Ліберальний католицизм
Ліберальний католицизм — течія в католицькій церкві, яка мала вагомий вплив у 19 столітті та першій половині 20 століття, особливо у Франції. Значною мірою течія ототожнюється з французькими політичними теоретиками, такими як Фелісіте Робер де Ламенне, Анрі Лакордер і Чарльз Форбс Рене де Монталамбер[en].
Будучи переважно політичним за своєю природою, ліберальний католицизм відрізнявся від модерного[en]руху в богослов'ї, зокрема, що важливо зазначити, від католиків, які описуються як теологічно "прогресивні" або "ліберальні".
Опис[ред. | ред. код]
Ліберальний католицизм був визначений як "... фактично, серед щирих католиків існує тенденція підносити свободу як головну цінність з наслідками, які тягнуться за собою задля принципів, що керують соціальним, політичним і релігійним життям: з'являється бажання примирити непоєднуване, принципи, на яких була заснована християнська Франція, і принципи, що випливають з Революції".[1]. Ця фраза була використана для опису течій думки й діяльності, що виникли в результаті перероблення Європи Наполеоном і відновлення традиційної монархії.
У останньому номері газети L'Avenir був опублікований маніфест, в якому проголошувалися наступні положення:[2]
Серед вимог, спрямованих на реформування сучасної католицької церкви, які висувають ліберальні католики, є такі:
- прийняття Церквою жіночого рукоположення та скасування обов'язкового целібату серед священнослужителів
- визнання права на контрацепцію, евтаназію, аборт, розлучення та екстракорпоральне запліднення
- припинення розгляду гомосексуальних актів як гріха.
Всі ліберально-католицькі вимоги і погляди засуджуються Церквою як такі, що суперечать принципам католицької віри і моралі. Дещо схожі положення зустрічаються в Ліберальній католицькій церкві.
Історія[ред. | ред. код]
Першим проявом католицького лібералізму вважається видання у 1830 році у Франції журналу "L'Avenir"[3], засновником якого був священник Юг-Фелісіте-Роберт де Ламенне.
У останньому номері газети L'Avenir був опублікований маніфест, в якому проголошувалися наступні положення:[2]
- богослужіння має бути відокремлене від державної влади, яка не повинна втручатися у релігійне вчення та обряди,
- має бути повна свобода преси,
- свобода освіти і свобода віросповідання повинні йти пліч-о-пліч, оскільки і те, і інше є формою прояву власних поглядів,
- свобода зібрань не повинна обмежуватися жодним чином.
Папа Римський Григорій XVI засудив маніфест Ламенне у своїй енцикліці Singulari nos.[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ "Essentiellement une tendance, chez des catholiques sincères, à exalter la liberté comme valeur première avec les conséquences que cela entraîne pour les principes qui régissent la vie sociale, politique et religieuse : on en vient à vouloir concilier des inconciliables, les principes sur lesquels étaient fondés la France chrétienne et ceux qui découlent de la Révolution" (Arnaud de Lassus, Connaissance élémentaire du Libéralisme catholique, 1988).
- ↑ а б M. Banaszak, Historia Kościoła katolickiego, t. 3., Czasy nowożytne 1758-1914, Warszawa 1991, s. 88.
- ↑ M. Żywczyński, Historia powszechna 1789-1870, wyd. 8, Wydawnictwo Naukowe PWN, Warszawa 1997, s. 278.
- ↑ M. Banaszak, Historia Kościoła katolickiego, t. 3., Czasy nowożytne 1758-1914, Warszawa 1991, s. 90.