Матильда Бонапарт
| Матильда Бонапарт | |
|---|---|
| фр. Mathilde Bonaparte | |
_par_Dubufe_en_1861.jpg) | |
|
Нині на посаді | |
| Народився |
27 травня 1820[1][2][…] Трієст, Австрійська імперія |
| Помер |
2 січня 1904[1][2][…] (83 роки) VIII округ Парижа, Париж[4] |
| Відомий як | господиня літературного салону, художниця, світська особа |
| Країна | Франція[5] |
| Батько | Жером Бонапарт |
| Мати | Катерина Вюртемберзька |
| У шлюбі з | Anatoly Nikolaievich Demidov, 1st Prince of San Donatod |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Матильда-Летиція Вільгельміна Бонапарт (фр. Mathilde-Létizia Wilhelmine Bonaparte; (27 травня 1820, Трієст — 2 січня 1904, VIII округ Парижа) — французька принцеса, власниця знаменитого салону часів Другої імперії та Третьої республіки. Донька брата Наполеона I Жерома та його другої дружини Катерини Вюртемберзької[6].
Біографія[ред. | ред. код]
Народилася 1820 року в Трієсті, виховувалась у Римі та Флоренції . Була нареченою свого двоюрідного брата, майбутнього Наполеона III, пізніше заручини було розірвано. 1 листопада 1840 року в Римі вийшла заміж за Анатолія Демидова[7] . Незадовго до весілля Демидов отримав від великого герцога Тоскани Леопольда II титул князя Сан-Донато, оскільки батько Матильди хотів, щоб вона залишилася принцесою. Княжий титул Анатолія не визнавався у Російській імперії. У шлюбі дітей не було.
Шлюб між двома сильними особистостями, якими були Демидов та Матильда, був бурхливим. Князь наполягав на продовженні відносин з Валентиною де Сен-Алдегонде, його бажання зустріло запеклий опір з боку Матильди. У 1846 році Матильда втекла зі своїм коханцем Емільєном де Ньюверкерке, забравши коштовності зі свого посагу (вони були викуплені Демидовим у тестя і були його власністю).
Мати принцеси Матильди була двоюрідною сестрою російського імператора Миколи I, і той став на її бік Матильди під час конфлікту з чоловіком. Через це Демидов більшу частину життя провів за межами Російської імперії. У 1847 році було оформлено розлучення, за умовами якого Демидов мав виплачувати річне утримання колишній дружині у розмірі 200 000 франків, а після його смерті пенсіон Матильді виплачували спадкоємці Анатолія.
Матильда проживала в особняку в Парижі, де за часів Другої імперії, а також після її падіння збиралася мистецька та літературна еліта Франції. Вона охоче приймала діячів культури, опозиційно налаштованих до режиму Наполеона III. Коли Дюма-батько вкотре грубо озвався про імператора в салоні принцеси, у неї запитали, чи не посварилася вона з відомим романістом. Матильда відповіла: «Думаю, що посварилася на смерть … Сьогодні він у мене обідає»[8]. Коли Жорж Санд клопотала про поблажливість до засуджених політичних супротивників Другої імперії, вона воліла звертатися до Матильди або її брата Жозефа-Наполеона. Згадуючи про свого знаменитого дядька, Наполеона I, Матильда одного разу сказала Марселю Прусту: «Якби не він, я продавала б апельсини на вулицях Аяччо». Пруст регулярно бував у салоні принцеси починаючи з 1891 року: «Він подобався власниці будинку, а завсідники салону на згадку про останнього коханця принцеси прозвали Пруста Полон Молодший» [9]. Як реальна історична особа принцеса Матильда введена письменником до умовного сюжету його циклу романів «У пошуках утраченого часу» (1913—1927) [10]. Крім того, деякими рисами принцеси Пруст наділив іншого персонажа циклу — маркізу де Вільпарізі [11].
Після падіння Імперії Матильда якийсь час жила в Бельгії, пізніше повернулася до Франції.
Коли відповідно до закону 1886 року з країни було вигнано сім'ї, які претендують на трон Франції, Матильда, єдина з Бонапартів залишилася в країні.
Упродовж багатьох років принцеса підтримувала стосунки з російським імператорським двором.
Померла у Парижі у 1904 році, на 84-у році життя.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118661329 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Princesse Mathilde Bonaparte
- ↑ http://archives.paris.fr/s/4/etat-civil-actes/resultats/?
- ↑ RKDartists
- ↑ Бонапарты // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- ↑ ЦГИА СПб. ф.19. оп.123. д.1.
- ↑ Моруа А. Три Дюма // Собрание сочинений в трёх томах. М.: — Пресса. 1992 Т. 1. с. 289
- ↑ Волчек, 1999, с. 647.
- ↑ Пруст, 1999, с. 129—130,300.
- ↑ Моруа, 2000, с. 364.
Література[ред. | ред. код]
- Волчек О. Е., Фокин Л. С. Примечания // Пруст М. У Германтов. — С-Пб. : Амфора, 1999. — С. 608—664.
- Моруа Андре. В поисках Марселя Пруста / пер. с фр. Д. Ефимова. — С-Пб. : Лимбус Пресс, 2000. — 382 с.
- Пруст М. Под сенью девушек в цвету / пер. с фр. Н. М. Любимова. — С-Пб. : Амфора, 1999. — 607 с.
- Ferdinand Bac, «La Princesse Mathilde» (Hachette, coll. «Les grandes figures du passé», 1928)
- Jean des Cars, La Princesse Mathilde (Paris, Perrin, 1988)
- Jérôme Picon, Mathilde, Princesse Bonaparte (Flammarion, «Grandes Biographies», 2005)
- Henri Lemière, « Histoire d'un collier, ou la mémoire des Bonaparte» (Presses de La Renaissance, 1987)
Посилання[ред. | ред. код]
- Матильда Летиция-Вильгельмина // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
|
