Гвоздинський Володимир Миколайович
| Володимир Гвоздинський Гвоздинський Володимир Миколайович | ||
|---|---|---|
 Старший солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
3 жовтня 1998 с. Пашена Балка | |
| Смерть |
29 липня 2022 (23 роки) смт. Оленівка, Донецька область (Терористичний акт) | |
| Національність | українець | |
| Псевдо | «Мінфін» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2017—2022 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 МВС | |
| Рід військ |
 Національна гвардія | |
| Формування |
 Полк «Азов» | |
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Володи́мир Микола́йович Гвозди́нський (1998-2022) — військовослужбовець Окремого загону спеціального призначення «Азов» НГУ. Загинув у полоні внаслідок теракту здійсненого у ніч з 28 на 29 липня 2022 року російськими окупаційними військами на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 3 жовтня 1998 в селі Пашена Балка Дніпропетровської області. Згодом з батьками і двома старшими сестрами переїхав до Кам'янського. Батько помер коли Володимиру було 9 років. Хотів бути військовим, піти по батькових стопах, який свого часу воював в Афганістані. Мріяв служити в «Азові» ще підлітком. Щойно йому виповнилось 18, одразу пішов добровольцем до армії і потрапив у омріяний підрозділ[1].
У 2021 році став заступником командира з технічної частини мінометної батареї другого батальйону, слідкував за станом автомобільної техніки. Був гарним водієм, який неодноразово вже під час повномасштабної війни у Маріуполі вивозив розрахунки з-під обстрілів і рятував життя побратимів.
На початку повномасштабної війни «Мінфін» був з побратимами на базі в Урзуфі. Служив на посаді командира міномета 1-ї обслуги міномета 1-го мінометного взводу мінометної батареї 2-го батальйону оперативного призначення ОЗСП «Азов» в/ч 3057, Оператор-топогеодезист.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.[2]
Родина[ред. | ред. код]
- Дружина — Ганна Гвоздинська
- Син — Тимовій
- Мама — Олена Володимирівна
Загибель[ред. | ред. код]
Після боїв за Маріуполь і героїчної оборони на Азовсталі потрапив у колишнью Волноваську виправну колонії № 120, що знаходиться біля селища Оленівка, що за 20 кілометрів від Донецьку. Загинув в результаті терористичних акту російських сил[3].
Примітки[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |