Ерік Равіліус
Ерік Равіліус | ||||
---|---|---|---|---|
англ. Eric William Ravilious | ||||
Народження |
22 червня 1903 Лондон, Сполучене Королівство | |||
Смерть | 2 вересня 1942 (39 років) | |||
Ісландія | ||||
Країна |
Велика Британія Сполучене Королівство | |||
Жанр | акварельний живопис, дизайн, ксилографія | |||
Навчання | Королівський коледж мистецтв | |||
Діяльність | художник, ілюстратор, wood engraver, графічний дизайнер | |||
Батько | Frank C. Raviliousd[1] | |||
Мати | Emma Fordd[1] | |||
У шлюбі з | Tirzah Garwoodd[2] | |||
Діти | James Raviliousd[2] | |||
Учасник | Друга світова війна | |||
Роботи в колекції | Музей мистецтв Нельсона-Аткінсаd, Оклендська галерея мистецтвd, Тейт, Національна галерея Вікторії, Національна галерея Канади, Тейт Британія, Bristol City Museum and Art Galleryd і Print Collectiond[3] | |||
| ||||
Ерік Равіліус у Вікісховищі |
Ерік Вільям Равіліус (англ. Eric William Ravilious; 22 липня 1903, Лондон, Велика Британія — 2 вересня 1942, Кальдадарнес, Ісландія) — британський художник, дизайнер, ілюстратор книг і гравер по дереву. Народився у Лондоні, виріс у Східному Сассексі. Відомий своїми акварелями Саут-Даунс, в яких англійські краєвиди та національний колорит передаються з незвичайною модерністською чуттєвістю та ясністю. У роки Другої світової війни служив військовим художником і загинув в авіакатастрофі в Ісландії[4][5].
Біографія[ред. | ред. код]
Равіліус народився 22 липня 1903 року на Черчфілд-роуд в Актоні (район на заході Лондона), у родині Френка Равіліуса та його дружини Емми (уродженої Форд)[6][7]. Коли він був ще маленьким, сім'я переїхала до Істборна у Сассексі, де його батьки володіли антикварним магазином[8].
Равіліус здобув освіту в Істборнській гімназії. У 1919 році він вступив до Істборнського художнього коледжу, у 1922 році почав навчання у Школі дизайну Королівського художнього коледжу, де незабаром потоваришував з Едвардом Боденом. З 1924 року навчався у Пола Неша, який заохочуючи захоплення Равіліуса ксилографією, був доволі вражений його роботами та запропонував членство у Товаристві ксилографів у 1925 році, всіляко допомагаючи молодому художнику отримувати замовлення[8].
У 1925 році Равіліус отримав стипендію для подорожі до Італії, під час якої відвідав Флоренцію, Сієну та міста Тоскани. Після цього він почав викладати в Істборнській школі мистецтв, з 1930 року — у Королівському коледжі мистецтв[8]. У тому ж році він одружився з художницею та граверисткою Ейлін Люсі «Тірзе» Гарвуд[9][10]. У них було троє дітей: Джон Равіліус (1935—2014); фотограф Джеймс Ревіліус (1939—1999); Енн Ульманн (1941–), автор і редактор книг про своїх батьків і їхню роботу[11].
Між 1930 і 1932 роками Равіліус із дружиною жили в Гаммерсміті, на заході Лондона, де з вікон їхнього будинку відкривався вид на річку, де вони купалися та влаштовували перегони на човнах[9]. Коли Равіліус закінчив ККМ, то разом зі своїм другом Боуденом переселився до Грейт-Бардфілда та почав досліджувати сільську місцевість Ессекса у пошуках сюжетів для малювання. Спочатку, до 1934 року, Равіліус і Гарвуд жили в одному будинку з Боуденом і його дружиною Шарлоттою Ептонгод, але потім орендували будинок у замку Гедінгем[12].
Свою першу персональну виставку «Виставка акварельних малюнків» Равіліус провів у листопаді 1933 року у галереї Цвеммер у Лондоні. На ній було продано 20 із 37 виставлених робіт. Друга виставка, проведена там же у лютому 1936 року, знову мала успіх: 28 з 36 виставлених робіт були продані[12]. Третя персональна виставка Равіліуса відбулася у галереї Arthur Tooth & Sons у 1939 році[12].
Ще до початку Другої світової війни Равіліус дотримувався антифашистських настроїв, зокрема надавав у 1937 році свої роботи на виставку «Художники проти фашизму». Равіліус був активним учасником кампанії Міжнародної асоціації художників із підтримки республіканців у Громадянській війні в Іспанії.
З початком війни він зібрався йти в армію солдатом, але піддавшись вмовлянням друзів передумав і приєднався до Королівського корпусу спостерігачів (Royal Observer Corps) у Гедінгемі. Потім у грудні 1939 року його прийняли штатним художником до Комітету військових художників (War Artists' Advisory Committee). Він отримав звання почесного капітана Королівської морської піхоти[13][14].
Його зарахували до адміралтейства[15], і він почав службу у лютому 1940 року на корабельні Чатем. Там, він малював кораблі біля пристані, повітряні кулі загородження та різні берегові споруди. Двох моряків, зображених Равіліусом, пізніше нагородили хрестом «За видатні заслуги»[16].
24 травня 1940 року Равіліус відплив до Норвегії на борту HMS Highlander, який супроводжував «Глорієс», і сили, відправлені для захоплення Нарвіка[17]. Після повернення з Норвегії Равіліуса відправили до Портсмута, де він малював інтер'єри підводних човнів у Госпорті та берегову оборону в Ньюгейвені[18].
Після того, як у квітні 1941 року народилася третя дитина Равіліуса, сім'я переїхала з Грейт-Бардфілда на ферму Айронбрідж недалеко від Шалфорда, Ессекс. Орендна плата за цю ферму виплачувалася частково готівкою, а частково картинами, які є небагатьма приватними роботами Равіліуса виконаними під час війни[12]. У жовтні 1941 року Равіліус перебрався до Шотландії, провівши шість місяців у Дуврі. У Шотландії Равіліус спочатку зупинявся з Джоном Нешем та його дружиною у їхньому котеджі на затоці Ферт-оф-Форт, де малював судна морського конвою з сигнальної станції на острові Мей та гідролітаки на авіабазі в Данді[17].
На початку 1942 року Равіліуса відправили до Йорка, та коли його дружина захворіла, йому дозволили вирушити на найближчу до будинку базу Королівських ВПС, де він перебував до її одужання. У той час він почав регулярно літати на «Тайгер Мот» з бази Королівських ВПС у Sawbridgeworth і робити нариси у польоті із задньої кабіни літака[17].
На борту Lockheed Hudson Mk III 28 серпня 1942 року Равіліус прилетів до Рейк'явіка в Ісландії, а потім попрямував до Кальдадарнесу на базу Королівських ВПС. У день його прибуття, 1 вересня, один із Lockheed Hudson 48-ї ескадрильї Королівських ВПС не повернувся з патруля. На світанку наступного ранку на пошуки зниклого літака відправили три літаки, і Равіліус вирішив приєднатися до одного з екіпажів. Літак, на якому він знаходився, також не повернувся, і після чотирьох днів подальших пошуків Равіліуса та екіпажу із чотирьох осіб оголосили загубленими в бою. Тіло Равіліуса так і не було знайдено. Пам'ять про Равіліуса увічнена на чатемському військово-морському меморіалі, розташованому в місті Чатем (графство Кент, Великобританія)[17][19].
У 1946 році вдова Равіліуса вийшла заміж за англо-ірландського радіопродюсера Генрі Суонзі[11].
Творчість[ред. | ред. код]
Гравюри й ілюстрації[ред. | ред. код]
За життя Равіліус намалював понад 400 ілюстрацій та створив понад 40 ксилографій для книг та журналів[20]. Його першим замовленням 1926 року було ілюстрації для роману для лондонського видавництва Джонатана Кейпа. Потім він ілюстрував для видавництв Lanston Corporation, Golden Cockerel Press, Curwen Press і Cresset PressLanston[8]. Його ксилографія із зображенням двох джентльменів вікторіанської епохи, що грають у крикет, з'являлася на обкладинці кожного випуску альманаху Wisden Cricketers з 1938 року[21].
У середині 1930-х років Равіліус зайнявся літографією, зробивши відбиток гавані Ньюгейвен для схеми «Сучасні літографії» та набір повносторінкових літографій, переважно інтер'єрів магазинів, для книги «High Street» з текстом Дж. М. Річардса[21]. Після свого походу на підводному човні під час війни він зробив серію літографій про підводні човни[22][23][24].
Фрески[ред. | ред. код]
У 1928 році Равіліус, Боден і Чарлз Магоні намалювали серію фресок у Морлі-коледжі на півдні Лондона, над якими вони працювали протягом цілого року. Їхні роботи були описані Дж. М. Річардсом як «чіткі у деталях, чисті кольори, з дивним гумором у їхніх маріонеткових фігурах» і «дивовижний відхід від традицій настінного живопису того часу», але їх знищило бомбардування у 1941 році.
На початку 1933 Равіліус і його дружина писали фрески в готелі «Midland» у Моркамі, у 1934 році Равіліосу доручили намалювати фрески на стінах чайної кімнати на пірсі Вікторія в Колвін-Бей[25]. Після часткового обвалення пірса фрески довго вважалися невідновлюваними, але до березня 2018 року одну з фресок частково відновили та не виключена можливість врятувати частини з другої фрески[25].
Дизайнерські роботи[ред. | ред. код]
Після успіху своєї другої виставки Равіліус отримав замовлення на дизайн порцелянового посуду від знаменитої британської фірми Веджвуд. Він створив дизайн пам'ятного кухля на ознаменування невдалої коронації Едуарда VIII; зовнішній вигляд якого переглянули до коронації Георга VI[12].
Серед інших його дизайнерських робіт — кухоль Alphabet (1937)[26], порцелянові чайні сервізи Afternoon Tea (1938), Travel (1938) та Garden Implements (1939), а також кубок для Дня човнових перегонів у 1938 році[27]. Випуск посуду з дизайном від Равіліуса продовжувався й у 1950-х роках, а дизайн пам'ятного кухля для коронації посмертно переробили до коронації Єлизавети II у 1953 році[28].
Равіліус також займався дизайном скла для Stuart Crystal у 1934 році, графічною рекламою для лондонського транспорту та дизайном меблів для Dunbar Hay у 1936 році[27].
Акварелі[ред. | ред. код]
За винятком коротких експериментів з олією у 1930 році, Равіліус малював майже виключно аквареллю[8]. Особливо вирізняються незвичайною модерністською чуттєвістю та ясністю його акварельні пейзажі крейдових пагорбів Саут-Даунс навколо Беддінгема. Равіліус часто повертався туди в пошуках натхнення та говорив, що «перебування там повністю змінило мій світогляд і спосіб малювання, я думаю, тому що колір пейзажу був таким прекрасним, а дизайн настільки красивим очевидним… що мені просто довелося відмовитися від моїх ксилографій»[29]. Деякі з його відомих робіт, як-от «Чай у Ферлонгу», були написані саме там.
Виставки[ред. | ред. код]
Виставка «Ерік Равіліус 1903—1942», організована Фондом Віктора Беттл-Лея, проходила у Колчесторі у 1972 році[30]. На виставці 2009 року, там же, були представлені зокрема й роботи Равіліуса[31].
З квітня до серпня 2015 року проходила виставка понад 80 акварельних робіт у Даліджській картинній галереї[32][33].
До 75-річчя з дня смерті митця відбулась виставка робіт Равіліуса та його друзів і партнерів[34], серед них: Джон Неш, Томас Геннель, Едвард Бодем.
Галерея[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ а б Kindred Britain
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/306862
- ↑ Frances Spalding (1990). 20th Century Painters and Sculptors (англ.). Antique Collectors' Club. ISBN 1-85149-106-6.
- ↑ Carrington, Noel (1946). Eric Ravilious. Graphis (англ.): 430—9. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. Процитовано 20 листопада 2017.
- ↑ Powers, Alan (15 липня 2012). Eric Ravilious: Imagined Realities. Philip Wilson Publishers. с. 143. ISBN 978-1-78130-001-5. Архів оригіналу за 4 березня 2017. Процитовано 13 грудня 2022.
- ↑ Russell, James (2015). Ravilious: The Watercolours (англ.). Philip Wilson Publishers. с. 1. ISBN 978-1-78130-032-9.
- ↑ а б в г д Freda Constable, Sue Simon. The England of Eric Ravilious. — 1st Edition. — London : 1st Edition, 1982. — 102 p.
- ↑ а б Laity, Paul (29 квітня 2011). Eric Ravilious: ups and Downs. The Guardian (англ.). ISSN 0261-3077. Архів оригіналу за 3 лютого 2021. Процитовано 3 березня 2021.
- ↑ Ian Chilvers (Editor) (1988). The Oxford Dictionary of Art (англ.). Oxford University Press. ISBN 0-19-860476-9.
- ↑ а б James Russell, ‘Garwood, Eileen Lucy [Tirzah] (1908—1951)’, Oxford Dictionary of National Biography, Oxford University Press, Sept 2016 accessed 12 Oct 2016
- ↑ а б в г д James Russell (2011). Ravilious in Pictures: A Country Life. The Mainstone Press (Norwich). ISBN 978-0955277764.
- ↑ Imperial War Museum. War artists archive:Eric Ravilious. Imperial War Museum. Архів оригіналу за 16 квітня 2021. Процитовано 1 січня 2014.
- ↑ Notes & News. Art And Industry. 1940. Процитовано 14 серпня 2017.
{{cite news}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ The London Gazette Publication date: 8 March 1940 Issue: 34807 Page: 1394. Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 3 березня 2021.
- ↑ Ministry of Defence. Ministry of Defence Art Collection. The Ministry of Defence. Архів оригіналу за 28 вересня 2013. Процитовано 1 січня 2014.
- ↑ а б в г James Russell, Ravilious: Wood Engravings (edited by Tim Mainstone), Mainstone Press, Norwich (2019); ISBN 978-0957666559
- ↑ Elizabeth Dooley (30 листопада 2012). Submarine. University of Warwick Art Collection. Архів оригіналу за 1 березня 2021. Процитовано 8 жовтня 2016.
- ↑ Casualty Details: Ravilious, Eric William [Архівовано 2018-11-12 у Wayback Machine.], Комиссия по британским военным захоронениям
- ↑ Edward Bawden, Design. Antique Collector's Club, Woodbridge, England. ISBN 1-85149-500-2.
- ↑ а б 20 things you never knew about Wisden. Cricinfo. Архів оригіналу за 22 травня 2010. Процитовано 19 серпня 2009.
- ↑ The Whitstable mine (from the 'Submarines' series). Royal Museums Greenwich. National Maritime Museum. Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
Last drawing in book, twelve
- ↑ The Submarine Series. Submarine Dream. Royal Museums Greenwich. National Maritime Museum. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 11 листопада 2020.
- ↑ Submarine Dream Архівна копія на сайті Wayback Machine., Goldmark Press
- ↑ а б Dearden, Chris (12 березня 2018). Bid to save pier murals amid demolition. BBC News. Архів оригіналу за 16 липня 2021. Процитовано 19 березня 2018.
- ↑ Geraldine Bedell (7 грудня 2003). Bring me the admiral's bicycle. Observer. Архів оригіналу за 6 вересня 2017. Процитовано 1 січня 2014.
- ↑ а б Freda Constable. Artist biography Eric Ravilious. Tate. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 1 січня 2014.
- ↑ Jenkins, Stephen (2001). Ceramics of the '50s and '60s. London: Miller's. с. 8—9.
- ↑ East Sussex Record Office: Report of the County Archivist, April 2006 to March 2007 (PDF). August 2007. Архів оригіналу (PDF) за 27 травня 2011. Процитовано 19 січня 2009.
- ↑ Book Details.
- ↑ Graphic art and the art of illustration: Paul Nash, John Nash, Eric Ravilious, Edward Bawden and their circle. The Minories, Colchester. 2009
- ↑ «Ravilious», Dulwich
- ↑ Richard Dorment (30 березня 2015). Ravilious, Dulwich Picture Gallery, review, A joy from start to finish. The Telegraph. Процитовано 31 серпня 2015.
- ↑ Ravilious & Co: The Pattern of Friendship | Towner Art Gallery. Towner Art Gallery (брит.). Архів оригіналу за 22 серпня 2017. Процитовано 15 вересня 2017.
Посилання[ред. | ред. код]
|