Білоруси в лівійському конфлікті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білорусь у лівійському конфлікті
Білорусь (зелений) і Лівія (оранжевий) на карті.
На службі 2011
Країна Білорусь Білорусь
Тип Військові фахівці Білорусії, найманці
Роль сприяння в бойових діях
Чисельність
  • 500 осіб (довоєнні дані білоруського посольства в Триполі)
  • кілька сотень людей (дані "Комсомольської правди")
  • від декількох десятків до декількох сотень людей (оцінки О. Алесіна)
У складі загальновійськові фахівці, льотчики, танкісти,техніки-ремонтники, фахівці спецоперацій
Гарнізон/Штаб Лівія Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахирія
Війни/битви Перша громадянська війна у Лівії
Карта використання послуг білоруських військових фахівців за 2000—2023 роки, включаючи Лівію.
     Білорусь
     підтверджено владою (у Лівії тільки для довоєнного періоду)
     спростовується владою

Білоруси в лівійському конфлікті 2011 року брали участь на боці урядової армії Муаммара Каддафі в якості військових фахівців і найманців. Республіка Білорусь офіційно заперечує присутність своїх громадян у зоні конфлікту.

Позиція щодо конфлікту[ред. | ред. код]

Під час громадянської війни і військової інтервенції в Лівії в 2011 році Республіка Білорусь стала однією з небагатьох країн, які підтримали Муаммара Каддафі, не визнали повстанську НПР і засудили дії блоку НАТО. Представник Міністерство закордонних справ заявив[1]:

Бомбардування території Лівії виходять за рамки резолюції Ради Безпеки ООН 1973 і порушують її головну мету — забезпечення безпеки мирному населенню. Республіка Білорусь закликає держави, які беруть участь у військовій операції, негайно припинити військові дії, що призводять до людських жертв. Врегулювання конфлікту є внутрішньою справою Лівії і має здійснюватися тільки лівійським народом без військового втручання ззовні.

21 квітня 2011 року президент Білорусі Олександр Лукашенко виступив зі щорічним посланням білоруському народу і парламенту країни, в якому розкритикував висвітлення західними ЗМІ лівійського конфлікту. Також він згадував про розмову з Каддафі, з яким зідзвонився під час бойових дій. За словами президента, лівійський лідер також залишився незадоволеним фейками від ЗМІ[2].

Дізнавшись про вбивство Муаммара Каддафі, Лукашенко сказав наступне[3]:

Здійснена агресія, приголомшено керівництва країни, не тільки Муаммар Каддафі. Притому, як приголомшено? Ну, застрелили б, в бою загинула б людина. Так це ж за допомогою спецслужб (не думайте, що його, главу держави, пацани затримали. Як його охороняли, ви знаєте), захоплення глави держави здійснили натовські спецпідрозділи. Над ним знущалися, стріляли, пораненого ґвалтували, викручували і ламали руки, а потім закочувала. Гірше, ніж фашисти свого часу.

Як зазначив політолог Сергій Богдан в ефірі програми «Итоги дня» на «Радіо Свобода», вбивство лівійського лідера для білоруського керівництва було шоком[4].

Повідомлення[ред. | ред. код]

  • Стокгольмський інститут дослідження проблем миру: 15 лютого 2011 р. літак Іл-76 вилетів з військової бази недалеко від білоруського міста Барановичі і приземлився в лівійському пустельному аеропорту Сабха. Імовірно він привіз якесь військове обладнання або зброю[5].
  • Західні ЗМІ: наприкінці лютого було оголошено про залучення найманців і добровольців з країн Східної Європи (Румунії, Сербії, України, Білорусії) до придушення антиурядових протестів[6].
  • Комсомольська правда: армії Муаммара Каддафі допомагають кілька сотень військових радників і фахівців з Білорусі. Іноземці сприяли підвищенню рухливості військ, вносили в тактику елементи партизанської війни, підтримували контрнаступ в кінці березня — початку квітня на східному фронті[7].
  • Робочої групи ООН з використання найманців: 8 квітня заявила про можливість участі в конфлікті білорусів[8].
  • Ібрагім Абдель Мегід: влітку Каддафі закликав на допомогу білоруських снайперів. Через Туніс прибула нова група іноземних найманців[9].

Експерти[ред. | ред. код]

Спочатку повідомлення про військову допомогу з боку Білорусі пояснювалися наслідками інформаційної війни, оскільки затягування процесу повалення режиму Каддафі було несподіваним для західної спільноти. Заступник директора Інституту політичного і військового аналізу Олександр Храмчихін відзначив слабку доказову базу. Експерт Інституту Близького Сходу і російської Ради з міжнародних справ Сергій Балмасов заявив, що всі звинувачення у співпраці між Мінськом і Триполі засновані на голослівних твердженнях директора SIPRI Х'ю Гріффітса[10].

Білоруський військовий аналітик Олександр Алесін, стосовно інформації про постачання озброєнь і рейсі білоруського літака в Себху, заявив, що відправка будь-яких озброєнь в країну недоцільна, оскільки Збройні сили Лівійської Арабської Джамахірії[ru] на той момент були добре забезпечені. Набагато більшу потребу представляли військові фахівці і ремонтники, які забезпечували б боєздатність техніки і її ремонт[11]. На думку експерта, основу контингенту білоруських військових фахівців в Лівії склали відставні військовослужбовці, оскільки офіційно держава намагається не направляти в «гарячі точки» діючу армію. Білоруська армія, як зазначав Алесін, не раз скорочувалася (особливо в 1990-і рр.), багато контрактники пішли через низькі зарплати. Деякі зі звільнених пішли в найманці. Експерт оцінив кількість білорусів у Лівії від кількох десятків до кількох сотень людей. Можливо, серед них були льотчики, фахівці по обслуговуванню технічної авіації та військової техніки, штабні офіцери і бійці спецназу — наприклад, снайпери. За словами спостерігача, деякі з них, можливо, вже брали участь в інших конфліктах на території Африки[12].

Влада[ред. | ред. код]

МЗС країни в особі прес-секретаря Андрія Савіних за весь цей час неодноразово заявляв, що найманців і військовослужбовців з Білорусі в Лівії немає[13][14][15]. При цьому влада заперечувала навіть можливість участі «найманців-авантюристів» у бойових діях. Про це, зокрема, заявляв помічник міністра оборони з військової політики генерал-майор Олександр Анісімов[16]. Міністр оборони Юрій Жадобін також виступив зі спростуванням причетності країни до конфлікту[17].

Однак 6 квітня 2011 року була дещо інша інформація. Як розповів радник посольства Білорусі в Триполі Георгій Громико, до громадянської війни та іноземної інтервенції в країні знаходився контингент з 500 білоруських військових радників, інструкторів і фахівців, але з початком бойових дій частину їх евакуювали. Проте, за словами військового аташе Ігоря Качугіна, офіційно військових в країну не направляли. Він не виключив, що хтось міг укладати індивідуальні контракти з лівійськими силовими структурами[7].

Того ж дня військове відомство і МЗС виступили зі спростуванням перебування білорусів у Лівії[7].

Полонені[ред. | ред. код]

У серпні і вересні 2011 року лівійські бойовики затримали чотирьох білорусів (Валерія Гордієнка, Ігоря Демічева, Федора Труфанова[18] і В'ячеслава Качуру[be]). Їх звинуватили у співпраці з режимом Каддафі і засудили до 10 років позбавлення волі. Перші три були випущені в 2014 році. Качура був звільнений у 2018 році за сприяння Рамзана Кадирова і Льва Деньгова[be][19].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Statement released by the Foreign Ministry in connection with the missile strikes and bombings on Libya (англ.). Процитовано 20 квітня 2016.
  2. ↑ Александр Лукашенко разговаривал с Муаммаром Каддафи в разгар войны в Ливии [Архівовано 2016-04-23 у Wayback Machine.] // СТВ, 21 апреля 2011
  3. ↑ Лукашенко об убийстве Каддафи на YouTube
  4. ↑ Лукашенко близко к сердцу воспринял события в Ливии
  5. ↑ Libya received military shipment from Belarus, claims EU arms watchdog
  6. ↑ СМИ: в расправе над ливийскими повстанцами, возможно, участвуют наемники из Белоруссии
  7. ↑ а б в На стороне Каддафи воюют белорусские партизаны[недоступне посилання] — Комсомольская правда, 6 апреля 2011
  8. ↑ ООН: на стороне Каддафи воюют белорусы // Telegraf.by : интернет-ресурс. — 9 сентября 2011.
  9. ↑ Белорусские снайперы защищали Каддафи в Ливии?
  10. ↑ Сергей Балмасов. Диктатор Лукашенко спасает Полковника // Правда.Ру, 3 марта 2011.
  11. ↑ Летало ли белорусское оружие в Ливию и Кот-д'Ивуар? [Архівовано 2018-11-30 у Wayback Machine.] — TUT.BY, 2 марта 2011
  12. ↑ Эксперт: В Ливии могут воевать белорусские летчики, штабисты и снайперы
  13. ↑ МИД: Белорусских военных в Ливии нет и никогда не было. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 12 червня 2022.
  14. ↑ Белорусских снайперов в Ливии не было, заявил МИД
  15. ↑ Минск возмутился заявлениям ООН о белорусских наемниках в Ливии
  16. ↑ Генерал Анисимов: белорусских военных в Ливии не было. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 12 червня 2022.
  17. ↑ Жадобин отшутился о белорусских военных в Судане // Хартыя '97, 28 августа 2013
  18. ↑ Белорус, вернувшийся в ливийский плен более шести лет, вернулся в Минск // Комсомольская правда, 2 февраля 2018 года[недоступне посилання]
  19. ↑ Белорусский военный специалист после почти семи лет плена в Ливии вернулся на родину

Джерело[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Закордонні військові місії Білорусі
/Таджикистан Таджикистан (1992-1993) • Кот-д'Івуар Кот-д'Івуар (2002-2004) • Венесуела Венесуела (2008-2013) • Ліван Ліван (з 2010) • Лівія Лівія (2011) • Ємен Ємен (2013) • Казахстан Казахстан (2022) • Сирія Сирія (2023)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Білоруси_в_лівійському_конфлікті&oldid=41387033