Джордже Бранкович (деспот)
Джордже Бранкович | ||
| ||
---|---|---|
1486 — 1497 | ||
Співправитель: | Йован Бранкович (1493—1497) | |
Попередник: | Вук Бранкович | |
Наступник: | Йован Бранкович | |
Народження: | 1462[1] | |
Смерть: |
1516[1] Krušedol monasteryd, Krušedol Selod, Irig municipalityd, Сербія | |
Поховання: | Krušedol monasteryd | |
Релігія: | православ'я | |
Рід: | Бранковичі | |
Батько: | Стефан Бранкович | |
Мати: | Ангеліна Сербська | |
Шлюб: | Isabella del Balzod | |
Джордже Бранкович, також відомий як Святий Максим (серб. Ђорђе Бранковић; 1461 — 18 січня 1516) — останній титулярний деспот Сербії з династії Бранковичів в 1486—1497 роках. З 1493 року правив разом з молодшим братом Йованом, на користь якого 1497 року зрікся всіх титулів. Постригся в ченці під ім'ям Максим. 1513 року став белградським митрополитом. Святий Сербської православної церкви[2][3][4].
Ранні роки[ред. | ред. код]
Джордже народився близько 1461 року в родині сербського деспота у вигнанні Стефана Бранковича та його дружини Ангеліни Аріаніті[5][6][7]. На момент народження Джордже його батьки проживали в албанському місті Шкодер, оскільки мати Джордже походила з албанського феодального роду. Пізніше родина переїхала до Італії, де отримала замок Вармо. 1476 року батько Джордже, Стефан, помер. 1479 року імператор Священної Римської імперії Фрідріх III дав родині замок Вайтенсфельд[en] у Каринтії[8].
Правління[ред. | ред. код]
Двоюрідий брат Джордже, титулярний деспот Сербії Вук Бранкович, помер 1485 року, не залишивши нащадків чоловічої статі. Відтак король Угорщини Матяш Корвін запросив Джордже на деспотський трон, оскільки він разом з братом Йованом залишилися єдиними представниками роду Бранковичів чоловічої статі[9][10].
1486 року Джордже з родиною прибув до Угорщини, де отримав від короля Матяша Корвіна титул деспота Сербії. Також король дав родині міста Купиново[en], Сланкамен[en] та Беркасово у Сремі.
1487 року Джордже одружився з Ізабеллою дель Бальцо (пом. 1498), дочкою Анджільберто дель Бальцо, герцога Нардо в складі Неаполітанського королівства. Також вона була двоюрідною сестрою Беатриси Арагонської — дружини угорського короля Матяша Корвіна.
З 1493 року Джордже правив спільно зі своїм братом Йованом. 1494 року вони вдвох боролися проти феодала Лорінца Уйлакі[en]. У грудні того ж року вони захопили місто Митровиця.
Чернецтво та посада митрополита[ред. | ред. код]
1497 року Джордже зрікся всіх своїх титулів та володінь на користь брата Йована, після чого прийняв монаший постриг, взявши ім'я Максим. Згодом він заснував монастир Крушедол[en] на горі Фрушка гора[11].
Після смерті Йована Бранковича в 1502 році король Угорщини Владислав II видав його дружину, Єлену Якшич, заміж за Іваніша Бериславича, який став новим сербським деспотом. Незабаром Максим покинув Срем та поїхав до Волощини, де його прийняв господар Раду IV[en]. 1507 року Максим був посередником при укладанні миру між господарем Волощини Раду IV та господарем Молдавії Богданом III[12].
Під час перебування Максима у Волощині Валаська митрополія[en] перебувала на стадії інституціонального розвитку. Ім'я Максима згадується в диптиху місцевих ієрархів. Деякі дослідники припускають, що він став місцевим єпископом або ж митрополитом, хоча прямих свідчень про це не існує[13].
Після повернення з Волощини 1513 року Максим став белградським митрополитом[14]. Свою резиденцію Максим переніс до збудованого ним монастиря Крушедол[15].
Помер 18 січня 1516 року[15].
Культ[ред. | ред. код]
Родина Бранковичів була віддана православній вірі[16][17]. У зв'язку з цим її членів, зокрема деспота Джордже (митрополита Максима) було канонізовано. Перші згадки про його культ датуються 1523 роком, коли османи вже захопили Белград. Культ митрополита Максима відзначався сербами як символ боротьби проти турецького панування. Мощі родини Бранковичів поховали в монастирі Крушедол. Також було створено агіографії святих Максима та Ангеліни[18].
Під час австро-турецької війни 1716—1718 років, після битви під Петроварадином османи захопили монастир Крушедол та спалили святі мощі родини Бранковичів[19].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #138129088 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Ćirković, 2004, pp. 101, 116, 139.
- ↑ Božanić, 2015, pp. 191-203.
- ↑ Krstić, 2017, pp. 151-153.
- ↑ Elsie, Robert (2013). A Biographical Dictionary of Albanian History (англ.). Bloomsbury Academic. с. 16. ISBN 978-1-78076-431-3.
- ↑ Bassani, Lucia Nadin (2008). Migrazioni e integrazione: il caso degli Albanesi a Venezia (1479-1552) (італ.). Bulzoni. с. 72. ISBN 978-88-7870-340-7.
- ↑ Jireček, 1918, S. 244.
- ↑ Jireček, 1918, S. 245.
- ↑ Ćirković, 2004, p. 116.
- ↑ Bataković, 2005, p. 98.
- ↑ Krstić, 2017, p. 151.
- ↑ Stojkovski, Ivanić & Spăriosu, 2018, pp. 217-229.
- ↑ Pilat, 2010, pp. 229–238.
- ↑ Bataković, 2005, p. 101.
- ↑ а б Преподобна мајка Ангелина, деспотица српска | Српскa Православнa Црквa [Званични сајт]. web.archive.org. 13 серпня 2016. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 3 грудня 2023.
- ↑ Paizi-Apostolopoulou, 2012, pp. 95-116.
- ↑ Andrić, 2016, pp. 207-227.
- ↑ Ćirković, 2004, p. 139.
- ↑ Ćirković, 2004, p. 150.
Джерела[ред. | ред. код]
- Andrić, Stanko. Saint John Capistran and Despot George Branković: An Impossible Compromise // Byzantinoslavica. — 2016. — Т. 74, вип. 1–2. — С. 202–227. (англ.)
- Histoire du peuple serbe / Bataković, Dušan T. — Lausanne : L'Age d'Homme, 2005. — ISBN 9782825119587. (фр.)
- Božanić, Snežana. The Political and Cultural Life of Despot Đorđe Branković in Syrmia // The Cultural and Historical Heritage of Vojvodina in the Context of Classical and Medieval Studies. — Novi Sad : Faculty of Philosophy, 2015. — С. 191-203. (англ.)
- Ćirković, Sima. The Serbs. — Malden : Blackwell Publishing, 2004. — ISBN 9781405142915. (англ.)
- Gavrilović, Slavko. Serbs in Hungary, Slavonia and Croatia in struggles against the Turks (15th-18th centuries) // Serbs in European Civilization. — Belgrade : Nova, Serbian Academy of Sciences and Arts, Institute for Balkan Studies, 1993. — С. 41–54. (англ.)
- Isailović, Neven G.; Krstić, Aleksandar R. Serbian Language and Cyrillic Script as a Means of Diplomatic Literacy in South Eastern Europe in 15th and 16th Centuries // Literacy Experiences concerning Medieval and Early Modern Transylvania. — Cluj-Napoca : George Bariţiu Institute of History, 2015. — P. 185–195. (англ.)
- The History of Serbian Culture / Ivić, Pavle. — Edgware : Porthill Publishers, 1995. — ISBN 9781870732314. (англ.)
- Jireček, Constantin. Geschichte der Serben. — Gotha : Perthes, 1918. — Т. 2. (нім.)
- Krstić, Aleksandar R. Which Realm will You Opt for? – The Serbian Nobility Between the Ottomans and the Hungarians in the 15th Century // State and Society in the Balkans Before and After Establishment of Ottoman Rule. — Belgrade : Institute of History, Yunus Emre Enstitüsü Turkish Cultural Centre, 2017. — С. 129–163. — ISBN 9788677431259. (англ.)
- Paizi-Apostolopoulou, Machi. Appealing to the Authority of a Learned Patriarch: New Evidence on Gennadios Scholarios' Responses to the Questions of George Branković // The Historical Review. — 2012. — Т. 9. — С. 95–116. (англ.)
- Pilat, Liviu. Mitropolitul Maxim Brancovici, Bogdan al III-lea şi legăturile Moldovei cu Biserica sârbă // Analele Putnei. — 2010. — Т. 6, вип. 1. — С. 229–238. (рум.)
- Serbs in European Civilization / Samardžić, Radovan; Duškov, Milan. — Belgrade : Nova, Serbian Academy of Sciences and Arts, Institute for Balkan Studies, 1993. — ISBN 9788675830153. (англ.)
- Spremić, Momčilo. La famille serbe des Branković – considérations généalogiques et héraldiques // Зборник радова Византолошког института. — 2004. — Т. 41. — С. 441–452. (фр.)
- Stojkovski, Boris; Ivanić, Ivana; Spăriosu, Laura. Serbian-Romanian Relations in the Middle Ages until the Ottoman Conquest // Transylvanian Review. — 2018. — Т. 27, вип. 2. — С. 217–229. (англ.)
- Wasilewski, Tadeusz. Przyczynki źródłowe do stosunków Polski ze Słowiańszczyzną południową w wiekach XIII-XVI // Studia Źródłoznawcze. — 1963. — Т. 8. — С. 117–124. (пол.)
- Zabolotnaia, Lilia. Câteva precizări despre dinastia Branković // Tyragetia. — 2010. — Т. 4, вип. 2. — С. 115–122. (рум.)
|