Еріон чорний
| Еріон чорний | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Eriocnemis nigrivestis (Bourcier & Mulsant, 1852)[2] | ||||||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
| Trochilus nigrivestis Bourcier & Mulsant, 1852 | ||||||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||||||
|
Еріон чорний[3] (Eriocnemis nigrivestis) — вид серпокрильцеподібних птахів родини колібрієвих (Trochilidae)[4]. Ендемік Еквадору.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 8-9,5 см, вага 4,3-4,6 г. Виду притаманний статевий диморфізм. Самці мають переважно чорне забарвлення. Лоб, тім'я, надхвістя і боки у них мають зелений відблиск, помітний при певному куті падння сонячних променів. Горло і гузка мають темно-фіолетовий відтінок. Верхні покривні пера хвоста темо-сині з індиговим відблиском, хвіст дещо роздвоєний, довжиною 35 мм. Лапи покриті білим пуховим пір'ям. Дзьоб чорний, короткий, прямий, довжиною 15 мм. У самиць верхня частина тіла бронзово-зелена з райдужним відблиском, налхвістя синьо-зелене, нижня частина тіла золотисто-зелена, блискуча, горло блідо-синьо-зелене, живіт білий.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Чорні еріони є ендеміками Еквадору, зустрічаються у високогір'ях Еквадорських Анд в провінціях Пічинча, Есмеральдас та Імбабура на північному заході країни. Більшість записів про спостереження цього виду відносяться до північно-західних схилів вулкана Пічинча. Друга субпопуляція була повторно відкрита в горах Кордильєра-де-Тойсан[ceb] у 2006 році[5]. Також чорні еріони можуть мешкати на схилах вулканів Атаказо і Імбабура. Загалом ці птахи живуть у вологих гірських, хмарних тропічних лісах, карликових лісах і на узліссях. З квітня по вересень вони зустрічаються на висоті від 2440 до 3050 м над рівнем моря, з листопада по лютий мігрують на висоту від 3100 до 4725 м над рівнем моря, а молоді птахи можуть зустрічатися навіть на висоті 1700 м над рівнем моря.
Чорні еріони живляться нектаром квітучих дерев, чагарників і ліан, зокрема Palicourea amethystina, Miconia hymenanthera, Fuchsia sylvatica, Heppiella ampla, Manettia recurva, Tropaeolum pubescens, Miconia corymbiformis і Psychotria uliginosa. Вони здійснюють висотні міграції, реагуючи на цвітіння різних видів рослин. Чорні еріони захищають кормові території від інших представників свого виду та від еквадорських колібрі-німф (Heliangelus strophianus) — єдиного виду, що займає одну екологічну нішу з чорним еріоном та має подібну поведінку.
Під час сезону розмноження , який триває з листопада по лютий, самці чорних еріонів здійснюють короткі демонстаційні польоти перед самицями. Гніздо робиться з моху і рослинних волокон, а також пір'я і шерсті і павутиння, розміщується на низько розташованій горизонтальній гілці. В кладці 2 білих яйця. Пташенята покидають гніздо через 20 днів після вилуплення.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція чорних еріонів становить від 100 до 150 дорослих птахів, з який близько 50 птахів мешкають на схилах Пічинчи. Чорні еріони є рідкісними птахами, яким загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Eriocnemis nigrivestis: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 жовтня 2022
- ↑ J. Bourcier & É. Mulsant. Description de weuelques nouvelles espèces d'oiseaux-mouches. „Annales des sciences physiques et naturelles, d'agriculture et d'industrie”. 4, s. 144, 1852.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Hummingbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 жовтня 2022.
- ↑ Olaf Jahn. Rediscovery of Black-breasted Puffleg Eriocnemis nigrivestis in the Cordillera de Toisán, north-west Ecuador, and reassessment of its conservation status. „Cotinga”. 29, ss. 31–39, 2008.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |