Кінематограф Уругваю
Кінематограф Уругваю — один з видів художньої творчості Уругваю, національний стиль і спосіб подачі кінематографічного матеріалу, а також економічні взаємини, пов'язані з процесом виробництва і прокатом творів.
Великий вплив на уругвайський кінематограф історично мало сусіднє аргентинське і бразильське кіно.[1]
Історія[ред. | ред. код]
Перший фільм показано 1896 року, а знято 1898 року («Гонка на велодромі Арожо Секо[es]»). Однак вважається, що першою національною картиною була стрічка під назвою «Душі берега[es]» (1923), знята режисером Хуаном Антоніо Борхесом[es], оскільки попередній період пов'язаний з домінуванням аргентинського кіно. До 1930-х знімалися, переважно, документальні стрічки, але з початком економічної депресії виробництво зупинилося і ожило тільки після Другої світової війни. За період від 1936 до 1959 року знято близько десятка повнометражних фільмів.[2] Кінець 1950-х і 1960-і відзначені приходом неореалізму і відсутністю аргентинського впливу, крім більш ранніх робіт Фернандо Біррі[ru].[1] Повнометражні драми виникли тільки в 1980-х і розповідали про гаучо: "Гурі " (ісп. Guri, 1980) і «Вбивство Венансіо Флорес» (ісп. Mataron a Venancio Flores1982)[3].
Після встановлення демократії кілька малобюджетних фільмів виявилися успішними серед глядачів і критиків: «Майже правдива історія Пепіти-ла-Пістолери[es]» (1993, реж. Беатріс Флорес Сільва[es]); «Дирижабль[es]» (1994) реж. Пабло Дотта; «Спосіб танцю[es]» (1997) реж. Альваро Буела[4]. В країні виходять «Пам'ять про Бласа Квадру[es]» (2000) і «Південна зірка[es]» (2002) режисера Луїса Нієто ; комедійний фільм «25 Ват[ru]» (2002) режисерського дуету Пабло Столла[en] і Хуана Пабло Ребельї[ru] і чорна комедія «Віскі»[ru] (2003, Хуан Пабло Ребелья), яка здобула приз на Каннському кінофестивалі. Ще одна комедія «Туалет Папи[es]» (2007), режисерів Сесара Чарлоне[es] і Енріке Фернандеса[es], розповідає про підготовку до приїзду папи в провінційне містечко.[3] Комедія «Поганий день для риболовлі[es]» (2009) завоювала призи і стала номінантом багатьох престижних фестивалів.
Актори та акторки[ред. | ред. код]
Найвідомішою в світі уругвайською акторкою є Наталія Орейро. Також має популярність Чіна Сорілья, яка отримала приз на ММКФ 2004 року за фільм "Розмови з мамою[es]"[3]. Багато уругвайських акторів і акторок роблять кар'єру одночасно в Уругваї та Аргентині[1]. Спільні роботи Уругваю помітні у фільмах «Піца, пиво, цигарки[es]» Адріана Каетано[es] (1998, Аргентина), та в інших латиноамериканських країнах. Так, уругвайка за походженням, Барбара Морі[es], стала зіркою кіно і телебачення, живучи і працюючи виключно в Мексиці, хоча громадянство цієї країни вона отримала лише через 4 роки після свого дебюту на ТБ.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Brian Darr (17 серпня 2012). A ‘Useful’ Guide to Uruguayan Film (англ.). fandor. Архів оригіналу за 7 січня 2013. Процитовано 8 листопада 2012.
- ↑ Лариса Меламед (1972). Новое кино Латинской Америки. Мифы и реальность: Зарубежное кино сегодня / Сб. ст. Вып. 3. Научно-просветительский журнал «Скепсис». Архів оригіналу за 23 червня 2012. Процитовано 8 листопада 2012.
- ↑ а б в Tim Burford. The Bradt Travel Guide Uruguay. — USA, 2010. — С. 34—35. — ISBN 978-1-84162-316-0.
- ↑ Tamara L. Falicov (2002). Film Policy under MERCOSUR: The Case of Uruguay. Vol 27, No 1 (англ.). Canadian Journal for Communication. Архів оригіналу за 7 січня 2013. Процитовано 8 листопада 2012.
Посилання[ред. | ред. код]
- Хронологія уругвайського повнометражного кіно (1919—1999) [Архівовано 19 лютого 2022 у Wayback Machine.](ісп.)
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||
