Ліхтарник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ліхта́рник — міський службовець, який спостерігає за справністю вуличних ліхтарів та їх запалює. Образ ліхтарника, як людини, яка несе світло, іноді використовується у творах мистецтва.

Історія

[ред. | ред. код]

Велика Британія

[ред. | ред. код]

У 1417 році на вулицях Лондона, за розпорядженням мера Генрі Бартона, з'явилися перші вуличні ліхтарі. Але багато містян були проти освітлення[1].

У 1807 році гасові ліхтарі конструкції англійця Вільяма Мердока були встановлені на вулиці Пелл-Мелл.

Франція

[ред. | ред. код]

На початку XVI століття перші вуличні ліхтарі з'явилися і в Парижі: парижан змушували тримати світильники біля вікон, що виходять на вулицю. У 1667 році Людовик XIV видав спеціальний указ про вуличне освітлення.

Чехія

[ред. | ред. код]

У 1847 в Празі на вулиці Кенігштрассе (зараз Соколовська) була побудована газова станція. Пропрацювала до 1881 року.

Росія

[ред. | ред. код]

У 1698 році в Москві біля царського палацу були встановлені 8 ліхтарів.

Ліхтарник Казимир Шаховський і його дружина Уляна, свідки по справі Бейліса про вбивство Андрія Ющинського

В 1723 році на вулицях Петербурга працювало 595 ліхтарів. Обслуговуванням цих ліхтарів займалися 64 ліхтарники. Ліхтарі запалювали із серпня по квітень.

В 1794 році у місті налічувалося вже 3400 ліхтарів і відповідно значно зросла кількість ліхтарників. З середини XVIII століття в побут стали входити гасові ліхтарі.

У 1819 році на Аптекарському острові з'явилися газові ліхтарі, а в 1835 році було створено «Товариство освітлення газом Санкт-Петербурга».

Даний час

[ред. | ред. код]

У XIX столітті домінантою формою вуличного освітлення стали газові ліхтарі. Ранні газові ліхтарі ще вимагали присутності ліхтарника, але в кінцевому підсумку були розроблені системи, які дозволили запалювати ліхтарі автоматично.

Сучасних людей, що виконують обов'язки ліхтарників, називають інженерами мереж або електриками.

Функції ліхтарників

[ред. | ред. код]
  • Запалювання/гасіння ліхтарів
  • Наповнення резервуара з горючою рідиною
  • Ремонт ліхтарів (ремонт резервуарів для горючої рідини, виправка рефлекторів, заміна пальника, ремонт каркаса, заміна вікон)

Інструмент, пристосування та спецодяг, використовувані ліхтарниками

[ред. | ред. код]
  • Драбина
  • Довга жердина

В літературі

[ред. | ред. код]
  • Ліхтарник є героєм однойменного твору Марії Кеммінс (1854).
  • Ліхтарник є центральним героєм твору Болеслава Пруса «Тіні» (1885).
  • «Ліхтарник» — так називається збірка віршів (1929) ірландського поета Шеймуса о'Саллівана.
  • Ліхтарник є одним з діючих осіб роману «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері (1943).
  • Ліхтарник є героєм творів Джона Ле Карре, таких як «Шпигуне, вийди геть!» (1974) та «Команда Смайлі» (1979).
  • У Дмитра Колосова є оповідання «Ліхтарник».
  • Ліхтарник Джек є одним з героїв романів про Мері Поппінс.

Цікаві факти

[ред. | ред. код]
Ліхтарник Бреста, як у старовину, запалює гасові ліхтарі, залучаючи натовпи туристів
  • Олійні ліхтарі світили тьмяно, іноді взагалі не горіли, і гасили їх раніше. У містян існувала думка, що ліхтарники економлять собі олію на кашу.
  • З 2009 року в Бересті на одному з пішохідних зон вулиці Радянської щодня запалює і гасить старовинні ліхтарі штатний ліхтарник у формі петрівських часів. Для цього він піднімається по драбині і вручну запалює і гасить в кожному ліхтарі гасову лампу. Всього на вулиці Радянській встановлено 19 таких ліхтарів[2][3].

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Е. Неволина, Е. А. Шапурова, «Необыкновенная история обыкновенных вещей». Издательство Олма, 2004. стр. 80.
  2. В Бресте ретро-фонари будет зажигать фонарщик в форме петровских времен (рос.). Архів оригіналу за 3 квітня 2012. Процитовано 1 июля 2009. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  3. Юрий Рубашевский. (29 липня 2009). Тепло и свет «живого» фонаря. Вечерний Брест. Архів оригіналу за 3 квітня 2012. Процитовано 19 березня 2017.

Література

[ред. | ред. код]
  • Семенович Г., Уличное освещение города С.-Петербурга, П., 1914
  • Иванов А., Фонари Ленинграда, «Наука и жизнь», 1969, № 4
  • Антонов П. Фонарщики//Санкт-Петербургская панорама. 1991. № 12 .