередині танка, Бурда був смертельно поранений.

За три года войны, что мы вместе прошли с Александром Фёдоровичем, не было, пожалуй, ни одного крупного сражения, в котором он бы не участвовал. На Курской дуге он учил танкистов, как надо держать активную маневренную оборону в масштабах бригады, в Белгородско-Харьковской операции показал образец того, как надо водить танки в стремительное наступление. И закончил он свой путь в Корсунь-Шевченковской операции. Лихими налётами сковал противника на одном из участков, не дав ему выйти из котла.

— Дважды Герой Советского Союза Маршал бронетанковых войск Катуков М. Е. На острие главного удара. Издание второе, исправленное / М.: Военное издательство Министерства обороны СССР, 1976. — С. 291.

На думку однополчанина О. Ф. Бурди підполковника запасу Б. В. Зозулі, подвиг комбрига полягав у наступному:

1. Будучи выдержанным и дисциплинированным, не сменил КП без разрешения старшего начальника, несмотря на то, что обстановка была крайне тяжелой;
2. Своим мужеством и спокойствием вселил в своих офицеров и солдат уверенность, что все кончится благополучно и тем предотвратил замешательство в самую трудную минуту;
3. Невзирая на большую опасность, смело вступил в бой с превосходящими силами противника, отвлек огонь на себя и тем самым обеспечил вывод штаба на новые позиции и спасение знамени бригады, хотя и ценой своей жизни.

За подвиг і мужність указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 квітня 1945 Олександру Федоровичу Бурді присвоєно (посмертно) звання Героя Радянського Союзу. Олександра Федоровича поховано в селищі Ружин (Житомирська область), де йому встановлено пам'ятник.

Усього екіпажем О. Ф. Бурди було підбито понад 30 танків. У О. Ф. Бурди залишилися дружина Ганна Іванівна та дванадцятирічний син Євген.

Нагороди

• Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (24 квітня 1945, посмертно);
• двічі Орден Леніна (??; 24 квітня 1945, посмертно);
• орден Червоного Прапора ;
• орден Вітчизняної війни І ступеня .

Пам'ять

Іменем танкіста названо один із районних центрів України. У селищі Ружин одна з вулиць зветься «Імені комбрига О. Ф. Бурди», у рідному місті Ровеньки, Івано-Франківську та Чернівцях є вулиці «Героя Бурди», у селі Івахни є вулиця Бурди.

Джерела

• Барятинский М. Б. Александр Бурда // Советские танковые асы. — М. : Эксмо, 2008. — С. 76—93. — (Танки в бою) — 5000 прим. — ISBN 978-5-699-25290-9.
• Катуков М. Е. На острие главного удара. Издание второе, исправленное / М.: Воениздат, 1976.
• Булкин С. П. Герои Отечества, 2-е изд., испр. и доп. Донецк, 1977. — С. 58—59.
• Золотые Звезды Полесья. 3-е изд., испр., доп. Киев, 1985. — С. 68—70.
• Подвиги, ставшие легендой. Донецк, 1985. — С. 97—100.
• Архив МО СССР, ф. 299, оп. 3070, д. 570, лл. 63—65.
• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. / М.: Воениздат, 1987.
• Жуков Ю. А. Люди сороковых годов. Записки военного корреспондента. — Изд. 2-е, переработанное и дополненное. — М. : Советская Россия, 1975. — С. 281—294.