Коберник Олександр Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коберник.
Олександр Коберник
Олександр Петрович Коберник
 Головний сержант
Загальна інформація
Народження 2 червня 1970(1970-06-02)[1]
Старий Почаїв, Кременецький район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 20 жовтня 2022(2022-10-20) (52 роки)
Торське, Лиманська міська громада, Краматорський район, Донецька область, Україна
Поховання Личаківський цвинтар[2]
Національність українець
Alma Mater Кримський університет культури, мистецтв і туризмуd, ТНУ, УГСП і Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Формування
 125 ОБрТрО
Війни / битви Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Олександр Коберник  (2 червня 1970, с. Старий Почаїв, Тернопільська область, Україна — 20 жовтня 2022, с. Торське, Донецька область, Україна[3]) — вчитель початкових класів, практичний психолог ліцею «Просвіта» Львівської міської ради[4], військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023, посмертно).

Життєпис[ред. | ред. код]

Олександр Коберник народився 2 червня 1970 року в селі Старий Почаїв Тернопільської області у сім'ї військовослужбовця[3].

Упродовж 1977—1984 років навчався у середній школі міста Почаїв. Після переїзду родини до міста Джанкой (АР Крим) продовжив навчання у місцевих закладах середньої освіти. Закінчив відділення духових інструментів Кримського училища культури та філологічний факультет Сімферопольського державного університету. Також завершив магістерську програму за спеціальністю «Управління навчальними закладами» у Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди[5].

Навчався у Тернопільському національному медичному університеті імені І. Я. Горбачевського за освітньо-науковою програмою «Громадське здоров'я» на заочній формі навчання[3].

У 1988—1990 рр. проходив строкову військову службу[6].

Після завершення навчання працював вчителем української мови та літератури у Джанкойській загальноосвітній школі I—III ступенів № 3. У 1992 році одружився[7]. У 1993 році разом із дружиною переїхав до міста Нововолинськ, де згодом працював учителем української мови та літератури, а також очолював музичний гурток у Нововолинському центрі дитячої та юнацької творчості. У 2000 році вирішив присвятити себе служінню церкві та отримав сан пастора Церкви адвентистів сьомого дня[5]. З 2001 року виконував служіння пастора у громадах Волинської області: Локачі, Камінь-Каширський, Раків Ліс[7]. Докладав багато зусиль для розвитку слідопитського руху[3].

У 2007 році родина переїхала до Львова, де Олександр Коберник став засновником та першим директором приватного ліцею «Живе Слово»[8], паралельно здійснюючи пасторське служіння. Згодом працював учителем початкових класів у ліцеї «Просвіта» Львівської міської ради[9].

У 2016 році обраний директором Приватного навчально-виховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад — загальноосвітня школа I—III ступенів «Щасливе місто» у місті Тячів Закарпатської області[10].

З початком повномасштабного вторгнення Росії добровольцем став на захист України. Проходив військову службу у лавах 125-ї окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України на посаді старшого бойового медика[5].

20 жовтня 2022 року загинув під час виконання військових обов'язків у селі Торське Краматорського району Донецької області[3]. Похований на Личаківському кладовищі.

Став 62-м кременчанином-захисником України, який загинув під час російсько-української війни[6].

У Олександра Коберника залишилися дружина Олена та троє дітей.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • орден «За мужність» III ступеня (24 січня 2023, посмертно) — за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11];
  • відзнака «За відданість справі» Всеукраїнського об'єднання громадян «Країна» (2018)[12]

Джерела[ред. | ред. код]

Фейсбук-сторінка

Всеосвіта: особистий блог

На Урок: профіль

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Студент університету з Тернополя загинув на російсько-українській війні
  2. ↑ а б Львові прощаються із двома захисниками України — Національна суспільна телекомпанія України.
  3. ↑ а б в г д ТНМУ глибоко сумує з приводу героїчної загибелі свого студента Олександра Коберника. ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ. Процитовано 3 січня 2023.
  4. ↑ Коберник Олександр Петрович - матеріали користувача «На Урок». naurok.com.ua (укр.). Процитовано 3 січня 2023.
  5. ↑ а б в Андрій Зеленський і Олександр Коберник загинули в бою з російськими окупантами. Завтра прощання. DailyLviv.com (укр.). Процитовано 3 січня 2023.
  6. ↑ а б КОБЕРНИК Олександр Петрович. Тернопільщина (укр.). Процитовано 6 січня 2023.
  7. ↑ а б Sergiy, Lytovchenko. Некролог Коберник Олександр Петрович – Західна Конференція Церкви АСД (укр.). Процитовано 6 січня 2023.
  8. ↑ Ліпич, Ольга (22 жовтня 2022). Пішов на війну, аби захищати майбутнє своїх учнів: у бою за Україну загинув учитель початкових класів зі Львова. Фото. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Процитовано 3 січня 2023.
  9. ↑ На війні загинув учитель зі Львова. Архів оригіналу за 5 січня 2023. Процитовано 5 січня 2023.
  10. ↑ Історія школи - ПНВК "ЩАСЛИВЕ МІСТО". tiachiv-pnvk.uz.sch.in.ua. Процитовано 6 січня 2023.
  11. ↑ Указ Президента України від 24 січня 2023 року № 35/2023 «Про відзначення державними нагородами України»
  12. ↑ 29 травня 2018 року урочисте відзначеня знаком народної пошани "За відданість справі" Коберника Олександра Петровича, директора ДШК «Щасливе місто». Виробничо-творче об'єднання "Орден".
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коберник_Олександр_Петрович&oldid=39758786