Загальний страйк на півдні Російської Імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Загальний страйк на півдні Російської Імперії 1903 — кульмінаційна точка розвитку робітничого руху напередодні революції 1905—1907.

Історія[ред. | ред. код]

Відбувся у липні — серпні 1903. У страйкові взяло участь більш як 200 тисяч робітників, переважно з великих підприємств Закавказзя й України. Почавши страйк як суто економічну акцію з вимогами восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати тощо, страйкарі під впливом агітації представників політичних партій, збройних сутичок із військами та поліцією висунули й політичні вимоги, зокрема гасло «Геть самодержавство!». Ініціаторами страйку виступили одночасно робітники Баку (нині столиця Азербайджану) й Одеси. 1 липня 1903 страйк спалахнув на одному з бакинських підприємств і протягом кількох днів охопив понад 40 тисяч пролетарів міста, а також поширився на промислові міста Закавказзя – Тифліс (нині місто Тбілісі, столиця Грузії), Батумі (Грузія) та інші. Страйк в Одесі почали робітники залізничних майстерень, де працювало понад 2 тисячі осіб. 17 липня кількість страйкарів у місті досягла 40 тисяч. У Києві впродовж 21 липня — 1 серпня страйкувало понад 15 тисяч осіб. 22 липня війська відкрили вогонь по страйкарях, які зібралися біля залізничного вокзалу (4 особи було вбито, 22 — поранено). 21 липня застрайкували робітники Миколаєва, 7 серпня — Катеринослава (нині місто Дніпро), 8 серпня — Керчі та інших міст. У цілому в Україні в загальному страйкові взяли участь більш як 115 тисяч осіб з 552 промислових підприємств. Страйки скрізь супроводжувалися багатотисячними мітингами та демонстраціями, зіткненнями з поліцією і військами. Під час загального політичного страйку дискредитували себе організовані 1901–1903 поліцією з ініціативи жандармського полковника С. Зубатова легальні псевдопрофспілкові організації. За допомогою цих так званих поліцейських профспілок царизм намагався деполітизувати розвиток робітничого руху. Втратили вплив у робітничому середовищі й так звані економісти — прихильники винятково економічних методів боротьби. Провалилися також спроби есерівських організацій (див. Партія соціалістів-революціонерів) здійснити в ході страйку терористичні акти в кількох містах.

Джерела[ред. | ред. код]