Династія Прогонів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Династія Прогонів
Герб роду
Рід Прогоні
Титул princeps Arbanorum
panhypersebastos
megas archon
archon
judex
Період приб. 1190 - 1216
Місце походження Круя, Албанія
Держава Епірський деспотат
Родоначальник Прогон, володар Круї

Прогоні були албанською шляхетською родиною, яка створила першу албанську державу, Князівство Арбанон.[1][2][3]

Історія[ред. | ред. код]

Прогон, володар Круї, батько Димітрія Прогоні прийшов до влади у Круї в 1190 році. До 1204 року Арбанон був автономним князівством Візантійської імперії.[4] Мало відомо про архонта Прогона, який правив Круєю та її околицями між 1190 (щонайменше) і 1198 рр.[5] Замок Круї та довколишні землі перейшли у спадок сину Прогона, Джину, а згодом Димитрію Прогоні.[6] Щодо себе він використовував титул princeps Arbanorum («правитель албанців»), що визнавали іноземні сановники. У листуванні з Інокентієм III, як princeps Arbanorum він претендував на землі між Шкодером, Призренем, Охридом і Дурресом (regionis montosae inter Scodram, Dyrrachium, Achridam et Prizrenam sitae).[7] Саме Прогоні підняли князівство до його найвищого рівня.[8] Площа контрольована князівством простягалася від долини річки Шкумбін до долини річки Дрин на півночі і від Адріатичного моря до Чорного Дрину на сході.[9] Багато пізніших феодальних правителів Албанії претендували на той самий титул і представляли своє правління як продовження саме цієї держави. Першим це зробив Карл I Анжуйський, який прагнув легітимізувати Албанське королівство як нащадка держави Арбанонського князівства приблизно у 1272 році.[10] Після смерті Димітрія Прогоні і до 1256 р. Арбанон було анексовано Візантійською імперією. У Димітрія не було синів, він залишив своїм наступником свого племінника Прогона із титулом протосебастоса Мірдіти.

Правління Прогона в районі Мірдіти, численні подібності між емблемою родини Прогоні знайденою в Гезіку та гербом пізнішої родини Дукаджіні та твердженнями самиї Дукаджіні про те, що вони були спадковими володарями Мірдіти та абатства Гезіку привело істориків до припущення, що ці два клани могли бути пов'язані між собою або навіть що Дукаджіні були нащадками Прогоні через протосебастоса Прогона.[11]

Члени[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Anamali, Skënder; Prifti, Kristaq (2002). Historia e popullit shqiptar në katër vëllime: Shqiptarët gjatë luftës së dytë botërore dhe pas saj, 1939-1990. Botimet Toena. ISBN 978-99943-1-452-2. Архів оригіналу за 29 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2021. 
  • Clements, John (1992). Clements' Encyclopedia of World Governments. Т. 10. Dallas, TX: Political Research, Incorporated.
  • Ducellier, Alain (1999). 24(b) – Eastern Europe: Albania, Serbia and Bulgaria. У Abulafia, David (ред.). The New Cambridge Medieval History: Volume 5, c.1198 – c.1300. Cambridge: Cambridge University Press. с. 779—795. ISBN 978-0-52-136289-4. Архів оригіналу за 14 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2021.
  • Fine, John V. A. (1994). The Late Medieval Balkans: A Critical Survey from the Late Twelfth Century to the Ottoman Conquest. University of Michigan Press. ISBN 0-472-08260-4. Архів оригіналу за 8 січня 2016. Процитовано 2 лютого 2021.
  • Frashëri, Kristo (2008). Historia e qytetërimit shqiptar: nga kohet e lashta deri ne fund të Luftës së Dytë Botërore. Academy of Sciences of Albania. ISBN 978-9995610135. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2021.
  • Haluščynskyj, Theodosius (1954). Acta Innocentii PP. 3: 1198-1216. Typis Polyglottis Vaticanis.
  • Etleva, Lala (2008). Regnum Albaniae, the Papal Curia, and the Western Visions of a Borderline Nobility (PDF). Central European University, Department of Medieval Studies. с. 1. Архів оригіналу (PDF) за 26 лютого 2021. Процитовано 2 лютого 2021.
  • Osswald, Brendan (2007). The Ethnic Composition of Medieval Epirus. У Ellis, Steven G.; Klusáková, Lud'a (ред.). Imagining Frontiers, Contesting Identities. Pisa: Edizioni Plus – Pisa University Press. с. 125—154. ISBN 978-88-8492-466-7.
  • Zamputi, Injac (1984). Rindërtimi i mbishkrimit të Arbërit dhe mundësitë e reja për leximin e tij / La reconstruction de l'inscription de l'Arbër et les nouvelles possibilités qui s'offrent pour sa lecture. Ilira. 14 (2). Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2021.