Марія Барбелла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марія Барбелла
Псевдо Maria Barberi[1]
Народилася 24 жовтня 1868(1868-10-24)[2]
Феррандіна, Провінція Матера, Базиліката, Італія
Померла March 24, 1950
Країна  Королівство Італія
Діяльність вбивця
Відома завдяки Second woman sentenced to die in the electric chair

Марія Барбелла (24 жовтня 1868[3] — 24 березня 1950) — американська жінка італійського походження. Помилково відома як Марія Барбері в той час, вона була іншою, засудженою до смерті на електричному стільці. У 1895 році її засудили за вбивство свого коханця, але в 1896 році вирок було скасовано, і вона була звільнена. Суд над нею став відомою справою наприкінці XIX століття.

Життєпис[ред. | ред. код]

Марія Барбелла народилася 1868 року в муніципалітеті Феррандіні в регіоні Базиліката Італії. Її родина емігрувала до Малберрі-Бенд у Нью-Йорку, в 1892 році. Проживши в Сполучених Штатах Америки майже рік, Марія Барбелла зустріла Доменіко Катальдо, який походив з того ж регіону Італії. Вона працювала на фабриці й щодня проходила повз кабінку для чищення взуття Катальдо. Вони багато часу проводили разом, але Марія тримала ці зустрічі в таємниці від свого батька Мікеле, який намагався контролювати все її життя. Але він таки дізнався про Доменіко і заборонив Марії наближатися до нього, а тим більше говорити з ним. Проте Доменіко продовжував переслідувати Марію, поки вона нарешті не погодилася побачитися з ним знову.

Одного разу Катальдо відвіз її до пансіону, де нібито одурманив її купленим напоєм, а потім зґвалтував. Марія вимагала, щоб він одружився з нею. Катальдо показав їй ощадну книжку з депозитом у 400 доларів і пообіцяв, що зробить це найближчим часом. Марія продовжувала жити з ним у пансіоні, а Катальдо кілька місяців відкладав шлюб. Насправді він уже був одружений з жінкою в Італії, і вони мали спільних дітей.

Спустошена, коли Катальдо сказав їй, що припиняє їхні стосунки та повертається до Італії, Барбелла розповіла матері про ситуацію. Її мати зустрілася з Катальдо і наполягла на тому, щоб він одружився з Барбеллою, але він сказав, що зробить це, лише якщо вони заплатять йому 200 доларів. 26 квітня 1895 року приблизно о 9:30 ранку Доменіко Катальдо грав у карти в салоні на Східній 13-й вулиці Нью-Йорка. Він планував того дня сісти на корабель, який відпливав до Італії.

Барбелла увійшла до бару, де почалася коротка перепалка. Вона сказала: «Тільки свиня може вийти за тебе!» Потім Барбелла витягнула бритву й порізала йому шию так швидко, що Катальдо не мав можливості закричати. Він, хитаючись, вийшов за двері, хапаючись обома руками за горло, звалив Барбеллу, розбризкуючи всюди кров. Нарешті, коли він досяг авеню А, він упав на узбіччя і, здригаючись, упав у жолоб, де й помер.[4]

Суд[ред. | ред. код]

Барбелла була заарештована і поміщена в нью-йоркські Зали правосуддя та Будинок ув'язнення (також відомі як «Гробниці»)[5] на 2,5 місяці. Її призначеними адвокатами були Амос Еванс та Генрі Седжвік. Суд розпочався 11 липня 1895 року. Ця справа викликала суперечки, оскільки італійці вважали вердикт несправедливим, оскільки в суді не було італійців. Під час суду Барбелла не могла говорити або розуміти англійську мову.[1] Вона все зізналася: і як перерізала йому горло, і як він біг за нею, але не зміг до неї дотягнутися і впав мертвий. Присяжні виявили співчуття до її справи; однак, за словами Реєктора Гоффа, «вирок відповідав фактам, і жодне інше рішення не могло бути розглянуто з огляду на докази».[1] Присяжні визнали Барбеллу винною, а її відправили до в'язниці Сінг Сінг, де вона була засуджена до страти на електричному стільці 19 серпня 1895 року.[1] Марія Барбелла стала другою жінкою, засудженою до страти на електричному стільці (після пом'якшеного вироку серійній вбивці Ліззі Геллідей у 1894 році).[6][1][7]

Другий суд і звільнення[ред. | ред. код]

Марія Барбелла на своєму другому суді, на якому була присутня «Ангел гробниць» Ребекка Саломе Фостер

Багато хто скаржився губернатору Леві Мортону на те, як впоратися з цією ситуацією, але, здавалося, нічого не можна було вдіяти. Їй було задоволено апеляцію на підставі рішення суду присяжних, які чітко свідчили на користь засудження.[8] 16 листопада 1896 року відбувся другий суд. Цього разу адвокат представив набагато більш співчутливий випадок: що вона була жертвою зґвалтування, що призвело знову до появи в неї епілепсії, яка існувала раніше. У неї нібито стався напад і вона втратила розум.[9] Її визнали невинною.

Подальше життя[ред. | ред. код]

Після виходу з в'язниці вона знову потрапила на шпальти газет через порятунок сусідки, яка випадково підпалила себе. Барбелла схопила ковдру й загасила вогонь руками.[10] Марія Барбелла вийшла заміж за італійського іммігранта на ім'я Франческо Паоло Бруно 4 листопада 1897 року. У 1899 році у неї народився син Фредерік. У 1902 році вона жила з батьками та чоловіком. Згідно з переписом 1940 року, вона проживала як Мері ді К'яра зі своїм другим чоловіком Ернесто на Пайк-стріт у Мангеттені. Марія Барбелла померла 24 березня 1950 року і похована на кладовищі Старої Кальварії як Марія ді К'яра.[11]

У масовій культурі[ред. | ред. код]

«Illicit and Lethal» — епізод про життя Марії Барбелли з документального фільму «Смертельні жінки», який спочатку транслювався на Discovery Channel у 2017 році.

Епізод подкасту The Memory Palace від 1 листопада 2019 року розповідає про її історію.[12]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д Maria Barbella to Die (PDF). New York Times. 19 липня 1895. Процитовано 2 серпня 2011.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Maria Barbella. www.essortment.com. Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 22 травня 2022.
  4. ↑ Maria Barbella's Second Trial (PDF). New York Times. 17 листопада 1896. Процитовано 2 серпня 2011.
  5. ↑ A Tale of The Tombs, www.correctionhistory.org. Retrieved May 14, 2019.
  6. ↑ James D. Livingston, Arsenic and Clam Chowder: Murder in Gilded Age New York, SUNY Press — 2012, pages 64-65
  7. ↑ Lisa Varisco Daigle, Questions of responsibility: the New York press presents the murderess, 1870—1900, Georgia State University — 2002, page 156
  8. ↑ Barbella, Maria, Appellant. «The People of the State of New York, Respondent, V. Marie Barberi, Appellant.» Court of Appeals of New York 149 N.Y. 256; 43 N.E. 635 (1896)
  9. ↑ «Experts Talk of Epilepsy.» New York Times Dec. 8 1896: 16.
  10. ↑ «Maria Barberi in Role of Heroine.» New York Journal December 31, 1896, p. 1
  11. ↑ Idanna Pucci, The Lady of Sing Sing: An American Countess, an Italian Immigrant, and Their Epic Battle for Justice in New York's Gilded Age, Simon and Schuster — Mar 10, 2020, pages 276—277
  12. ↑ The Story of Maria Barberi. The Memory Palace. 1 листопада 2019. Архів оригіналу за 13 лютого 2020. Процитовано 12 лютого 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Флейшер, Лоуренс. «Марія Барбелла: неписаний закон і кодекс честі в позолочений вік Нью-Йорка». З In Our Own Voices: мультидисциплінарні погляди на італійських та італоамериканських жінок. Бока-Ратон, Флорида: Bordighera Press, 2003, стор. 67-74.
  • Мессіна, Елізабет Г. «Жінки та смертна кара: випробування Марії Барбелли». З In Our Own Voices: мультидисциплінарні погляди на італійських та італоамериканських жінок. Бока-Ратон, Флорида: Bordighera Press, 2003, стор. 53-65.
  • Пуччі, Іданна . Випробування Марії Барбелли . Нью-Йорк: Vintage, 1996.
  • «The Lady of Sing Sing» Idanna Pucci, NY Tiller Press, 2020, сторінки 276—277.
Перегляд цього шаблону
  Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Марія_Барбелла&oldid=41813868