Гайнц Берггрюн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гайнц Берггрюн
Народився 6 січня 1914(1914-01-06)[1][2][…]
Берлін, Німецька імперія[1]
Помер 23 лютого 2007(2007-02-23)[1][2][…] (93 роки)
Париж[1] або Неї-сюр-Сен[4]
·інфаркт міокарда
Поховання Waldfriedhof Dahlemd
Країна  Німеччина
 США
Діяльність журналіст, письменник, арт-дилер, колекціонер мистецтва
Галузь образотворче мистецтво[4] і колекціонування[4]
Alma mater Університет Фрідріха-Вільгельма[d], HU Berlin і Тулузький університет
Знання мов французька[4], англійська[4] і німецька[2][4]
Членство Баварська академія витончених мистецтв
У шлюбі з Bettina Moissid і Lillian Zellerbachd
Діти Nicolas Berggruend, Olivier Berggruend, John Berggruend[5] і Helen Berggruend
Нагороди
IMDb ID 2415995

Гайнц Берггрюн (нім. Heinz Berggruen; 6 січня 1914 — 23 лютого 2007) — німецький торговець та колекціонер мистецтва, який продав 165 творів мистецтва федеральному уряду Німеччини, щоб сформувати ядро музею Берггрюна у Берліні, Німеччина.

Біографія[ред. | ред. код]

Берггруен народився в Вільмерсдорф, Берлін[6] в асимільованих євреїв батьків: Людвіга Берггруена, бізнесмена, який до війни володів канцелярським бізнесом, а Антоні (Задек).[7][8] Він відвідував гімназію Гете у Вільмерсдорфі та закінчив Університет Фрідріха-Вільгельма (нині Гумбольдт) 1932 року, де читав літературу. Після 1933 року він продовжив навчання в університетах Гренобль і Тулузі.[9] Він викладав вільні статті до Frankfurter Zeitung, попередниці сьогоднішньої газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. Він обійшов обмеження для єврейських контрибуторів, подавши свої твори через колегу та підписавши їх своїми ініціалами, HB, а не своїм повним єврейським прізвищем.[10] Він втік з Німеччини 1936 року.

Він іммігрував до США 1936 року й вивчав німецьку літературу в Каліфорнійському університеті, Берклі. Попрацювавши мистецтвознавцем у «Хроніка Сан-Франциско», 1939 року він став «помічником директора» в Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско.[11] Там він допоміг підготувати виставку про мексиканського художника Дієго Рівера. Пізніше він також познайомився з Фрідою Кало, з якою недовго кохався у Нью-Йорку 1940 року.[12][13][14][15]

Його могила в Берліні

Того ж року він каже, що придбав свою першу картину за 100 доларів під час медового місяця в Чикаго.[16] Це була акварель Пауля Клее, і він придбав її у єврейського біженця, який потребував грошей.[9][17] Проживаючи в Каліфорнії, Берггрюен був студентом художника Девід Парк.[18]

Після Другої світової війни Берггрюен повернувся до Європи як член армії США і коротко працював над американською газетою «Heute» у Мюнхені (розташованій у тому ж будинку, де працював прозаїк Еріх Кестнер). Потім він переїхав до Парижа, де працював у відділі образотворчого мистецтва ЮНЕСКО, яким керував його колишній начальник музею Сан-Франциско Грейс Морлі. За кілька років він відкрив невеличку книгарню на Острові Сен-Луї, що спеціалізується на ілюстрованих книгах та пізніших літографіях. Невдовзі він став важливим дилером творів Пікассо.[19]

Його відома колекція мистецтв, яку він оцінив 2001 року у 450 мільйонів доларів, включала 165 робіт майстрів XX століття, таких як Жорж Брак, Анрі Матісс, Пауль Клее та Альберто Джакометті, з унікальною групою з 85 робіт Пікассо.[20]

1977 року Берггрюен опублікував Дуглас Купер каталог, що був причиною Хуан Гріс.[21] Врешті-решт він звільнився з посади директора паризької галереї 1980 року, щоб присвятити себе колекціонуванню та торгівлі. 1988 року він подарував 90 робіт Клее Музею мистецтв Метрополітен у Нью-Йорку, хоча згодом висловив побоювання, що його пожертва залишиться непоміченою у величезних колекціях музею.[22] Того ж року він виставив свою колекцію в Женевському музеї мистецтва і історії.[23] 1990 року він передав значну частину своєї колекції в Національну галерею в Лондоні, де експонував роботи — зокрема знакову картину Серата Натурниця (1886) — до 2001 р.[24][25][26] 1995 року німецький уряд здав йому квартиру в Берліні та подарував художній музей навпроти Замок Шарлоттенбург. Колекція, що налічувала тоді 118 творів, була відкрита для громадськості 1997 року. Тоді міністр культури Німеччини Ульріх Ролофф-Момін описав її як «найбільш значущу передачу мистецтва в повоєнній історії Берліна».[27] 2000 року він нарешті продав колекцію мистецтв Прусському фонду культурної спадщини: колекція зі 165 робіт (у тому числі 85 Пікассо), вартість якої Берггруен оцінив в 750 млн євро, була придбана PCHF приблизно за чверть цієї вартості.[28][29] До цього додатково входить понад шістдесят творів Пауля Клее та двадцять Матісса.[30]

Hainz-Berggruen-Gymnasium у Берліні

За свої досягнення Берггрюен був нагороджений французьким урядом Орденом Почесного легіону, отримав Великий Хрест Орден «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина» 1999 року та був визнаний почесним громадянином Берліна. Крім того, він отримав нагороду Єврейського музею Берліна за розуміння і терпимість 2005 року, а 1993 року був нагороджений почесним доктором від Університету Аделфі.[31][32][33][34]

2008 року в Берліні школу на його честь було названо Гімназією Гайнца-Берггруена.[35]

Почесний довірчий працівник Музею Метрополітен, він додатково працював у раді Берлінської філармонії.[36]

2016 року колекція Берггруена була повністю виставлена для урочистого відкриття Met Breuer і вирушила до Національної галереї Канади 2018 року.[37]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Deutsche Nationalbibliothek Record #118850733 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ а б в RKDartists
  4. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  5. ↑ https://www.berggruen.com/attachment/en/5576d828cfaf34dd488b4568/Press/5576d884cfaf34dd488b75bf
  6. ↑ Heinz Berggruen, Hauptweg und Nebenwege, Fischer Verlag 1996.
  7. ↑ John Green (May 23, 2007), Heinz Berggruen [Архівовано 10 листопада 2020 у Wayback Machine.] The Guardian.
  8. ↑ Nicola Kuhn: «Vom Glück der Kunst» [Архівовано 21 червня 2009 у Wayback Machine.] in: Der Tagesspiegel, 26 February 2007 (in German)
  9. ↑ а б Heinz Berggruen [Архівовано 3 березня 2007 у Wayback Machine.] The Times.
  10. ↑ Riding, Alan (27 лютого 2007). Heinz Berggruen, Influential Picasso Collector, Dies at 93. The New York Times. Архів оригіналу за 24 червня 2009. Процитовано 19 жовтня 2007.
  11. ↑ Rosenbaum, Fred (28 червня 2011). Cosmopolitans: A Social and Cultural History of the Jews of the San Francisco Bay Area (англ.). Univ of California Press. ISBN 9780520271302. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 10 листопада 2020.
  12. ↑ Heinz Berggruen (13 July 2004), Fridas Zeit und Zeuge Frankfurter Allgemeine Zeitung.
  13. ↑ Martin, Guy (14 травня 2001). Herr Berggruen's Blue Period. The New Yorker (англ.). ISSN 0028-792X. Архів оригіналу за 26 березня 2022. Процитовано 31 грудня 2018.
  14. ↑ Marnham, Patrick (3 травня 2000). Dreaming with His Eyes Open: A Life of Diego Rivera (англ.). University of California Press. с. 296. ISBN 9780520224087. heinz berggruen.
  15. ↑ Herrera, Hayden (9 серпня 2018). Frida: The Biography of Frida Kahlo (англ.). Bloomsbury Publishing. ISBN 9781526608536. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 10 листопада 2020.
  16. ↑ Lesser, Casey (30 серпня 2016). How a Passion for Paul Klee Inspired a Family's Art-World Legacy. Artsy (англ.). Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 13 березня 2019.
  17. ↑ Rewald, Sabine; N.Y.), Metropolitan Museum of Art (New York) (1988). Paul Klee: The Berggruen Klee Collection in the Metropolitan Museum of Art (англ.). Metropolitan Museum of Art. ISBN 9780810912151. Архів оригіналу за 14 листопада 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  18. ↑ Boas, Nancy (17 березня 2012). Девід Парк: A Painter S Life (укр.). Univ of California Press. ISBN 9780520268418.
  19. ↑ LEAL, Brigitte (13 вересня 2018). Dictionnaire du cubisme (фр.). Groupe Robert Laffont. ISBN 9782221238783. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 10 листопада 2020.
  20. ↑ Germany Buys Berggruen Works. Архів оригіналу за 25 липня 2008. Процитовано 10 листопада 2020.
  21. ↑ Hook, Philip (26 січня 2017). Rogues' Gallery: A History of Art and its Dealers (англ.). Profile Books. ISBN 9781782832157. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 10 листопада 2020.
  22. ↑ Tully, Judd (12 травня 1988). SOTHEBY'S $7.5 MILLION WARHOL WEEKEND. The Washington Post. Архів оригіналу за 24 листопада 2020.
  23. ↑ Russell, John (21 серпня 1988). ART VIEW; The Gift of a Great Dealer - And Collector. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 17 листопада 2020. Процитовано 31 грудня 2018.
  24. ↑ Clement, Russell T.; Houzé, Annick; Houze, Annick (1999). Neo-Impressionist Painters: A Sourcebook on Georges Seurat, Camille Pissarro,: Paul Signac, Theo Van (англ.). Greenwood Publishing Group. ISBN 9780313303821. Архів оригіналу за 21 листопада 2020. Процитовано 10 листопада 2020.
  25. ↑ Berggruen Collection | Glossary | National Gallery, London. www.nationalgallery.org.uk. Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 30 грудня 2018.
  26. ↑ Gage, John (1999). Color and Meaning: Art, Science, and Symbolism (англ.). University of California Press. ISBN 9780520226111. Архів оригіналу за 19 березня 2022. Процитовано 10 листопада 2020.
  27. ↑ Kinzer, Stephen (13 травня 1995). Collector Who Fled The Nazis Returns With His Artworks. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 31 грудня 2018.
  28. ↑ «Heinz Berggruen, 93; collector of 20th century art» [Архівовано 7 листопада 2012 у Wayback Machine.] Los Angeles Times.
  29. ↑ Cohen, Roger (7 травня 2001). An Odyssey of Passion and Prudence; Behind Masterworks for Sale, the Unerring Eye of a Determined Collector. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 31 грудня 2018.
  30. ↑ Connolly, Kate (7 червня 2013). Pablo Picasso works draw art world to Berlin. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 22 травня 2017. Процитовано 31 грудня 2018.
  31. ↑ The Gallerist | International Council Museum Berggruen Berlin. www.icmuseumberggruen.de. Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 30 грудня 2018.
  32. ↑ Caplan, Greg. «Federal Republic of Germany.» The American Jewish Year Book 98 (1998): 308-31. https://www.jstor.org/stable/23605405.
  33. ↑ Prize for Understanding and Tolerance | Jewish Museum Berlin. www.jmberlin.de. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 30 грудня 2018.
  34. ↑ Honorary Degrees | Adelphi University. commencement.adelphi.edu (амер.). Архів оригіналу за 11 квітня 2019. Процитовано 30 грудня 2018.
  35. ↑ Bennhold, Katrin (26 серпня 2020). Schools Can Reopen, Germany Finds, but Expect a 'Roller Coaster'. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Архів оригіналу за 10 листопада 2020. Процитовано 27 серпня 2020.
  36. ↑ «The Board of Trustees: As of July 1, 1991.» Annual Report of the Trustees of the Metropolitan Museum of Art, no. 121 (1990): 3. https://www.jstor.org/stable/40304282.
  37. ↑ Paul Klee's exhibition displays the work behind a pivotal moment. Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 13 березня 2019.

Інтернет-ресурси[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайнц_Берггрюн&oldid=41901124