Дульчик Віталій Георгійович
| Дульчик Віталій Георгійович | ||
|---|---|---|
 Капітан | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
30 квітня 1986 Нойштреліц, Мекленбург-Передня Померанія, НДР | |
| Смерть |
13 травня 2014 (28 років) Октябрське, Слов'янський район, Донецька область, Україна (загиблий у бою) | |
| Поховання | Військове кладовище № 2 | |
| Alma Mater | ОІСВ | |
| Військова служба | ||
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС |
 Збройні сили | |
| Рід військ |
 Десантні війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Командування | ||
| командир аеромобільно-десантного взводу | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
 Зовнішні відеофайли
| |
|---|---|
|
Герої не вмирають! Віталій Дульчик. Житомирська ОДТРК |
|
|
Обличчя героя: Наталія Дульчик, мати загиблого бійця. Телеканал СК1 |
Віта́лій Гео́ргійович Ду́льчик (30 квітня 1986, м. Нойштрелиць, Німецька Демократична Республіка — 13 травня 2014, с. Маячка, Слов'янський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, десантник, капітан (посмертно) Збройних сил України.
Життєпис[ред. | ред. код]
Віталій Дульчик був єдиним сином в сім'ї. Він народився в місті Нойштрелиць у Східній Німеччині, де на той час служив його батько. Після виведення радянських військ з НДР родина мешкала в місті Житомирі, де Віталій з 1993 по 2000 рік навчався у 33-ій середній школі. 2000 року родина переїхала до міста Бердичева. Віталій з дитинства готувався стати офіцером, займався дзюдо і рукопашним боєм. По закінченні бердичівського колегіуму № 14 у 2003 році вступив до військового інституту. 2007 року закінчив аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ. З 2007 року служив у 80-му окремому аеромобільному полку (в/ч А0284, Львів). Наприкінці 2000-х залишив військову службу і був звільнений в запас у званні старшого лейтенанта.
З початком російської збройної агресії проти України в березні 2014 року призваний за мобілізацію.
Командир аеромобільно-десантного взводу 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир).
Бій під Краматорськом[ред. | ред. код]
Загинув у бою з російськими терористами 13 травня 2014 року під час виконання бойового завдання. О 12:30 біля мосту поблизу села Маячка (на той час Октябрське) Слов'янського району, що за 20 км від Краматорська, під час супроводження на блок-пости розрахунків 82-мм мінометів та продовольства військова колона була обстріляна терористами з гранатометів та стрілецької зброї. Віталій Дульчик їхав на броні головного БТР-80, на який прийшовся перший удар і шквал вогню. Віталія вибухом викинуло з машини, він загинув одним з перших. Терористи поцілили з РПГ у двигун другого БТРа, один з автомобілів ГАЗ-66 повністю згорів. В бою при відбитті нападу загинуло 5 десантників — капітан Вадим Заброцький, старший лейтенант Віталій Дульчик, молодший сержант Віталій Рудий, молодший сержант Сергій Хрущ, старший солдат Олександр Якимов. Сержант Олег Славіцький помер від тяжких поранень у гелікоптері під час медичної евакуації[1][2], 8 поранені та контужені (серед них — капітан Володимир Бехтер, знаходився у другому БТРі з кінця колони, старший солдат Денис Білявський, молодший сержант Тарас Ткаліч)[3]. Бій тривав протягом години. Після «зачистки» території на місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень» та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики кількома мікроавтобусами та легковими автомобілями[4][5].
Кілька терористів під час бою також зазнали поранень, про що свідчать сліди крові та рештки бронежилетів. За даними Міноборони України, нападники втратили щонайменше 5 бійців: один загинув, 4 важко поранені та перебували у першій міській лікарні у Слов'янську[6].
16 і 17 травня в Житомирі прощалися із загиблими десантниками, близько 2000 житомирців відвідали військову частину, щоб вшанувати пам'ять героїв, в області було оголошено триденну жалобу. 17 травня Віталія Дульчика поховали в Житомирі на Смолянському військовому кладовищі[7].
Залишилися дружина, батько Георгій Миколайович, мама Наталія Дульчик.
Нагороди[ред. | ред. код]
- 15 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
- медаллю «За визволення Слов'янська» (посмертно).
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
22 серпня 2014 року в Бердичеві, на фасаді будинку, де жив Віталій Дульчик, встановили меморіальну дошку, але за проханням матері її було перенесено до Бердичівського колегіуму № 14[8].
25 червня 2015 року під час чергової 66-ї сесії Бердичівської міської ради, було прийнято рішення про перейменування вулиці та провулка Енгельса у місті Бердичів на вулицю Віталія Дульчика.
13 травня 2017 року в Житомирі, на фасаді загальноосвітньої середньої школи № 33 встановили меморіальну дошку колишньому учню Віталію Дульчику[9].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Внаслідок атаки терористів під Краматорськом загинуло 6 військовослужбовців Збройних Сил України // Міністерство оборони України, 13 травня 2014. Архів оригіналу за 22 грудня 2018. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ Уточнений список загиблих десантників 95 аеромобільної бригади // «Житомир.info», 15 травня 2014. Архів оригіналу за 2 липня 2015. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ Генштаб: поранених під Краматорськом добивали снайпери. Українська служба Бі-бі-сі. 14 травня 2014. Архів оригіналу за 27 липня 2014. Процитовано 9 жовтня 2016.
- ↑ На місці засідки терористів під Краматорськом виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від гранатометів «Муха», гільзи від снайперських гвинтівок. Міністерство Оборони України. 13 травня 2014. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 9 жовтня 2016.
- ↑ У Міноборони розповіли про бій під Краматорськом. Укрінформ. 13 травня 2014. Архів оригіналу за 20 травня 2014. Процитовано 9 жовтня 2016.
- ↑ Бій під Краматорськом: Міноборони розповіло про втрати терористів. Українська Правда. 14 травня 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 9 жовтня 2016.
- ↑ У Житомирі матері десантників просили керівництво ЗСУ зробити так, щоб українські військові більше не гинули // «Житомир.info», 16 травня 2014. Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ Меморіальна дошка загиблому Віталію Дульчику є в Бердичеві, а тепер її планують відкрити і в Житомирі // «Ріо-Бердичів», 1 січня 2017. Архів оригіналу за 21 лютого 2022. Процитовано 3 червня 2017.
- ↑ На фасаді житомирської школи № 33 відкрили меморіальну дошку десантнику Віталію Дульчику // «Житомир.info», 13 травня 2017. Архів оригіналу за 17 червня 2017. Процитовано 3 червня 2017.
Джерела[ред. | ред. код]
- Указ Президента України від 15 липня 2014 року № 593/2014 «Про відзначення державними нагородами України».
- Дульчик Віталій Георгійович [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті померлих за Україну.
- Дульчик Віталій Георгійович [Архівовано 17 травня 2021 у Wayback Machine.] // Український меморіал.
- У Житомирі відкрили меморіальну дошку учаснику АТО Віталію Дульчику // Житомирська міська рада, 17 травня 2017.
- У Житомирі військові 95-ї бригади згадують шістьох бійців, які загинули в АТО рік тому [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // «Житомир.info», 13 травня 2015.
- Капітани (Україна)
- Народились 30 квітня
- Народились 1986
- Уродженці Мекленбургу-Передньої Померанії
- Померли 13 травня
- Померли 2014
- Померли в Слов'янському районі
- Поховані на Смолянському військовому кладовищі
- Військовики 95-ї десантної бригади
- Лицарі ордена Богдана Хмельницького III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Люди, на честь яких названо вулиці