Ганна Кульчицька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ганна Кульчицька (нар. 22 грудня 1929р. в с. Кульчиці Самбірського повіту Львівського воєводства) - зв'язкова ОУН, політув'язнена

Життєпис[ред. | ред. код]

Ганна Кульчицька народилася 22 грудня 1929 року у селі Кульчиці Самбірського повіту Львівського воєводства в українській шляхетській сім’ї Остапа та Ангелини Кульчицьких. Батько був музикантом, керував капелою. Трагічно загинув час Другої світової війни від розриву бомби на власному подвір’ї. Навчалась у Промисловій школі в Самборі. Вступила до Самбірського педагогічного училища, але покинула навчання, бо стала зв’язковою збройного підпілля жіночої мережі ОУН.

Діяльність в ОУН[ред. | ред. код]

Переводила повстанців в інші села, переносила заховану під одягом зброю та гранати, допомагала підпільникам, які ховалися в лісах та в криївках в селі.

Арешт та заслання[ред. | ред. код]

Заарештована у вересні 1947 року. Утримувалась у Самбірській в’язниці. Засуджена до 10 років виправно-трудових таборів і 5 років позбавлення прав. Етапом відправлена до Воркути. З Воркути її направили в селище Кожва, де працювала на будівництві залізничних мостів. Згодом переведена на Полярний Урал. Вийшла на волю 1956 року. Після повернення додому закінчила Львівський торговельний технікум. Працювала в магазині у районному центрі. Після відновлення незалежності України брала активну участь у громадському житті. Була учасницею хору “Діброва”, товариства "Союз українок". Видала кілька збірок віршів.

Особисті спогади[ред. | ред. код]

Про перебування німців в у с. Кульчиці.

"Як німці прийшли до села, от тут була школа, а тут була тільки наша та хата. І тою… Та вуличка називалася шкільний вигін і там була школа де зараз стоїть хата, і та наша одна хата. Тут повно німців, цілу школу. І наші націоналісти… Тут до нас були жиди, пару хат, пару хатів жидів. Стали тих жидів, як то кажуть ліквідувати, може то й не правильно було. Бо потім і вони такою смертю пішли, я пам’ятаю. Вийшла я тут во, ва німці стоять. Вони тоже були військові, молоді хлопці, чиїсь сини і хотіли жити. Я по- німецьки вже трохи говорила, бо навчалася в Самборі в школі, німецьку мову викладали. Поговорила з ними по-німецьки. До нас заїхали, тут була стодола, мама сховала, така була в нас Каштанка кобила, так. Аж німець заїхав тоже на коні, а той кінь га-га-га, а наша га-га-га-га. Ага "Das ist Pferd?" ("Це є кінь?"), - "Так". Пішли, забрали, гарна, забрали під сідло."

Про свою діяльність в УПА

"Я мала тяжку роботу, я переводила повстанців зі села допустім, а організація наша була в Самборі. А тоді москалів стільки було, тих "червонопагонників". Я поклала о тутка во квіття… Ми мали там точку таку, тоді провідник мій був "Лис", родом з Зарайська, так. То я мала таку відповідальну роботу, дуже відповідальну, бо я все мала плащ на собі. Як прийшла, тут (показує на собі) мала пепески, як йшло їх три, то три було в мене на шиї, а зверха плащ. І вони йшли, нічого не мали, тільки в рукавах пістолі. А я мала всьо. І цілу кубельку, тоді було так, такі мали кубельки плетені, цілу кубельку мала дисків, патронів, гранати дві, то всьо в мене було в руках, то на шиї. Я мала дуже відповідальну роботу. А вони йщли собі так, зі мною заігрували, женилися так знаєте, бо тут на жилізному мосту як на Самбір, під Самбором, там все стояла стража. І ви знаєте, одного разу ми йдемо так, йдемо на Бабино, на село Бабино, а треба переходити жилізний міст, о вони тут стоют треба переходити і аж там, через шкарпу, туда на поле, на город і туда на Бабино. Йой, встає один (радянський солдат чи енкаведист), той нам дав, провідник, очима зрозуміти що треба, зрозуміти що треба, бо вже йде до нас. А він, бачите, захотів спічків. А він каже: "Єсть спічкі рєбята?", так каже: "Є, є", - "І махорка єсть, спічок нєту", - "На". Господи, ви знаєте аж відлягло всьо від того во… "Всьо рєбята, всьо, спасібо" - вони. І ми пішли. Ви знаєте, як ми перейшли ту шкарпу, як попадали в траву, розцілувалися всі, що ми живі. Бо що ж, тут тільки машина за машинами, так "червонопагонники" їздять. Вони тогди так ті села трясли, страшне. А ту от таке. Загинули вони на Зацвинтарній вулиці в Самборі, мої провідники."

Псевдо[ред. | ред. код]

"Марта", "Мала".

Посилання[ред. | ред. код]

https://livehistory.org.ua/eyewitnesses/c1e06e89-c7fd-43b6-ad7f-b9625b202a28[1]

  1. Ганна Кульчицька. Проєкт Жива історія (укр.). Процитовано 1 червня 2023.