Лучинський Іван Володимирович
| Лучинський Іван Володимирович | ||
|---|---|---|
 Солдат | ||
 | ||
| Загальна інформація | ||
| Народження |
1 жовтня 1975 Благовіщенське, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР | |
| Смерть |
26 серпня 2014 (38 років) Новосвітлівка, Краснодонський район, Луганська область, Україна | |
| Поховання | Руда | |
| Псевдо | «Луч» | |
| Військова служба | ||
| Роки служби | 2014 | |
| Приналежність |
 Україна | |
| Вид ЗС | Територіальна оборона | |
| Рід військ |
 Механізовані війська | |
| Формування | ||
| Війни / битви | ||
| Нагороди та відзнаки | ||
| ||
Іва́н Володи́мирович Лучи́нський (1 жовтня 1975 — 26 серпня 2014) — солдат 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1975 року в місті Ульяновка (Кіровоградська область). До села Руда Сквирського району родина переїхала 1981 року. Закінчив Рудянську школу, Білоцерківське професійне технічне училище № 15, здобув професію електромонтажника. Відслужив в армії, одружився; до 1998 року проживав в Росії. Повернувшись додому, проживав в селі Шамраївка Сквирського району. Працював охоронцем ТОВ «Сквирський комбінат хлібопродуктів», пожежником-рятувальником в Білій Церкві та Бучі, а з 2012 року — в ДНЗ «Сквирське вище професійне училище» електриком.
У часі війни з липня 2014 року — оператор, 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар», псевдо «Луч».
26 серпня 2014 року Іван з айдарівцями їхав в УАЗі, яким Василь Пелиш вивозив важко пораненого в живіт побратима до найближчої лікарні у Хрящуватому. По дорозі на трасі в районі Новосвітлівка — Хрящувате терористи влучили у авто із танка. Усі, окрім Василя Пелиша, хто був в УАЗі — Іван та солдати Сергій Кононко, Борис Шевчук і Василь Білітюк, загинули від вибуху.[1]
Перебував у списках зниклих безвісти. 23 грудня терористи передали українській стороні тіла 8 загиблих вояків. Упізнаний за експертизою ДНК.
Без Івана лишились батьки.
Похований в селі Руда Сквирського району.
Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
- орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
- Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 20
- Вшановується 26 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[2]
- в селі Руда існує вулиця Івана Лучинського.[3]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Gazeta.ua (2 жовтня 2014). "Потягнув мене за руку, став на неї ногою й рубанув майже по саме плече". Gazeta.ua (укр.). Архів оригіналу за 21 квітня 2017. Процитовано 20 квітня 2017.
- ↑ Дзвін Пам'яті пролунав тридцять один раз… В Міноборони вшанували загиблих Українських захисників
- ↑ 4/2 Про погодження звіту старости Старостинського округу
Джерела[ред. | ред. код]
- Лучинський Іван Володимирович [Архівовано 1 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Бойовики видали 4 тіла убитих під Новосвітлівкою бійців батальйону «Айдар»[недоступне посилання з липня 2019]
- Герої АТО [Архівовано 9 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Указ Президента України від 27 червня 2015 року № 365/2015 «Про відзначення державними нагородами України»
- Пам'ятаємо
|
Це незавершена стаття про військового чи військову Збройних сил України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- Солдати (Україна)
- Народились 1 жовтня
- Народились 1975
- Уродженці Благовіщенського
- Померли 26 серпня
- Померли 2014
- Померли в Сорокинському районі
- Військовики 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар»
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські воїни, загиблі у російсько-українській війні (з 2014)
- Поховані в Сквирському районі