Лівонська римована хроніка
| Лівонська римована хроніка | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Жанр | хроніка | |||
| Автор | невідомий | |||
| Мова | верхньонімецька | |||
| Написано | кінець ХІІІ ст. | |||
| Опубліковано | 1844 (повне) | |||
|
| ||||
Ліво́нська римо́вана хро́ніка (нім. Livländische Reimchronik) — середньовічна німецька хроніка, присвячена історії Католицької церкви та хрестового походу в Лівонії (сучасні Латвія й Естонія) у 1143—1290 роках. Написана наприкінці ХІІІ століття верхньонімецькою мовою, що була характерною для хрестоносців Лівонії і Прусії, але не характерною для подібних документів — вони традиційно писалися латиною.[1]
Документ має форму західноєвропейської римованої хроніки і містить 12017 віршів. Хоча оригінал втрачено, хроніка дійшла до нас у двох рукописних копіях: Ризький список (середина XIV ст.) і Гайдельберзький список (XV ст.). Текстуальні відмінності списків мають орфографічний характер. У Ризькому списку відсутні вірші 2561—3840, а Гайдельберзький список містить повний текст твору.[2]
Відомості про автора[ред. | ред. код]
Автор невідомий. Спочатку ним вважали якогось Дітлеба фон Альнпеке (нім. Ditleb von Alnpeke), чиїм ім'ям підписано Ризький список рукопису, але палеографічні дослідження документу показали, що цей запис є пізнішою припискою. Враховуючи особливості написання хроніки, її змісту та тексту, можна припустити, що її творець був членом Лівонського ордену, куди прибув у 1278 або 1279 році і був очевидцем подій 1280-х рр. Автор явно сам був учасником воєнних компаній і непогано розбирався у військовій справі, завдяки чому залишені ним описи битв, виглядають більш правдоподібними, ніж аналогічні описи, створені сучасними йому літописцями, які переважно були суто духовними особами.[3]
Використані джерела[ред. | ред. код]
При створенні хроніки її автор записав не лише особисті враження та оповіді учасників та очевидців подій, а також використав актові та епістолярні документи з лівонського архіву Ордену. Крім іншого, хроніст, мабуть, був добре знайомий з піснями, легендами, а також переказами про видатних лицарів та знамениті битви. Радянський історик Володимир Пашуто вважав, що автор також користуватися літописом Дерптських єпископів, який не зберігся.[2]
Деякі дослідники (наприклад, Р.Б. Гагуа) переконані, що автор користувався Хронікою Генріха Латвійського,[2] а інші (А. Ігнатьєв) вважають, що значна різниця в описі деяких подій вказує, що автор не читав рукописи Генріха Латвійського.[1]
Хроніка, як історичне джерело[ред. | ред. код]
Автор часто жертвував логічною послідовністю в оповіданні та точністю передачі подій заради збереження рими. У зв'язку з цим багато речень досить туманні і їхній зміст може трактуватися неоднозначно. Втім, чимало подій, про які розповідає хроніка, відсутні в інших джерелах, що робить її цінною для дослідників історії.[3]
За достовірністю історичних відомостей працю можна розділити на три частини:
- Початок (роки 1143—1242) переповнений грубими помилками і тому малодостовірний.
- В середині (роки 1242—1280) документальні дані з архівів Ордену змішані з усними переказами, але події битви на Чудському озері, ймовірно, описані більш-менш достовірно.
- Кінцева частина (роки 1280—1290) найбільш достовірна, оскільки написана про сучасні події під безпосередніми враженнями автора, в яких він безпосередньо брав участь, або чув про них від очевидців. Кінцева частина не завершена.
Рукопис містить опис прапору латгалів, що ліг в основу національного прапору Латвії.
Лівонська римована хроніка, поряд з хронікою Генріха Латвійського і Хронікою землі Прусської Петера з Дусбурга входить до трьох головних хронік, завдяки яким нині відомо не тільки загальний хід, а й унікальні подробиці завоювання Прибалтики німецькими хрестоносцями. Лише у Лівонській римованій хроніці містяться багатьох подробиць найважливіших битв у Прибалтиці, зокрема, битви на Чудському озері, битви при Дурбе, Раковорської битви, битв при Карусі та при Ашерадені, не мали б абсолютно унікальних відомостей про Міндовга, Тройдена та інших литовських володарів.[1]
Джерела[ред. | ред. код]
- Fragment einer Urkunde der ältesten livländischen Geschichte in Versen. Hrsg. von Lib. Bergmann. Riga 1817
- Th. Kallmeyer (Hrsg.): Ditleb's von Alnpeke Livländische Reimchronik, enthaltend Der Riterlichen Meister und Bruder zu Nieflant geschicht, nach dem Bergmannschen Drucke mit den Ergänzungen und den abweichenden Lesearten der Heidelberger Handschrift neu bearbeitet und herausgegeben,Scriptores Rerum Livonicarum, Riga und Leipzig: Eduard Frantzen, Riga und Leipzig 1853.
- Livländische Reimchronik. Hrsg. von Franz Pfeiffer. Litterarischer Verein, Stuttgart 1844 (Digitalisat; Nachdruck: Rodopi, Amsterdam 1969)
- Die jüngere livländische Reimchronik des Bartholomäus Hoeneke 1315—1348. Hrsg. v. K. Höhlbaum. Leipzig 1872
- Livländische Reimchronik. Mit Anmerkungen, Namenverzeichnis und Glossar. Hrsg. von Leo Meyer. Paderborn 1876 (Nachdruck: Olms, Hildesheim 1963)
- Liivimaa noorem riimkroonika: 1315—1348. Paralleltext auf Mittelniederdeutsch und Estnisch. Übersetzt und kommentiert von Sulev Vahtre. Tallinn: Eesti Riiklik Kirjastus, 1960
- Atskaņu hronika. Deutscher und lettischer Text. Übersetzt von Valdis Bisenieks, kommentiert von Ēvalds Mugurēvičs u. a. Zinātne, Riga 1998, ISBN 5-7966-1182-8
- Liivimaa vanem riimkroonika. Übersetzt und kommentiert von Urmas Eelmäe, wissenschaftlicher Bearbeiter Enn Tarvel. Tallinn: Argo, 2003
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Ливонская хроника (пер. Игнатьева) та 2016—2019, Том 1. Книга 7.
- ↑ а б в Гагуа. «Старшая Ливонская хроника», 2012, с. 31.
- ↑ а б Гагуа. «Старшая Ливонская хроника», 2012, с. 31—32.
Посилання[ред. | ред. код]
- Старшая Ливонская рифмованная хроника / перевод с нем. и комментарии — Игнатьев А. — 2016—2019. — Т. 1. Книга 7. (рос.)
- Р.Б. Гагуа. Старшая Ливонская рифмованная хроника о неудачном походе Миндовга на Анботен. — г. Пинск, Республика Беларусь, 2012. — С. 31—36. (рос.)
- The Livonian Rhymed Chronicle [Архівовано 3 січня 2014 у Wayback Machine.]
- Atskaņu hronika. Rīga: Zinātne, 1998. 389 lpp.