Естонська євангелічно-лютеранська церква

Естонська євангельська лютеранська церква (ест. Eesti Evangeelne Luterlik Kirik) — лютеранська громада Естонії. Налічує 200 тисяч парафіян, із них активних 50 тисяч. Очолює архієпископ Андрес Пидер^[1]. Створена 1949 року, після того як попередній клір після наступу Червоної Армії емігрував до Швеції. У Швеції серед естонської еміграції 1944 року утворилась окрема Естонська євангельська лютеранська церква за кордоном (ЕЄЛЦЗ)

Історія лютеранства в Естонії[ред. | ред. код]

Важливою віхою розвитку лютеранства в Естонії став 1561 рік, коли лицарі Північної Лівонії (що стала з того часу Естляндією) визнали владу шведського короля, а підвладна їм територія опинилась під духовною юрисдикцією Церкви Швеції. 1710 року Естляндія була завойована Росією, однак скандинавська лютеранська традиція збереглась у століттях.

1802 року в Дерптському університеті було відкрито лютеранський богословський факультет, що перетворило Естонію на найбільший лютеранський центр Росії.

1919 після здобуття Естонією незалежності утворилась перша національна лютеранська церква на чолі з єпископом Якобом Кукком

Після окупації Естонії СРСР спадковість лютеранської ієрархії припинилась. 1945 року тимчасовий церковний комітет обрав Августа Пяхна виконувачем обов'язків єпископа. Того ж року почалась реєстрація двадцяток — саме стільки чоловік було необхідно для реєстрації парафії. До 1948 року було зареєстровано 154 парафії з 79 пасторами. Також було прийнято рішення відродити Інститут Теології із заочним навчанням.

1969 року Естонська церква поширила свій вплив на Карелію (заснування парафії в Петрозаводську)^[2], а 1977 — на Інгрію (Пушкінська парафія).

Після повторного проголошення Естонією незалежності 1992 року від Естонської церкви відокремилась Євангельська лютеранська церква Інгрії^[3], а 2003 — Сибірська євангелічна лютеранська церква.