Вільнопілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вільнопілля
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Бердичівський район
Громада Ружинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18020130080029167
Основні дані
Засноване 1625
Населення 711 (2001)
Площа 3,239 км²
Густота населення 219,51 осіб/км²
Поштовий індекс 13634
Географічні дані
Географічні координати 49°44′51″ пн. ш. 29°02′45″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
237 м
Найближча залізнична станція Роставиця
Відстань до
залізничної станції
4 км
Місцева влада
Адреса ради вул. О. Бурди, 44, смт Ружин, Бердичівський р-н, Житомирська обл., 13601
Карта
Вільнопілля. Карта розташування: Україна
Вільнопілля
Вільнопілля
Вільнопілля. Карта розташування: Житомирська область
Вільнопілля
Вільнопілля
Мапа
Мапа

CMNS: Вільнопілля у Вікісховищі

Вільнопі́лля — село в Україні, у Ружинській селищній територіальній громаді Бердичівського району Житомирської області. Чисельність населення становить 711 осіб (2001). У 1923—2020 роках — адміністративний центр колишньої однойменної сільської ради.

Загальна інформація[ред. | ред. код]

Розташоване за 12 км західніше Ружина та за 4 км від найближчої залізничної станції Роставиця[1].

Населення[ред. | ред. код]

У 1863 році[2] в поселенні проживало 575 селян обох статей[3], наприкінці 19 століття — 875 осіб, з них 447 чоловіків та 428 жінок, дворів — 175[4], або 758 осіб[2].

За довідником 1885 року в селі мешкала 631 особа, налічувалося 84 дворових господарств[5].

Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 972 особи, з них: православних — 871, чоловіків — 475, жінок — 497[6].

Відповідно до перепису населення СРСР 17 грудня 1926 року, чисельність населення становила 1 237 осіб, з них 578 чоловіків та 659 жінок; етнічний склад: українців — 1 203, росіян — 5, євреїв — 21, поляків — 8. Кількість домогосподарств — 262, з них несільського типу — 1[7].

На початок 1970-х років село мало 460 дворів із населенням 1 413 осіб[1].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 943 особи. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 711 осіб[8].

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:

Мова Кількість Відсоток
українська 706 99.30 %
російська 3 0.42 %
білоруська 1 0.14 %
інші/не вказали 1 0.14 %
Усього 711 100 %

Історія[ред. | ред. код]

Час заснування — 1625 рік[7]. Згадується у люстрації Київського воєводства 1754 року як Вільнеполе, належало до ружинської ксьондзівської власності, сплачувало з 30 дворів 4 злотих і 26 грошів до замку та 18 злотих і 14 гроші до скарбу[10].

У середині 19 століття — Вільнопіль, сільце Бердичівського повіту Київської губернії. Входило до православної парафії у Війтівцях, за 5 верст. Землі 1 406 десятин. Належало поміщиці О. Дунаєвській, яка отримала його в спадок від Ф. Гомолинського[3][2].

За довідником 1885 року — колишнє власницьке село Мало-Чернявської волості Бердичівського повіту Київської губернії. Лежало на річці Стовбій. Були церковна парафія, заїзд, водяний млин[5].

Наприкінці 19 століття — власницьке сільце Мало-Чернявської волості (1 стану) Бердичівського повіту Київської губернії. Відстань до повітового центру, м. Бердичів — 35 верст, до найближчої залізничної станції Чорнорудка, де розміщувалася також найближча телеграфна станція — 12 верст, до найближчої поштової (казенної) станції у Ружині — 8 верст, до поштової (земської) станції у Білопіллі — 20 верст. Основним заняттям мешканців було хліборобство, деякі селяни наймалися на залізницю та прислугою у міста. У селі числилося 1 597 десятин землі, з яких 843 десятини належало поміщикам, 754 десятин — селянам. Село належало поміщикові С. Соболевському, який вів господарство самостійно, застосовував трипільну сівозміну, як і селяни. В селі були православна церква, школа грамоти, вітряк, 2 водяні млини, 2 кузні. Пожежна команда мала 4 бочки та 2 багри та 4 відра[4][2].

У 1923 році включене до складу новоствореної Вільнопільської сільської ради, яка 7 березня 1923 року увійшла до складу новоутвореного Ружинського району Бердичівської округи; адміністративний центр ради[11]. Відстань до районного центру, містечка Ружин — 12 верст, до окружного центру в Бердичеві — 40 верст, до найближчої залізничної станції Роставиця — 5 верст[7].

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 285 жителів села[12].

На фронтах Другої світової війни воювали 230 селян, 136 з них загинули, 112 нагороджені орденами й медалями. У 1958 році на їх честь встановлено обеліск Слави, а у 1965 році — пам'ятник загиблим.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу зерно-бурякового напряму. Господарство обробляло 2 312 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2 312 га сільськогосподарських угідь, з них 2 172 га ріллі, мало розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. 50 працівників нагороджені орденами й медалями СРСР, зокрема ланкову Н. К. Гуменюк — орденом Жовтневої Революції. У селі були середня школа, клуб, дві бібліотеки, медичний пункт, дитячі ясла, поштове відділення, магазин[1].

30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, включене до Попільнянського району, 3 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Ружинського району Житомирської області[11].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», територію та населені пункти Вільнопільської сільської ради Ружинського району включено до складу Ружинської селищної територіальної громади Бердичівського району Житомирської області[13].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Чорнобривцева О. С. (голова редколегії тому). Вільнопілля, Ружинський район, Житомирська область // Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — С. 624. — 15 000 прим.
  2. а б в г Wolnopol // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 857. (пол.)
  3. а б Л. Похилевич. Войтовцы // Сказанія о населенныхъ мѣстностяхъ Кіевской губерніи или Статистическія, историческія и церковныя заметки о всехъ деревняхъ, селахъ, мѣстечкахъ и городахъ, въ предѣлахъ губерніи находящихся. Україніка (рос. дореф.). Київ: Типографія Печерської Лаври, 1864. с. 282. Архів оригіналу за 20 грудня 2020. Процитовано 12 травня 2024.
  4. а б 2. С. Вольнополье // Списокъ населенныхъ мѣстъ Кіевской губерніи (PDF). Інститут історії України НАН України (рос. дореф.). Видання Київського губернського статистичного комітету. Київ: Типографія Ивановой, аренд. А. Л. Поповымъ, Спасская 10, 1900. с. 344. Архів оригіналу (PDF) за 28 серпня 2017. Процитовано 12 травня 2024.
  5. а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 156. (рос. дореф.)
  6. Населенныя мѣста Россійской имперіи въ 500 и болѣе жителей съ указаніемъ всего наличнаго въ нихъ населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи населенія 1897 г. (рос. дореф.). Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 80. Процитовано 12 травня 2024.
  7. а б в Список населених пунктів Бердичівської округи (Попередні дані Всесоюзного перепису населення 17-XII 1926 р.) (PDF). Інститут історії України НАН України. Бердичів, 1927. с. 100-101. Архів оригіналу (PDF) за 21 листопада 2021. Процитовано 12 травня 2024.
  8. Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 12 травня 2024.
  9. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  10. Жеменецький К. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (пол.). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 66. ISBN 978-617-604-057-6. Процитовано 12 травня 2024.
  11. а б Кондратюк Р., Самолюк Д., Табачник Б. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Довідник: офіційне видання (PDF). Інститут історії України НАН України. Житомир: видавництво «Волинь», 2007. с. 233. Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 12 травня 2024.
  12. Вільнопілля. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  13. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області. https://zakon.rada.gov.ua/. Архів оригіналу за 9 січня 2021. Процитовано 12 грудня 2022.

Посилання[ред. | ред. код]