Квітка Іван Григорович
| Іван Григорович Квітка | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1743 — 1751 | ||
| Попередник: | Л.І. Шидловський | |
| Смерть: |
1751 Основа | |
| Національність: | українець (черкас) | |
| Релігія: | православний | |
| Рід: | Квітки | |
| Батько: | Григорій Семенович | |
| Мати: | Василина Єреміївна | |
| Шлюб: | Квітка Параскева Андріївнаd | |
| Діти: | Микола, Олексій, Ілля, Федір | |
| Військова служба | ||
| Приналежність: | Слобідська Україна | |
| Рід військ: | козацтво | |
| Звання: | полковник | |
Іван Григорович Квітка ( помер у 1751 році) — український козацький військовий діяч. Полковник Ізюмського слобідського козацького полку (1743-1751), зі старшинського роду Квіток. Бригадир Слобідських козацьких полків в 1751 році.
Біографія[ред. | ред. код]
За часів полковництва свого батька Григорія Семеновича Квітки займав різні старшинські посади в Харківському полку. Був сотником Першої Валківської сотні,[1] а потім харківським полковим обозним.
У 1733 році під час Польського походу як наказний полковник очолював харківських козаків. [2]
У 1735 році під час Війни Росії проти Османської імперії Харківський полковник Степан Тевяшев відправляє в похід проти османів загін козаків очолюваних наказним полковником Іваном Григоровичем Квіткою. [2]
У 1736 році після повернення з Криму (з-під Азову), у Івана Григоровича в маєтку гостював російський генерал П.П. Лассі, який був його командиром під час облоги Азову. [3]
1 листопада 1743 року стає полковником Ізюмського полку замість Лаврентія Шидловського[4] Їм були отримані жалувані грамоти для Ізюмського полку від імператриці Єлизавети Петрівни, де вказувалося повернення відібраних раніше козацьких пільг та привілеїв.
У 1743 році для Слобідських полків започатковуються єдині однострої. Якщо верхній одяг (кунтуші) для усіх полків були однакові (сині), то жупани і шаровари були у кожного полку свого кольору. За ізюмцями був закріплений червоний колір, який зостався за ними й після скасування полкового устрою у 1765 році.[5]
У 1744 році імператриця Єлизавета Петрівна разом зі спадкоємцем Петром Федоровичем вирушає в паломництво до Києва. В Сумах збираються по 200 козаків від кожного зі слобідських полків, щоб привітати російську імператрицю. Обставини склалися так, що найстаршим з козацьких старшин був саме Іван Григорович. [6] 31 липня, очоливши в Сумах усі козацькі підрозділи, Іван Григорович повів їх назустріч імператриці, в сторону міста Севськ. 1 серпня Іван Григорович зоставивши позаду звідний підрозділ козаків, разом з ізюмською старшиною та конвоєм з 30 ізюмських козаків прискорено вирушають до Севська для того, щоб знайти гарне місце для розташування підлеглого йому підрозділу. Наступного дня випадково зустрічає цесаревича Петра разом з дружиною. 4 серпня до козацького табору прибула сама імператриця. Привітав козаків, та прийняв від Івана Квітки адресу зі вдячністю, вона відпускає козаків, продовживши свій путь далі.[7]
У 1751 році після смерті бригадира О.Л. Лесевицького на цю посаду призначають Івана Григоровича, який фактично стає наступнім Слобідським козацьким бригадиром. В зв’язку з подальшими подіями, вступити до виконування обов’язків не зміг.
14 лютого 1751 року полковник Іван Григорович помирає. Після нього Ізюмським полковником стає Ф.Ф. Краснокутський.
Похований був 16 лютого в маєтку (слобода Основа), в крипті під храмом Різдва Іоанна Предтечі. Де пізніше були похована його дружина, та інші представники родини. Похованням керував Йоасаф (Горленко) єпископ Білгородський та Обоянський, брат дружини померлого.
Родина[ред. | ред. код]
Рід Квіток шляхетський козацький рід який бере початок з Гадяцького полку Війська Запорозького, і осіли на Слобожанщині в XVII сторіччі. Рід дав полковників та старшин Харківському слобідському полку і Ізюмському слобідському полку, а також (після скасування полкового уряду) державних та шляхетських діячів Російської імперії. Також представники цієї родини були українськими просвітниками та літературними діячами.
Іван Григорович народився в сім’ї полковника Харківського козацького полку Григорія Семеновича Квітки і Василини Єремійовни (до одруження Красновської). Окрім Івана Григоровича родина мала ще дітей: Василя, Стефана, Феодосію, Марфу та Романа.
Був одружений з Параскевою Андріївною (померла в 1756 році), донькою Андрія Дмитровича Горленко, сестрою єпископа Білгородського та Обоянського Йоасафа.
Родина мала дітей:
- Микола Іванович (архімандрит Наркіс) (рік смерті 1792) - настоятель Курязького монастиря в 1770-1788 роках. Похований в Покровському монастирю.
- Олексій Іванович
- Ілля Іванович (1745-1814) – Колезький асесор. Письменник, історик. Вивчав історію козацтва та писав на цю тему роботи, такі як «Записки про слобідські полки з початку їх поселення до 1766 року», «Короткий історичний опис Малої Росії до 1765 р. З додатком про запорізьких козаків». Також вивчав діалекти української мови. Вплинув на творчість племінників Григорія Федорович Квітки (Основ’яненко) та Андрія Федоровича Квітки. Похований в маєтку (слобода Основа), в крипті під храмом Різдва Іоанна Предтечі.
- Федір Іванович (1745-1807) Колезький радник. Поміщик Харківського повіту. Харківський повітовий маршалок шляхти (1783-1798).
Маєтки[ред. | ред. код]
- Слобода Основа – Родинне гніздо Квіток.
Див. також[ред. | ред. код]
Література[ред. | ред. код]
- Гумілевський Д. Г. (Філарет) Історико-статистичний опис Харківської єпархії. М., 1857—1859. [Архівовано 7 Травня 2012 у Wayback Machine.]
- Багалій Д.І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1993.— 256 с. — ISBN 5-7707-4256-9 (перевидання книги вид. «Союз» Харківського Кредитного Союзу Кооперативів-1918)
- Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено.Київ. 28 березня 1885 року)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Багалій Д.І. Історія Слобідської України. — тип. Харків «Дельта» , 1992. — С. 212 — 256 с. — ISBN 5-7773-0148-7
- ↑ а б Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.96 — 366 с.
- ↑ Щелков К. П. Історична хронологія Харківської губернії — Харків, Університетська друкарня, 1882. — С.98 — 366 с.
- ↑ Гербель М. Ізюмський слобідський козацький полк 1651-1765— Санкт-Петербург, тип. Едуарда Праца,1851.—С.93 —164с.
- ↑ Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. — С.51 — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)
- ↑ Як головний керівник козацьких полків, очолювати козаків повинен був Бригадир Слобідських козацьких полків О.Л. Лесевицький. Але в зв’язку з хворобою та похилим віком, приїхати він не зміг. Харківський полковник Степан Тевяшев також не зміг прибути, а харківців очолив полковий обозний І.В. Ковалевський. Острогозькі козаки зовсім десь загубилися.
- ↑ Ілляшевич Л.В. Короткий нарис історії харківської шляхти — Харків. тип. М. Зільберберга, Рибна №25.1885. — С.94-96 — 166 с., 32 с. прикладок (До друку дозволено. Київ. 28 березня 1885 року)
| Попередник Лаврентій Шидловський |
|
Полковник ізюмський 1743-1751 |
|
Наступник Федір Краснокутський |
| Попередник з 1744 року посада вакантна |
|
Бригадир Слобідських козацьких полків 1751 |
|
Наступник Василь Капніст |