Джемініано Джакомеллі
Джемініано Джакомеллі | |
---|---|
Geminiano Giacomelli, Jacomelli | |
Основна інформація | |
Дата народження | 28 травня 1692 |
Місце народження | Колорно, Провінція Парма, Емілія-Романья |
Дата смерті | 25 січня 1740 (47 років) |
Місце смерті | Лорето, Провінція Анкона, Марке, Папська держава |
Громадянство | Італія |
Національність | італієць |
Професія | композитор |
Відомі учні | Francesco Corsellid |
Жанр | опера, арія, мотет, меса |
Файли у Вікісховищі |
Джеміні'ано Джаком'еллі (італ. Geminiano Giacomelli) або Якомеллі (італ. Jacomelli) (28 травня 1692, Колорно — 25 січня 1740, Лорето) — італійський бароковий композитор. Був одним з найпопулярніших оперних композиторів свого часу[1].
Найвідоміший твір — опера «Цезар у Єгипті» (Cesare in Egitto) 1735.
Між 1724 та 1740 роками створив 19 опер. Був дуже шанований сучасниками
Біографія[ред. | ред. код]
Джемініано Джакомеллі народився у Колорно, поблизу Парми[2] 28 травня 1692 прку в сім'ї Джузеппе та Марії Тей. Замолоду навчався співу, контрапункту та грі на клавесині у Джованні Марії Капеллі, органіста і композитора при дворі Фарнезе та капельмейстера Пармського собору. Рано переїхав до П'яченци де посів місце капельмейстера герцогської парафіяльної церкви Сан Фермо.
8 лютого 1718 року оженився з Франческою Маркі, з якою мав дев'ятеро дітей.
З 1 березня 1719 року[3] до лютого 1727 року був капельмейстером при дворі Фарнезе у Пармі та одночасно (27 березня 1719) обійняв аналогічну посаду в церкві Мадонна делла Стекката[it].
У 1724 році написав свою першу оперу «Ipermestra»[4]. Деякі біографи зазначають, що внаслідок успіху опери, герцог Парми Франческо Фарнезе[en] своїм коштом послав Джакомеллі до Неаполя вчитися у Алессандро Скарлатті.
3 січня 1727 року за вимогою герцога Франческо Фарнезе композитор переїхав до П'яченци, де був призначений довічним капельмейстером церкви Сан Джованні з річною грошовою допомогою у 2000 п'яченцьких лір. Маючи привілей відлучатися з місця служби за своїм бажанням при умові, що він забезпечить на час своєї відсутності заступника та необхідну кількість творів, Джакомеллі продовжував інтенсивно працювати у головних театрах Італії, не занехаюючи також службу при дворі: так у 1728 році він написав оперу «Scipione in Cartaginenuova» (Фругоні, Парма, герцогський театр; відновлення — весна 1730 року в П'яченці для урочистого в'їзду герцогині Енрікетти Марії д'Есте[it]), а у наступному році «Lucio Papiriodittatore» (Парма, герцогський театр, весна 1729 року) з нагоди візиту Рінальдо д'Есте[it] герцога моденського.
Після ліквідації капели Сан Джованні у 1732 році у зв'язку з браком коштів, Джакомеллі повернувся до Парми на подвійне місце капельмейстера герцогського двору та Стеккати, де перебував до 1737 року. Згідно з Фетисом, він направився до Відня, де знаходився декілька років на службі у імператора Карла VI; допевне був у Граці, де у 1737 році був директором спектаклів та керував постановками «Цезаря у Єгипті»[5].
22 серпня 1738 року був призначений капельмейстером базиліки Санта Каза[it] у Лорето, заступивши Томмазо Реді, де й залишався до смерті, що сталася 25 січня 1740 року.
Музика та стиль[ред. | ред. код]
Джакомеллі зажив широкої популярності по всій Італії завдяки видатному театральному чуттю поєднаному з простою та традиційною музичною мовою. Він жив у період найбільшого розвитку віртуозності бельканто і контактував з виконавцями міжнародного рівня. У ті часи успіх опери залежав переважно від майстерності співаків, і Джакомеллі умів задовольняти вимоги зірок, пишучі арії під їх вокальні можливості. Він створював музику у манері, що виявляла найкращі сторони таланту співака (від легкості арій для Фаустіни Бордоні[en] до патетичності для Франческо Бернарді[sh] або сентиментальності та віртуозності для Фарінеллі); негайно входив у резонанс зі смаками публіки, легко досягав її прихильності і завжди мав великий успіх як композитор.
Чарлз Берні[en], у огляді авторів, що репрезентували Венецію у 1724 році, відмічає живу творчу уяву Джакомеллі, і передусім його особливу манеру поводитися з руладами, яка немало вплинула на подальший музичний смак. Його мелодія загалом легка та довільна, надзвичайно наспівна, оздоблена вокалізами та колоратурами відповідно до тогочасної практики; гармонія — помірна, забарвлена різноманітністю модуляцій, що пожвавлюють динаміку твору. Через такі властивості музики Джакомеллі його арії мали велику популярність і Багато з них включалися до італійських та іноземних пастичо XVIII століття.
Опера «Merope», написана композитором у 1734 році, являє собою яскравий зразок його музичного стилю:
- увертюра тричастинна allegro-andante-allegro;
- акомпановані речитативи використовуються мало, вони прості й насичені експресією;
- арії наспівні та патетичні, переважно у формі da capo, з першою частиною багато оздобленою вокалізами та з більш локанічною другою;
- інструментування: струнний квартет з basso continuo, до якого, в урочисті моменти, додаються валторни та мисливські труби.
Драматургічне цікаві зусилля Джакомеллі передати психологічні риси персонажа.
Твори[ред. | ред. код]
Опери[ред. | ред. код]
- Ipermestra (Венеція, 1724)
- Scipione in Cartagine (Сципіон у Карфагені) (Венеція, 1728)
- Zidiana (Мілан, 1728)
- Astianatte (Астианакт) (Алессандрія, 1729)
- Gianguir (Венеція, 1729)
- Lucio Papirio dittatore (Диктатор Люцій Папірій) (Парма, 1729)
- Scipione in Cartagine nuova (П'яченца, 1730)
- Semiramide riconosciuta (Мілан, 1730)
- Annibale (Ганібал) (Рим, 1731)
- Epaminonda (Венеція, 1732)
- Rosbale (Рим, 1732)
- Alessandro Severo (Александр Север), (П'яченца, 1732)
- Adriano in Siria (Адріан в Сирії) (Венеція, 1733)
- Il Tigrane (П'яченца, 1733)
- La caccia in Etolia (Полювання в Етолії) (Відень, 1733)
- La Merope (Венеція, 1734)
- Artaserse (Артаксеркс) (Громадський Театр Пізи, 1734)
- Cesare in Egitto (Цезар в Єгипті) (Мілан, 1735)
- Nitocri, regina d'Egitto (Нітокрі, королева Єгипту) (Рим, 1736)
- Catone in Utica (Катон в Утиці) (Міланський Герцогський Театр, 1736)
- Arsace (Прато, 1736)
- Demetrio (Туринський Королівський Театр, 1736)
- La costanza vincitrice in amore (Вірність переможниця в коханні) (музична пастораль — Парма, 1738)
- Achille in Aulide (Ахіл в Авліді) (Римський Театр Арджентіна 1739)
Пастичо[ред. | ред. код]
- Lucio Papirio dittatore (Диктатор Люцій Папірій) (з музикою Джакомеллі та Генделя) (Лондонський Королівський Театр (King's Theatre), 1732)
- Circe (Гамбурзкий Theather am Gänsemarkt, 1734)
Сакральна музика[ред. | ред. код]
- Ораторії, Генуя, 1739
- La conversione di s. Margherita da Cortona
- S. Giuliana dei Falconieri
- Багатоголосна меса (Kyrie)
- Мотети для чоловічих голосів
- Egredimini
- Domine
- Gloria sicut erat
- Мотет Domine noster, на три голоси
- Псалом VIII, для двох тенорів та баса
- Літанії для трьох голосів та Літанії для трьох голосів та органа
- Мотет Quam admirabile, для двох тенорів та баса
Авторство Джакомеллі щодо Магніфікату на чотири голоси з органом фа мажор (Magnificat a 4 voci con organo in fa maggiore) виключається Джованні Тебальдіні[6], він приписує його Франческо Дуранте.
Деякі окремі твори[ред. | ред. код]
- Кантати та арії у La muse lyrique italienne avec des paroles françoises, Париж, 1773
- Арії (F. Häbock, Die Gesangskunst der Kastraten, Відень, 1923)
- Se non ti moro a lato
- Amor dover rispetto
- Mancare Dio mi sento
- Quell'usignolo che innamorato
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ A.Della Corte e G.M.Gatti, Dizionario di musica, Paravia, 1956, p. 255.
- ↑ Дані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія вказує П'яченцу.
- ↑ Дані Біографічного словника італійців, італ. та англ. Вікіпедія дає 1724
- ↑ Лібрето А. Сальві, Венеція, театр Ґрімані ін с. Джованні Ґрізостомо.
- ↑ G.F. Bussani, Milano, teatro Ducale, carnevale 1735
- ↑ p. 51
Бібліографія[ред. | ред. код]
- C. Anguissola, G. G. e Sebastiano Nasolini musicisti piacentini, Piacenza 1935, pp. 5-12
- A. Yorke-Long, Music at court, London 1954, p. 16
- G. Fiori, Un illustre compositore del '700: G. G. di Colorno (1692—1740), in Aurea Parma, LVII (1973), pp. 214—221
- Storia del teatro Regio di Torino, I, M.-T. Bouquet, Il teatro di corte dalle origini al 1788, Torino 1976,pp. 132 s.
- R. Strohm, Italienische Opernarien des frühen Settecento (1720—1730), in Analecta musicologica, XVI (1976), 2, pp. 169 ss., 271 ss., 277, 279, 282—285
- M. Rinaldi, Due secoli di musica al teatro Argentina, I, Roma 1978, pp. 16 ss.
- ; L. Balestrieri, Feste e spettacoli alla corte dei Farnesi, in Quaderni parmigiani, VI (1981), pp. 69, 124
- S. Mami, Il teatro alla moda dei rossignoli, saggio introduttivo alla Merope, Milano 1984, pp. I-CV;
- Ch. Burney, A general history of music, IV, London 1789, p. 537
- E. Ferrari-Barassi, Il trionfo del melodramma, in Storia dell'opera, I, 1, Torino 1977, pp. 462 s.
- F.-J. Fétis, Biogr. univ. des musiciens, III, pp. 476 s.
- Jacomelli); U. Manferrari, Diz. univ. delle opere melodrammatiche, II, pp. 53 s.; Enc. dello spettacolo, V, coll. 1207 s.
- G. Tebaldini, L'Archivio musicale della Cappella Lauretana, Loreto 1921
- The New Grove Dict. of music and musicians, VII, pp. 344 s.
- C. Sartori, I libretti italiani a stampa dalle origini al 1800, Cuneo 1990, ad indicem
Джерела[ред. | ред. код]
- Біографічний Словник Італійців (Dizionario Biografico degli Italiani) — том 54 (2000)(італ.) [Архівовано 16 грудня 2012 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Джакомеллі, Sposa, non mi conosci [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] — Чечілія Бартолі
- Вільні ноти авторства Джемініано Джакомеллі на сайті International Music Score Library Project (IMSLP)
|