Лойк Володимир Іванович
Лойк Володимир Іванович | ||||
---|---|---|---|---|
Народився |
4 березня 1942 Січеслав | |||
Помер | 27 травня 2014 (72 роки) | |||
Громадянство | Україна | |||
Діяльність | фізик, письменник, краєзнавець | |||
Alma mater | Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара | |||
Мова творів | українська | |||
|
Володимир Іванович Лойк (* нар. 4 березня 1942, Дніпропетровськ - 27 травня 2014, там же) — український письменник, краєзнавець, фізик.
Життєпис[ред. | ред. код]
Родина[ред. | ред. код]
Народився в родині козаків Лойка Івана Лукича (1893–1962) та Марії Микитівни, у дівоцтві — Василенко (1915–1948). Як свідчить Володимир Іванович:[ред. | ред. код]
Наш рід старовинний, козацький. Прізвище «Лойк» походить від «лій» (свічкова маса), з деякими видозмінами згадується у Гадяцькій та Кременчуцькій сотнях Полтавського полку. Під Бродщиною існувало навіть ціле поселення «Лойківщина», що складалося із десятка козацьких хуторів, знищене за часів колективізації.
До 1932 року родина мешкала в Бродщині, звідки мігрувала рятуючись від військової операції комуністів проти українців — голодомору.
Двоюрідний брат Василь Лойк льотчик, який, за свідоцтвом похоронки, загинув у повітряному бою у 1944 р. в боях за Ленінград, був представлений посмертно до звання Героя радянського союзу, та яке, за невідомих причин, так і не отримав. У 2009 ризькими шукачами його останки з літаком були виявлені і звільнені із трясовини під Ригою і поховані в братській могилі на військовому цвинтарі в Ропажі. Володимир Іванович разом з земляками намагався перевезти до Царичанки (рідне селище Василя Лойка) гвинт його літака ЛА-5.
Освіта[ред. | ред. код]
Після семи класів В. Лойк пішов навчатися до Дніпропетровського залізничного технікуму. Спробував вступити до Літературного інституту ім. Горького , та невдало. Того ж року вступає на фізичний факультет Дніпропетровського державного університету. По закінченню захистив кандидатську дисертацію в НАН України.
Творчість[ред. | ред. код]
Перше оповідання написав ще в часи навчання у технікумі для стінної колгоспної газети. До колгоспу студентів примусово, регулярно відправляли на збирання врожаю. Епіграфом до оповідання стали слова М. Коцюбинського: «…брудною, розгрузлою дорогою йдуть заробітчани… чорні, похилені, мокрі, нещасні…». Твір не був оприлюднений. Більш того, начальство угледіло певну крамолу на державний устрій, і юний автор отримав сувору догану. Однак цей невдалий досвід надихнув Володимира на подальшу творчу роботу. Відтоді не припиняв писати.
Друкувався у журналах Вітчизна, «Січеслав», в обласній і районній пресі.
Історичні, краєзнавчі, архівні дослідження публікував у наукових збірниках Дніпропетровського і Полтавського держархівів, у збірнику наукових праць Дніпропетровського університету.
Книжки:
- «І поліг наш народ, наче скошене жито…» (Голодомор 1932–1933 років на Дніпропетровщині), співавтор. Дніпропетровськ., 2008, Арт-прес.
- «Шаманський дирижабль». Книга прози. Дніпропетровськ, "Ліра", 2009, 735 с. з власними ілюстраціями.
Перед смертю працював над черговою книжкою прози і збіркою віршів.
Джерела[ред. | ред. код]
- Журнал Вітчизна [Архівовано 12 травня 2012 у Wayback Machine.]
- Шаманский дирижабль[недоступне посилання з липня 2019]
На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |