Владимиров Микола Прохорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Владимиров.
Владимиров Микола Прохорович
Народився 18 грудня 1898(1898-12-18)
Руська Руя, Марковське сільське поселення (Оршанський район), Оршанський район (Росія), Mari Autonomous Oblastd
Помер 2 жовтня 1973(1973-10-02) (74 роки)
Сочі, Краснодарський край, РРФСР, СРСР
Країна  Російська імперія
 СРСР
Діяльність лікар
Alma mater Сибірський державний медичний університетd
Галузь реабілітаційні рішенняd і бальнеотерапія
Заклад Сибірський державний медичний університетd
Нагороди
орден Червоного Прапора орден Вітчизняної війни II ступеня орден Червоної Зірки орден «Знак Пошани» медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «Партизанові Вітчизняної війни» II ступеня медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За взяття Кенігсберга» медаль «За взяття Берліна»

Микола Прохорович Владимиров (рос. Владимиров Николай Прохорович; 18 грудня 1898, Руська Руя, Ернурська волость, Яранський повіт, Вятська губернія, Російська імперія ― 2 жовтня 1973, Сочі, Краснодарський край, РРФСР, СРСР) — радянський діяч і керівник охорони здоров'я. Директор Томського медичного інституту (1940―1941), Томського науково-дослідного Інституту фізичних методів лікування (1953—1954) та Державного бальнеологічного науково-дослідного інституту в Сочі (1954―1957). Заслужений лікар РРФСР (1948). Учасник Лютневої та Жовтневої революцій, Громадянської та Німецько-радянської війни. Член РСДРП (б) із 1918 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 18 грудня 1898 року в присілку Руська Руя (нині Оршанського району Марій Ел[1]) у селянській родині[2].

Після закінчення Царевококшайського міського училища в 1914 році — вчитель в с. Оршанка Яранського повіту Вятської губернії[2][3].

Із 1916 року на армійській службі: учасник Лютневої та Жовтневої революцій в Петрограді. У 1918 році прийнятий в РСДРП (б). У березні 1918 року — перший голова Ради в рідному селі. Учасник Громадянської війни: до 1923 року — від рядового до командира кавалерійського ескадрону на Східному й Західному фронтах. Був важко поранений[2][3][4][5].

У 1924—1925 роках жив у Краснококшайську: учень радянсько-партійної школи, співробітник ОДПУ[2][3].

У 1932 році закінчив Томський медичний інститут. Перейшов на адміністративну роботу: з 1934 року — директор курорту Білокуріха, з 1936 року — завідувач Томським міським відділом здоров'я, у 1937—1939 роках — головний лікар санаторія в м. Бердське Новосибірської області, у 1940—1941 роках — директор Томського медичного інституту. У 1940 році отримав ступінь кандидата медичних наук[2][3].

У серпні 1941 року став добровольцем РСЧА. Учасник німецько-радянської війни: начальник військового рухомого госпіталю 196 в Томську, з 1943 року — начальник евакогоспіталю 2843 на Західному, 1-му, 2-му, 3-му Білоруських фронтах, майор медичної служби. Був поранений, контужений. У грудні 1945 року демобілізувався з армії. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни II ступеня, Червоної Зірки та іншими медалями[3][6][7].

Після демобілізації повернувся до Томська: доцент Томського медичного інституту, в 1953—1954 роках ― директор Томського НДІ фізичних методів лікування. У 1954—1957 роках був директором Державного бальнеологічного НДІ у Сочі. Відомий як прихильник адміністративно-командних методів керівництва наукою[2][3].

За заслуги в області охорони здоров'я у 1948 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений лікар РРФСР». Нагороджений орденом «Знак Пошани» та іншими медалями[2][3].

Пішов із життя 2 жовтня 1973 року в Сочі, похований там же[2][3].

Звання та нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Русская Руя (Руш Руя) | Родная Вятка. rodnaya-vyatka.ru. Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 15 лютого 2023.
  2. ↑ а б в г д е ж и к л м н Мочаев, 2017, с. 85.
  3. ↑ а б в г д е ж и к л ВЛАДИМИРОВ Николай Прохорович. Марийская история в лицах (ru-ru) . Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 15 лютого 2023.
  4. ↑ Выдающиеся люди - Каталог статей - Прикамье: наследие... www.kazan-gub.ru. Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 15 лютого 2023.
  5. ↑ Знаменитые вятчане - участники Гражданской.. | Здравствуй, Яранск! | ВКонтакте. vk.com (рос.). Процитовано 15 лютого 2023.
  6. ↑ а б в г д Владимиров Николай Прохорович :: Память народа. pamyat-naroda.ru. Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 15 лютого 2023.
  7. ↑ а б в г Владимиров Николай Прохорович — Память народа. poisk.re. Архів оригіналу за 15 лютого 2023. Процитовано 15 лютого 2023.

Література[ред. | ред. код]

  • Васин К. К. По памятным местам: Историко-краеведческие очерки / К. К. Васин, К. Н. Сануков, М. Т. Сергеев. ― 2-е изд, испр. и доп. ― Йошкар-Ола: Маркнигоиздат, 1968. ― С. 94―95.
  • Владимиров Николай Прохорович // Марийская биографическая энциклопедия / Авт.-сост. В. А. Мочаев. — Йошкар-Ола: Марийский биографический центр, 2007. — С. 75. — 2032 экз. — ISBN 5-87898-357-0.
  • Наши земляки на полях сражений. Участники Великой Отечественной войны — жители Марковского сельского Совета Оршанского района МАССР / Сост. Г. Г. Щёкотова, Г. А. Чернова, Л. В. Таныгина. ― Оршанка, 2016. ― С. 10―11.
  • Колесников А. Ю. Владимиров Николай Прохорович // Марийская биографическая энциклопедия / Авт.-сост. В. А. Мочаев. — 2-е изд. — Йошкар-Ола: Марийский биографический центр, 2017. — С. 85. — 606 с. — 1500 экз. — ISBN 978-5-905314-35-3.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Владимиров_Микола_Прохорович&oldid=40631604