Дейкалівка
| село Дейкалівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Полтавський район |
| Громада | Зіньківська міська громада |
| Облікова картка | с. Дейкалівка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1612 рік [1] |
| Населення | 948 |
| Площа | 6,798 км² |
| Густота населення | 139,45 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 38132 |
| Телефонний код | +380 5353 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°07′05″ пн. ш. 34°17′36″ сх. д. / 50.11806° пн. ш. 34.29333° сх. д.Координати: 50°07′05″ пн. ш. 34°17′36″ сх. д. / 50.11806° пн. ш. 34.29333° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
112 м[2] |
| Водойми | р. Грунь |
| Відстань до обласного центру |
81 км |
| Найближча залізнична станція | Гадяч |
| Відстань до залізничної станції |
50 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 38100, Полтавська обл, Полтавський р-н, м Зіньків, вул Воздвиженська, буд 40 |
| Карта | |
  Дейкалівка | |
 Дейкалівка | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Де́йкалівка — село в Україні, у Полтавському районі Полтавської області, з 2020 року входить до Зіньківської міської громади. Населення становить 948 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Дейкалівська сільська рада.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване на березі річки Грунь у місці впадання в неї річки Мужева Долина, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Підозірка, нижче за течією примикає село Піщанка. До села примикає лісовий масив (сосна).
Походження назви[ред. | ред. код]
Село було засноване втікачами із Запоріжжя братами Дейками. Найвпливовішим серед них був Захар Дейка, за прізвищем якого й пішла назва.
Історія[ред. | ред. код]
Засноване на початку 17 століття. Село відносилося до Гадяцького полку Зіньківської першої сотні, було власністю українських гетьманів з часів Богдана Хмельницького. 1764 подароване Катериною II гетьману К. Розумовському, в 1782 було викуплене державною казною.
За ревізіями 1859—1882 років у колишньому державному та власницькому селі, центрі Дейкалівської волості Зіньківського повіту Полтавської губернії існувало дві православні церкви (Всіхсвятська і Різдва Богородиці), сільська управа, парафіяльне училище, три заводи: маслобійний, селітроварний, свічковий, 4 постоялі двори, 25 вітрових млинів, 2 лавки, 3 ярмарки, базар[3][4].
За ініціативою різночинця Петра Затворницького у Дейкалівці виникло вперше в Росії товариство тверезості, яке офіційно було затверджено у 1874 році[5].
Радянська окупація розпочалась в січні 1918 року. 1926 року село стало центром сільської ради Зіньківського району. З 1929 року діяв ТСОЗ «Незаможник».
У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 283 жителі села, що загинули від голоду[6]. Свідок так згадує про ті події:
|
Голодомор 1932–1933 років був особливо важким і трагічним. […] Особливо важко було в 1933 році, коли з села вивезли весь хліб. Основна маса жителів села була позбавлена будь-яких засобів існування. Виїзд з села за межі України був заборонений. Щоб вижити, робили «лепешки» з листків липи. Ці листки натиралися, змочувалися водою і запікалися. Також ходили по полях в пошуках мерзлої картоплі. […] У селі ходили євреї, які за золото продавали темне борошно.[…] Деякі сусіди з села вимерли повністю[7] | 
|
Село у часи німецько-радянської війни було окуповане нацистськими військами з 7 жовтня 1941 до 9 вересня 1943 року. До Німеччини на примусові роботи вивезено 111 осіб, спалено 74 хати, розстріляно 9 жителів, загинуло на фронтах 305 односельчан, під час визволення села загинуло 104 радянських воїнів.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Зіньківської міської громади[8].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Зіньківського району, село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району Полтавської області[9].
Демографія[ред. | ред. код]
1859 року у козацькому селі налічувалось 303 двори, мешкало 2157 осіб (1069 чоловіків та 1088 жінок)[3].
1882 року — 456 дворів (399 — козацьких), 2363 жителі. Землі — 8487 дес.
Станом на 1885 рік у колишньому державному та власницькому селі мешкало 3052 осіб, налічувалось 383 дворових господарств[4].
1900 року у селі — волосне правління, діяло 2 сільські громади (козаків і селян-власників), 495 дворів, 2301 житель. 1910 року — 477 дворів, 2486 жителів, орної землі — 2662 дес.
1926 року — 625 господарств, 3028 жителів.
| 1859 | 1882 | 1900 | 1910 | 1926 | 1990 | 2001 |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 2 157 | 2 363 | 2 301 | 2 486 | 3 028 | 1 082 | 948 |
| ▲ | ▼ | ▲ | ▲ | ▼ | ▼ |
Економіка[ред. | ред. код]
Розташовані в Дейкалівці два приватних підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні зернових та технічних культур і наданні сільськогосподарських послуг[10].
Спорт[ред. | ред. код]
У селі є футбольний клуб «Чайка»[10]. 2010 року другій групі команда посіла III місце в турнірі на першість області[11].
Інфраструктура[ред. | ред. код]
Працює відділення зв'язку, загальноосвітня школа I—III ступенів[12], дитсадок, Будинок культури, бібліотека, парк.
Дейкалівська медична амбулаторія обслуговує 1544 жителів Дейкалівської сільської ради[13].
|
|
Будинок культури
|
Стадіон ФК Чайка
|
|
|
ЗОШ І—ІІІ ступенів
|
Амбулаторія
|
Архітектура[ред. | ред. код]
У Дейкалівці збудовані такі пам'ятники:
- Меморіальний комплекс: надгробок на братській могилі радянських воїнів, полеглим 1943 року при визволенні села (збудований 1958 року);
- пам'ятник воїнам-односельчанам, загиблим у роки німецько-радянської війни (збудований 1974 року).
Культові споруди[ред. | ред. код]
- Всіхсвятська церква. Збудована на початку XIX століття. Дерев'яна. 1899 року поряд була збудована нова мурована церква. Старий храм не розібрали, тому церкви стояли поруч. З приходом до влади більшовиків, богослужіння в храмі припинились. Релігійна громада відновила діяльність 1942 року під час німецької окупації та проіснувала до 1960-х років.
- Різдвяно-Богородицька церква УПЦ МП. Найдавніша згадка припадає на 1774 рік, коли будівля була перебудована. 1886 року церкву поставили на мурований цоколь. 1895 року службу відвідувало 3658 парафіян.
Церкву зруйнували у 1960-х роках. У квітні 1994 року церква відновила діяльність. Богослужіння проводяться у новозбудованому мурованому храмі з прибудованою дзвіницею.
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Кулик Мусій Гордійович — кобзар (середина XIX ст.)[14]
- Гавриленко Дмитро Агапітович (26.10.1894 — 23.06.1985) — сотник 5-ї Херсонської стрілецької дивізії армії УНР. По завершенню збройної боротьби Армії УНР був інтернований в Польщі, де перебував станом на 28.02.1922 р. В Аргентині — від 1927 року. Інженер-лісівник, науковець-дослідник Міністерства лісів Аргентини, професор університету Сантаібо-дель-Естеро (Аргентина, 1960—1970).
- Затворницький Петро Прокопович — протоієрей, засновник першого в Російській імперії Товариства тверезості.
- Серго Юхим Юхимович (1913.02.07 — 2000.12.01 р. Дніпропетровськ) — український вчений, доктор технічних наук, професор кафедри Збагачення корисних копалин Дніпропетровського гірничого інституту.
- Білик Сергій Федорович (1938—2008) — гірничий інженер, фахівець нафтогазової галузі, доктор технічних наук (1982), член Української нафтогазової академії.
- Мирінець Вадим Михайлович — солдат ЗСУ, загинув у боях за Щастя; в Дейкалівській школі відкрито меморіальну дошку його пам'яті[15].
- Онопрієнко Олександр Данилович — фахівець у галузі економічної безпеки (Інститут економіки та менеджменту Національного авіаційного університету).
- У селі мешкає три матері-героїні — Сіренко Катерина Григорівна, Суткова Марія Іванівна, кожна з них виховує п'ятеро дітей та Щербань Ганна Михайлівна, яка виховує сімох дітей[16].
- Мирінець Вадим Михайлович — український військовик, учасник російсько-української війни[17].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ 400-річний ювілей Дейкалівки. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 6 жовтня 2012.
- ↑ Погода в селі Дейкалівка. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 2 червня 2008.
- ↑ а б рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Санаторій «Сосновий Бір». Невеличкий екскурс в історію. Архів оригіналу за 5 липня 2012. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
- ↑ Реальні свідчення голодомору 1933 року[недоступне посилання] Полтавська область, село Дейкалівка, Петріченко Галина Василівна
- ↑ Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 9 листопада 2021. Процитовано 3 квітня 2021.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ а б Організації Дейкалівки. Архів оригіналу за 1 березня 2013. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑ Людмила Даценко // Про майбутній урожай нині дбай [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]— Зоря Полтавщини — 08.04.2011 рік
- ↑ Дейкалівська ЗОШ. Архів оригіналу за 12 серпня 2013. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑ Заклади охорони здоров'я Зіньківського району. Дейкалівська медична амбулаторія ЗПСМ[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Співці Слобідського Кобзарського Цеху (XIX—XX ст.). Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 21 серпня 2012.
- ↑ В Дейкалівці відкрито меморіальну дошку. Архів оригіналу за 8 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2016.
- ↑ Указ Президента України Про присвоєння почесного звання «Мати-героїня»[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Мирінець Вадим Михайлович - Книга пам'яті загиблих. memorybook.org.ua. Процитовано 17 квітня 2024.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дейкаліка// Полтавщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УЕ, 1992. — С. . ISBN 5-88500-033-6
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
- Героїка — Імена самостійності України 1917 — 1924 .http://www.db.geroika.org.ua/ua/person_card.html?code=09aec64041a15917c862952e20a3f51d
