Коцюлим Мирослав Петрович

Коцюлим Мирослав Петрович
Народився	7 січня 1943(1943-01-07) Стара Ягільниця, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Помер	23 листопада 2005(2005-11-23) (62 роки)
Поховання	Микулинецький цвинтар
Діяльність	актор
Нагороди та премії

Коцюлим Мирослав Петрович (7 січня 1943(19430107), село Стара Ягільниця, тепер Чортківського району Тернопільської області, Україна — 23 листопада 2005) — український актор, режисер. Чоловік Олени Коцюлим. Народний артист України (1999).

Життєпис

Закінчив середню школу в селі Білобожниці Чортківського району, театральну студію при Львівському українському академічному драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас О. Ріпка).

Від 1963 — у Тернопільському обласному музичному-драматичному театрі (нині академічний театр). За сумісництвом 1969–1997 — режисер і актор самодіяльного народного театру в селі Озерна Зборівського району (поставив 34 вистави).

Помер у 2005 році. Похований на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі.

Ролі

• Стецько («Сватання на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ'яненка),
• Гордій («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Марка Кропивницького),
• Омелько, Лузир («Мартин Боруля», «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого),
• Карагач («Таке довге, довге літо» Миколи Зарудного),
• Городничий («Ревізор» Миколи Гоголя),
• Ксьондз («Тарас Бульба» за Миколою Гоголем),
• професор Радев («Ця маленька земля» Г. Джагарова),
• Велутто («Моя професія — синьйор з вищого світу» Д. Скарніччі, Р. Тарабузі) й ін.

Премії

• Премія ім. Амвросія Бучми (1997);
• за роль Лузиря у виставі «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого), 2-га республіканська премія (1985);
• за роль у виставі О. Дударєва «Рядові»), 1-ша премія на фестивалі «Тернопільські театральні вечори» (1999);
• за роль Ромула Великого в однойменному спектаклі за п'єсою Ф. Дюрренматта, 1-ша премія у номінації «За честь, достоїнство і вірність професії» на фестивалі «Прем'єри сезону» (2004, місто Івано-Франківськ).

Вшанування

28 серпня 2016 року на Алеї зірок у Тернополі встановлена зірка Мирослава Коцюлима.

Література

• Вацик А., Добридень Б. 35 літ у полоні Мельпомени // Тернопільська газета. — 1998. — 7 січ.
• Весна Х. Іншого шляху немає… // Ровесник. — 1986. — 18 жовт. — (Театр. Актор).
• Весна Х., Івахів Г. Коцюлим Мирослав Петрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 207. — ISBN 966-528-199-2.
• Демків Б. Краса чи сміх врятують світ?: [Інтерв'ю] // Тернопіль вечірній. — 1998. — 9 січ.
• Корнієнко О. З. Тернопільський театр ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Мистецтво, 1980. — С. 30, 68, 70, 72, 74, 80, 86, 89.
• Коцюлим Мирослав Петрович // Медведик П. Літературно-мистецька та наукова Зборівщина: Словник біогр. визначних людей. — Тернопіль, 1998. — С. 143—144, портр.
• Леонтюк В. «До зустрічі в театрі!…» // Вільне життя. — 1986. — 21 груд.
• Мельничук Б. Сто сердець в одному // Вільне життя. — 1993. — 5 січ.
• Мирослав Коцюлим: «За час подружнього життя моїх валізок за дверима не було…»: [Інтерв'ю] / Зап. В. Боднарчук // Соломія. — 1998. — № 5 (квіт.).
• Приходько Л. Сто ролей, сто доль // Вільне життя. — 1976. — 21 берез.
• Собуцька В. Щаслива зірка і дві п'ятірки, або Ой, мамо, Коцюлим, Коцюлим: [Бенефіс М. Коцюлима] // Свобода. — 1998. — 10 січ.
• Сушкевич В. Мирослав Коцюлим: Людина місяця: Розм. з засл. артистом України // Русалка Дністрова. — 1993. — № 6. — (берез).
• Стригун Ф. Чому Коцюлима знають менше, ніж Габена [Архівовано 23 жовтня 2013 у Wayback Machine.]: [слово відомого українського режисера, виголошене на вечорі пам'яті М. Коцюлима] / записала Г. Садовська // Вільне життя плюс. — 2011. — 25 берез. — С. 6. — (До Міжнародного дня театру).
• Театральна Тернопільщина: Бібліографічний покажчик. — Т., 2001.
• Чорна О. Зійшлися життя і театр // Ровесник. — 1999. — 15 квіт.