Евфай
| Евфай дав.-гр. Εὐφάης | |
|---|---|
 | |
| Цар Мессенії | |
| Правління | 743/740—731/729 роки до н. е. |
| Попередник | Антіох |
| Наступник | Арістодем |
| Біографічні дані | |
| Релігія | давньогрецька релігія |
| Народження | 8 століття до н. е. |
| Династія | Епітидиd |
| Батько | Антіох |
Евфай (дав.-гр. Εὐφάης) — цар Мессенії[en] з роду Епітидів з 743 року до н. до 731—729 року до н. е., син царя Антіоха. Майже все своє правління брав участь у Першій Мессенській війні (743/740—724/720 роки до н. е.) проти Спарти. Саме до періоду його царювання відноситься легенда про те, як Арістодем приніс в жертву свою дочку.
Евфай помер незабаром після того, як отримав важку рану в бою; новим царем Мессенії став Арістодем.
Життєпис[ред. | ред. код]
Евфай — син Антіоха. Він став царем під час початку Першої Мессенської війни[1][2] у 743 або 740 році до н. е.[3] Після того, як Спарта захопила Амфею[en], мессенці пішли зі своїх міст в Стениклер[en]. Там Евфай провів збори, на яких виголосив промову про те, що їм не можна падати духом і боятися спартанців. Потім він наказав тренувати нових воїнів[4].
На четвертий рік війни Евфай організував похід на Спарту. Спартанці, дізнавшись про це, теж приготувалися до бою. Ефвай розташував своє військо в яру, призначивши головнокомандувачами Клеонніса, Піфарата та Антандра. Поки мессенські воїни та кіннота билися зі спартанцями, Евфай наказав укріпити задню частину табору. Коли настала ніч, Битва припинилася, і мессенці зміцнили передню частину. Наступного дня спартанці вийшли з поля бою, оскільки не могли битися, поки мессенці не вийдуть зі своїх схованок[5].
На наступний рік спартанські царі Полідор і Феопомп організували похід в Мессенію. Мессенці були готові до битви. Правим флангом командував Евфай і Антандр, лівим — Піфарат, центром — Клеонніс. Перед битвою Евфай виголосив промову про те, що вони борються не тільки за свою землю, а й за свої сім'ї та культуру. Мессенці за сигналом сміливо атакували спартанців. Загін Евфая успішно наступив на фланг Феопомпа, змусивши його відступити. Тим часом Піфарат був убитий, а його загін також відступив. В результаті жодна сторона не стала переслідувати втікачів. До ночі запеклий бій закінчився. На наступний день ніхто не наважився вступати в бій, а до кінця дня було оголошено перемир'я, після якого воїни почали ховати тіла вбитих товаришів[6][7].
Після цієї битви оплотом мессенців стала гора Ітома[en]. Потім в Дельфи до оракула був посланий священний посол Тісіс. На зворотному шляху в Амфеї його вистежили спартанці та завдали ран. Коли Тісіс повернувся, він розповів Евфаю мовлення богів і помер. Мессенський цар, зібравши народ, повідомив, що боги вимагають принести в жертву «чисту діву» з роду Епітидів, — і наказав всім незайманим з цього роду тягнути жереб. Жереб дістався дочки Лікіска, який після цього втік разом з нею в Спарту. Тоді Арістодем (теж з Епітидів) запропонував жертвою свою дочку. Мессенець, ім'я якого не було згадано, заявив, що її не можна приносити в жертву, оскільки він її наречений і вона вагітна від нього. Це розлютило Арістодема і він убив свою дочку. Розпоров їй живіт, він переконався, що вона не була вагітною. Епебол, тлумач мовлення богів, сказав, що вона не була принесена в жертву, а вбита батьком, тому треба було знайти когось іншого. Мессенці вимагали, щоб принесли в жертву нареченого дівчини, проте він був важливий Евфаю, тому він переконав народ, що дочки Арістодема було досить[8].
У 731[9] або 730 році до н. е.[10] спартанці напали на Мессенію. Під час битви Евфай, за словами Павсанія, бився з відвагою і сміливістю. Накинувшись на загін Феопомпа, він був важко поранений і впав, втративши свідомість. За словами Павсанія, оскільки у царя не було дітей, після закінчення битви він дозволив народу вибрати нового правителя, яким став Арістодем. Через кілька днів Евфай помер[11] на тринадцятому році свого царювання[2].
На думку канадської дослідниці Джанік Обергер[d], Арістодем відповідає своєму попереднику в лідерських якостях[12]. Обергер схарактеризувала Евфая як хорошого психолога та оратора, назвавши його промови більш моральними в порівнянні зі спартанськими. На її думку, мессенський цар, зберігаючи свою мужність, перевершував інтелектуальними здібностями спартанських правителів[13].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Павсаній, IV, 5, 8.
- ↑ а б Rickenmann, 1917.
- ↑ Печатнова, 2001, с. 96.
- ↑ Павсаній, IV, 6, 2.3, 6.
- ↑ Павсаній, IV, 7, 2.6.
- ↑ Павсаній, IV, 7, 7.11.
- ↑ Павсаній, IV, 8, 1.12.
- ↑ Павсаній, IV, 9, 1.10.
- ↑ Niese, 1895, kol. 921—922.
- ↑ White, 1857, p. 59.
- ↑ Павсаній, IV, 10, 1.6.
- ↑ Auberger, 2000, p. 266.
- ↑ Auberger, 2000, p. 262—263, 265.
Джерела та література[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Павсаній. Опис Еллади.
Література[ред. | ред. код]
- Auberger J. Pausanias et le Livre 4: Une Leçon Pour L'empire? : [фр.] // Phoenix. — 2000. — Vol. 54, № 3/4. — P. 255—281. — JSTOR 1089059.
- Niese B. Aristodemos : [нім.] // Paulys Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft. — 1895. — Bd. II,1. — Kol. 921—922.
- Rickenmann J. Rhianos und Myron. Quellenkritische Untersuchung der Darstellung des ersten und zweiten Messenischen Krieges bei Pausanias. — Frauenfeld : Druck von Huber & Co, 1917.
- White H. A History of the World, on a New and Systematic Plan: From the Earliest Times to the Treaty of Vienna, to Which Is Added a Summary of Leading Events From That Period to the Year 1821. — Jas. B. Smith & Co, 1857.
- Печатнова Л. Г. История Спарты (период архаики и классики). — СПб. : Гуманитарная Академия, 2001. — 510 с. — ISBN 5-93762-008-9.
|
