Бучацька золототкацька мануфактура
Бучацька золототкацька мануфактура — ткацьке підприємство в м. Бучачі. Єдине в Західній Україні (можливо, у всій Україні), де виготовляли бучацькі макати, які отримали золоті медалі на виставках у Парижі, Чикаґо. Вироби в основному експортували[1].
Коротка історія[ред. | ред. код]
Розташовувалося за тодішнім містом Бучачем на так званій «Папірні». Власники — дідичі Бучача графи Потоцькі.[2] Діяло або від 1830-х років[3], або від другої половини ХІХ ст. до 1939 року. Засновник — граф Оскар Потоцький[3] (1843[1]—1913[4]). На мануфактурі (згодом — фабриці) створювались високохудожні вироби на замовлення та продаж, у тому числі в закордонні художні салони. Основний матеріал — чистий індійський, китайський, японський шовк. Передвоєнна вартість однієї макати — від 150 до 200 $[2]. Золотими і срібними нитками ткали:
- 2-сторонні килими (макати) та пояси,
- шовкові тканини для оббивки меблів,
- прошивки для декоративних подушечок, які оздоблювали вузькими орнаментальними смугами, а по кінцях — пишним рослинним орнаментом (гілки, букети тощо).
В орнаментальних композиціях поєднували місцеві народні мотиви зі східними. Серед провідних майстрів-ткачів — родина Нагірянських[3], зокрема: Володимир Іліянович[5] (1855—1906), сини: Дмитро, Іван, Степан, Михайло, внуки: Володимир, Омелян, Станіслав, Порфирій; Ковдринів,[6] Чекановських.[2]
Перед приходом більшовиків у вересні 1939 р. останній дідич Бучача граф Артур Потоцький (1893—1974) дав на переховування до Бучацького монастиря ЧСВВ більше 20-ти макат. Дивом більшовики взнали про них, з Тернополя приїхав спецпосланець, забрав їх на переховання. Ткальню макат при більшовиках замінили на ткальню рушників[2].
Вироби експонували на виставках у Брукселі (1925), Парижі (1899, 1900, 1925[6]), Турині (1911). Частину зберігають у МЕХП НАН України, Львівському історичному музеї, Національному музеї (Львів) та інших.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu… — S. 21. (пол.)
- ↑ а б в г Бобик І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 464.
- ↑ а б в Станкевич М. Бучацька золототкацька мануфактура… — С. 206.
- ↑ Oskar hr. Potocki h. Pilawa (Złota) (ID: cz.I048704). Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 25 серпня 2016.
- ↑ Дослівно — язичієм: Владиміръ Иліяновичь
- ↑ а б Станкевич М. Золототкацтво… — С. 5.
Джерела[ред. | ред. код]
- Бобик І. Бучач і його міщанство // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 464.
- Станкевич М. Бучацька золототкацька мануфактура // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 206. — ISBN 966-528-197-6.
- Станкевич М. Золототкацтво // «Золота Пілава». — Бучач. — 1991. — № 8—9 (19 січ.). — С. 5.
- Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — 208 s., 118 il. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C, zeszyt 3). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
