Медична етика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття містить перелік посилань, але походження тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність внутрішньотекстових джерел-виносок. Будь ласка, допоможіть поліпшити цю статтю, перетворивши джерела з переліку посилань на джерела-виноски у самому тексті статті.

Медична етика — галузь етичної науки, яка досліджує взаємовідносини медичних працівників між собою та з пацієнтами.[1]

Основні принципи медичної етики сформулював Гіппократ, який започаткував медицину як професію, та постулював вищість інтересів пацієнта над інтересами лікаря.[2]

Принципи медичної етики[ред. | ред. код]

Медична етика і деонтологія у трудовому колективі будь-якого відділення складаються з двох основних компонентів:

— взаємовідносин членів колективу між собою на всіх рівнях; взаємини в медичному товаристві;

— відносин між персоналом, хворими та їх родичами.[3]

Вісім основних принципів медичної етики:

  1. Гуманне ставлення до хворого;
  2. Не брати участі в діях проти здоров’я хворого;
  3. Надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності;
  4. Солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир;
  5. Збереження медичної/лікарської таємниці;
  6. Участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища);
  7. Недопущення експериментів над людьми;
  8. Утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря.[4]

Основні положення медичної етики[ред. | ред. код]

Деонтологія - це складова медичної етики, про проблеми моралі, це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

Медична етика включає положення про лікарську таємницю, лікарські помилки, ятрогенію, обов'язки лікаря та пацієнта.

Етапи становлення медичної етики[ред. | ред. код]

Етапи становлення медичної етики згідно із вченням Сандро Спінзанті:

  • В класичний, домодерний період медицина відповідала на питання: “Яке лікування приводить до найкращого стану пацієнта?” Відносини лікаря та пацієнта носили нерівний, патерналістський характер.
  • В модерний період медицина відповідає на питання: “Яке лікування поважає автономію вибору пацієнта?” Лікар виконує роль демократичного авторитета, пацієнт інформований через правило інформованої згоди. Медсестра полегшує спілкування між лікарем та пацієнтом, як гарант автономії пацієнта.
  • В постмодерний період медицина відповідає на питання: “Яка терапія оптимізує використання ресурсів і задовольняє пацієнта/клієнта?” Цей період характеризується появою біоетики, як міждисциплінарної науки. У взаємовідносинах лікаря та пацієнта, лікар виконує роль лідера, де пацієнт має бути задоволений, медсестра виступає в ролі, менеджерки, яка відповідальна за якість сервісу. [5]

Проблеми[ред. | ред. код]

Цей розділ містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цей розділ, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.

Взаємини[ред. | ред. код]

Психологія[ред. | ред. код]

Легше працювати в дружному колективі зі здоровим психологічним кліматом, високою трудовою дисципліною, загальним прагненням виконувати службові обов'язки із максимальною віддачею сил, знань, досвіду. Соціологи і психологи установили пряму залежність між моральним кліматом у колективі і продуктивністю праці, плинністю кадрів.

У гарному колективі робота створюється завдяки прагненню кожного допомогти іншому, виявити увагу до товариша по роботі, розділити з ним все приємне і радісне, лиха і негоди.

Навпаки, якщо колектив конфліктує через постійні непорозуміння у взаєминах між його членами, інтриги, сварки, неповагу один до одного, знижується ефективність праці колективу в цілому, якість роботи окремих співробітників. У такому колективі неприємно працювати, з'являється бажання залишити роботу. Ненормальна обстановка в колективі іноді пов'язана з хворобливим самолюбством окремих його членів, з небажанням прислухатися до корисних рад і в той же час із грубими помилками в роботі, порушенням трудової дисципліни.

Така поведінка частіше спричинюється низькою культурою людини, його невихованістю, часом є прикриттям ліні і небажання трудитися в повну силу. На жаль, у деяких медичних колективах ще не зжиті випадки брутальності, хамства, безцеремонності. Таким шляхом деякі люди прагнуть до самоствердження.

Медичне товариство[ред. | ред. код]

Для медичного працівника культура спілкування[6] зі співробітниками в колективі — одна з необхідних умов високої ефективності співпраці та праці, морального задоволення.[7][8]

Нормою здорових взаємин медичних працівників один з одним є дбайливе відношення до авторитету — своєму і товаришів. Справедлива думка, що пацієнт і його родичі своє відношення до медицини нерідко будують на основі спостережень за взаєминами між медичними працівниками.

Субординація в роботі лікаря і медичної сестри необхідна, але вона нічого загального не має з зарозумілим відношенням одного вищого працівника до працівника рангом нижче. Разом з тим ще зустрічаються лікарі, частіше молоді, котрі поводяться з медичною сестрою некоректно, фамільярно.

Робота в колективі, великому чи малому, сприяє розвитку в медичного працівника суспільної свідомості, вчить його бути принциповим, непримиренним до недоліків у роботі, створює умови для колегіального рішення(а виходить і найправильнішого), складних питань профілактики, діагностики і лікування хворих. Саме в колективі кожен працівник може учитися глибоко осмислювати суспільне значення своєї повсякденної діяльності, краще зрозуміти її роль у державному масштабі.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Медицина та етика. Конфлікт мети і засобів. – Рівненська обласна наукова медична бібліотека (укр.). Процитовано 3 червня 2024.
  2. ↑ за редакцією академіка АМН України, Голови Комітету з лікарської етики Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ) Любомира ПИРОГА (2009). Підручник з лікарської етики (укр) . © 2009 українське видання БФ «Третє Тисячоліття».
  3. ↑ ЛІКАР — ХВОРИЙ, МЕЖА ПОВЕДІНКИ (ДУМКА ЗВИЧАЙНИХ ЛІКАРІВ) [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] 2010
  4. ↑ МЕДИЧНА ЕТИКА І ДЕОНТОЛОГІЯ (ПОВЕРНЕННЯ ДО ТЕМИ) [Архівовано 28 вересня 2020 у Wayback Machine.] ГАЗЕТА "НОВИНИ МЕДИЦИНИ ТА ФАРМАЦІЇ" 6 (404) 2012.
  5. ↑ С. Н. Зюзько, Навчально-науковий інститут післядипломної освіти (2022). МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ БІОЕТИКИ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ (PDF) (укр) . Харків. Процитовано 2022.
  6. ↑ Українська мова: культура мовлення медика: Навч. посіб. для мед. ун-тів, інст., акад. Рекомендовано МОЗ / Г.Г. Кисіль, О.Ф. Чорногуз. — К., 2018. — 464 с., тв. пал., (ст. 10 пр.). ISBN 978-617-505-698-1
  7. ↑ Медична етика та деонтологія в практиці лікаря — дитячого анестезіолога. Єхалов В.В., Павлиш О.С., Єгоров С.В. [Архівовано 16 червня 2021 у Wayback Machine.]/ Медицина невідкладних станів, ISSN 2224-0586.- № 3 (98), 2019. DOI: 10.22141/2224-0586.3.98.2019.165489 (С.124-126)
  8. ↑ Ткач Л. та ін. Культура мовлення — духовний та інтелектуальний портрет сучасного фахівця- медика / А. Ткач, С. Юрнюк. // Актуальні питання суспільних наук та історії медицини. — 2017. — № 3 (15). — С. 34—36

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Медицина Це незавершена стаття з медицини.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Медична_етика&oldid=42714067